Постанова № 63572401, 13.12.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016 Справа № 904/5485/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач);

суддів: Білецької Л.М., Пархоменко Н.В.

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність № 43 від 18.04.2016;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 25.11.2016; ОСОБА_3 президент, посвідчення №1894115731 від 21.12.2011;

від третьої особи: ОСОБА_4 представник, довіреність № 166-Н від 05.07.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської міської громадської організації «Клуб спортивного танцю «Еліт» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016 по справі № 904/5485/16 (суддя Ярошенко В.І.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпро

до Дніпропетровської міської громадської організації «Клуб спортивного танцю «Еліт», м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, м. Дніпро

про стягнення збитків, неустойки та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016 позов задоволено частково.

Виселено відповідача з державного приміщення, розміщеного за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Лазаряна 2, що знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту.

Стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі 52556,35 грн. та 1081,71 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване неповерненням відповідачем позивачу орендованого приміщення після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, у спосіб передбачений п. 5.6. договору, що є підставою для виселення відповідача з орендованого ним приміщення та стягнення з останнього неустойки у сумі 52556,35 грн. за період з липня 2013 лютий 2016.

Вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 14395,93 грн., повязаних з недоотриманням плати за оренду приміщення до державного бюджету визнана місцевим господарським судом безпідставною, оскільки позивачем не доведено наявності вини в діях відповідача у заподіянні збитків, а тому у її задоволенні відмовлено.

Не погодившись з рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

В обґрунтування скарги апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість прийнятого судом рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги посилання представника відповідача на наявність в матеріалах справи листа відповідача № 59/1067-20/3 від 08.05.2013 та заяви № 04/05-КСТ від 16.05.2013 щодо продовження терміну дії договору оренди № 12/02-2368-ОД від 01.03.2006.

Також місцевий господарський суд без будь-якого правового обґрунтування у своєму рішенні, відхилив доводи представника відповідача щодо належного виконання відповідачем листа позивача від 30.05.2013 № 17-02-03209 щодо приведення спірного договору у відповідність до вимог Постанови КМУ від 27.12.2006 № 1846 «Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна».

Крім того, апелянт наголошує на тому, що ним в період з липня 2013 року по липень 2016 рік здійснено оплату орендних платежів за користування державним майном до державного бюджету на суму 14395,93 грн., а тому подвійний розмір неустойки в силу ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 5.4. Постанови пленуму ВГСУ № 12 від 29.05.2013 повинен дорівнювати 14395,93 грн. х 2 = 28791,86 грн. Між тим, судом першої інстанції не перевірено належним чином рахунок, не оцінено його як доказ, що призвело до хибного висновку про задоволення позову про стягнення неустойки у подвійному розмірі у сумі 52556,35 грн.

Вищезазначене на думку апелянта є підставою для скасування рішення по даній справі та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.11.2016.

29.11.2016 до канцелярії Дніпропетровського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач просить колегію суддів залишити без змін рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

29.11.2016 розгляд справи відкладався на 13.12.2016.

13.12.2016 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Судова колегія в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (далі - позивач, або орендодавець) та Дніпропетровською міською громадською організацією «Клуб спортивного танцю «Еліт» (далі - відповідач, або орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2368-ОД (далі - договір).

Відповідно до розділу 1 договору, з метою ефективного використання державного майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно приміщення в будівлі будинку культури студентів (далі - майно), площею 200 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ак. Лазаряна, 2, на четвертому поверсі чотирьохповерхового будинку, приміщення будівлі знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту, вартість якого, згідно незалежної оцінки становить 483460,00 грн.

Згідно з п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата у розмірі 617,6 грн./базова за лютий місяць 2006 рік, без коригування на індекс інфляції, починаючи з березня місяця, розрахована за «Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна», яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 із змінами та доповненнями до неї. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно чинного законодавства.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2. договору).

Орендна плата перераховується таким чином:

- 70 % до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства у розмірі 308,8 грн.

- 30 % балансоутримувачу у розмірі 308,8 грн. (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору, орендна плата сплачується орендарем щомісячно у термін не пізніше 07 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарчої діяльності орендаря.

Пунктом 5.6. договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або витрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря. Один екземпляр такого акту приймання-передачі надається орендодавцеві.

Згідно п. 7.3. договору орендодавець зобовязаний письмово повідомити орендаря, не пізніше ніж за 30 (тридцять) діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання даного договору.

Пунктом 10.1. договору сторони погодили, що цей договір діє з 01 березня 2006 до 01 лютого 2007 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансоутримувача, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

Відповідно до п. 10.8. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

На виконання умов вищевказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення будівлі будинку культури студентів, площею 200 кв.м., відповідно до акту приймання-передачі від 01.03.2006, підписаного обома сторонами (а. с. 11 зворотної сторони).

В подальшому сторони щороку продовжували строк дії договору на 11 місяців, що ними не заперечувалося в судових засіданнях.

Наказом Регіонального відділення від 05.08.2013 дію договору від 01.03.2006 № 12/02-2368-ОД припинено у звязку із закінченням строку його дії, про що позивачем повідомлено відповідача листами від 30.05.2013 № 17-02-03209 та від 19.07.2013 № 17-03-04350 (а. с. 17, 79), які відповідач отримав 15.06.2013 та 01.08.2016 (а. с. 76, 80, 158).

Позивач вважає, що оскільки він попередив відповідача про закінчення терміну дії договору оренди, то дія цього договору припинилася 01.07.2013 відповідно до умов договору (п. 10.8.) та приписів ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Оскільки після закінчення строку дії договору оренди та на час розгляду справи, орендоване відповідачем приміщення не повернуте позивачу, останній звернувся до суду з вимогою виселити відповідача з орендованого ним державного приміщення, на підставі ст. 785 ЦК України нарахував йому до сплати неустойку за період з липня 2013 року по лютий 2016 рік у сумі 52556,35 грн. (розрахунок додається, а. с. 12) та збитки у вигляді недоотриманого прибутку на суму 14395,93 грн., з чим категорично не погоджується відповідач.

Вищезазначене і є причиною виникнення спору по даній справі.

Згідно ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідно до частин 1-3 статті 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 та 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені ст. 764 ЦК України та ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним не пізніше одного місяця після закінчення строку договору.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Як зазначалося вище про закінчення строку дії договору позивач повідомляв відповідача листами від 30.05.2013 № 17-02-03209 та від 19.07.2013 № 17-03-04350 (а. с. 17, 79).

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження орендар зобовязаний повернути орендодавцеві обєкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно п. 2.5. та 5.6. у разі припинення або розірвання договору орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором, у стані не гіршому ніж на момент передачі.

Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Один екземпляр акту приймання-передачі надається орендодавцеві.

Доказів виконання відповідачем умов п. п. 2.5., 5.6. договору матеріали справи не містять, а тому правомірним є рішення господарського суду, яким задоволено вимогу позивача про примусове виселення відповідача з орендованого ним приміщення, яке належить до державної власності.

Доводи відповідача про не додержання позивачем вимоги п. 7.3. договору щодо порядку припинення дії договору оренди та на наявність в матеріалах справи листа відповідача № 59/1067-20/3 від 08.05.2013 та заяви № 04/05-КСТ від 16.05.2013 щодо продовження терміну дії договору оренди № 12/02-2368-ОД від 01.03.2006 на підставі чого відповідач вважає, що договір оренди нерухомого майна від 01.03.2006 № 12/02-2368-ОД не припинив свою дію колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом наявних у справі доказів - листування між сторонами вбачається, що позивачем не досягнуто домовленості з відповідачем щодо продовження строку дії спірного договору оренди. Таким чином, твердження відповідача щодо продовження строку дії даного договору оренди, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання.

Згідно ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 5.4. Постанови пленуму Вищого господарського суд України № 12 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», застосовуючи приписи ст. 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобовязань з повернення обєкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів ст. 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобовязання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (пеня).

У звязку з неповернення відповідачем позивачеві орендованого приміщення після закінчення строку дії спірного договору, позивач, на підставі ст. 785 ЦК України, нарахував відповідачу неустойку у сумі 52556,35 грн. за період з липня 2013 року по лютий 2016 рік.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми неустойки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення даної позовної вимоги повністю, у сумі 52556,35 грн.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги контррозрахунок суми боргу відповідача, оскільки він не містить порядку нарахування суми боргу, який визначено п. п. 3.1., 3.6., зокрема, контррозрахунок не містить інформації про індекс інфляції, з урахуванням якого коригується орендна плата, а долучений відповідачем до матеріалів справи контррозрахунок суми боргу (з урахуванням подвійної плати) значно перевищує суму боргу нараховану позивачем.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на те, що неустойка повинна дорівнювати сумі 28791,86 грн., оскільки розрахунок розміру неустойки здійснено позивачем відповідно до умов договору відносно розміру орендної плати, з урахуванням її індексації, про що йшлося вище.

Висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 14395,93 грн. повязаних з недоотриманням плати за оренду приміщення до державного бюджету, колегія суддів вважає правильним з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно частин 1 та 2 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Згідно частин 1 та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Для визначення підстав для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, суду необхідно зясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, наявності вину відповідача.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому на позивача покладено обовязок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданих збитків та прямого причинного звязку між порушенням зобовязання та збитками.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем не доведено неправомірності дій відповідача по несплаті орендних платежів до державного бюджету України та факту порушення діями відповідача прав позивача, не встановлено винних дій відповідача в заподіянні збитків на суму 14395,93 грн., причинного звязку між діями відповідача та заподіяними збитками.

З огляду на вищенаведене, судова колегія не вбачає правових підстав щодо покладення на відповідача обовязку по відшкодуванню збитків до державного бюджету у розмірі 14395,93 грн.

Посилання апелянта на наявність в матеріалах справи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2008 № 8/56-08, яким зобовязано позивача перерахувати суму орендної плати за договором оренди нерухомого майна № 12/02-2368-ОД від 01.03.2006 у відповідності з ч. 2 п. 4 Методики розрахунку та використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки підставою для сплати орендних платежів за договором є умови договору оренди. Сторонами не надано доказів внесення відповідних змін до умов договору оренди.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської громадської організації «Клуб спортивного танцю «Еліт» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016 по справі № 904/5485/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 19.12.2016.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.М. Білецька

ОСОБА_5