Ухвала суду № 63575553, 14.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7919/16 Справа № 185/6716/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсним і поновлення права власності на житловий будинок і земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 ними придбано в спільну часткову власність житловий будинок та земельну ділянку по вул.Горького,44 у с.Богданівка у Павлоградському районі Дніпропетровської області.

09 липня 2015 року він подарував відповідачу належну йому 1/2 частину вказаного житлового будинку та земельної ділянки.

Зазначає, що договори ним укладено внаслідок введення його в оману, оскільки відповідач пообіцяла, що у випадку укладення договорів дарування буде проживати з позивачем однією родиною. Проте, через півтора місяці після укладення спірних договорів, відповідач вирішила розірвати шлюб з ним.

Крім того, вважає, що при оформленні спірних договорів дарування не враховано відсутність дозволу органу опіки та піклування, у зв»язку з тим, що у відповідача є неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З урахуванням викладеного, просить визнати недійсними договори дарування 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки по вул.Горького,44 у с.Богданівка у Павлоградському районі Дніпропетровської області, укладені 09 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.42-44).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 липня 2015 року ОСОБА_2, як дарувальник з однієї сторони та ОСОБА_3, як обдаровувана, з другої сторони, уклали договір, за яким дарувальник передав безоплатно у власність своєї дружини, а обдаровувана прийняла у власність від свого чоловіка 1/2 частину житлового будинку, який розташований по вулиці Горького ,44 у селі Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області.

09 липня 2015 року ОСОБА_2, як дарувальник з однієї сторони та ОСОБА_3, як обдаровувана, з другої сторони, уклали договір, за яким дарувальник передав безоплатно у власність своєї дружини, а обдаровувана прийняла у власність від свого чоловіка 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1749 га, кадастровий номер 1223581300:03:001:0332, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Павлоградський район, село Богадівка, вул.Горького,44.

За нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Положеннями ч.1, 3 ст.215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

З роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 09 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про визнання правочинів недійсними» вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Лише у разі встановлення всіх обставин передбачених нормами ч. 1 ст. 229 та ст. ст. 203 і 717 ЦК України у сукупності, вони вважаються правильно застосованими.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року (справа № 6-202цс15).

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права, і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Слід зауважити, що ОСОБА_2 не довів у встановленому законом порядку відсутність волевиявлення на укладення правочину і що, останній не був спрямований на реальне настання правових наслідків, отже оспорювані правочини не вчинені під впливом обману.

Доводи апеляційної скарги про факт проживання позивача у спірному будинку та відсутність у нього іншого житла не свідчать про недійсність спірних договорів у розумінні положень ст.ст. 203 і 717 ЦК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не дають підстав про неправильне вирішення справи, тому як в основному зводяться допереоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_5

ОСОБА_6