Ухвала суду № 63565524, 19.12.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/7431/15-ц 19.12.2016 19.12.2016 19.12.2016

Справа №489/7431/15-ц Головуючий першої інстанції Щербіна С.В.

Провадження №22-ц/784/2467/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 55

Ухвала

Іменем України

19 грудня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Лептугою С.С.,

за участі: позивача - ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 жовтня 2016 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 09 листопада 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 предявив позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» (далі - ТОВ «АТБ-Маркет») про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату і відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що починаючи з 07 жовтня 2013 року по 28 квітня 2015 року (включно) позивач працював на посаді продавця (з 01 лютого 2014 року посаду «продавець» перейменовано на «продавець-консультант») у підрозділі магазину Продукти №107 ТОВ «АТБ-Маркет», та був звільнений за ст.38 КЗпП України.

Під час прийому на роботу, в порушення вимог КЗпП України, керівництвом товариства позивачу не було розяснено його права та обовязки, та не проінформовано під розписку про умови праці. За весь час роботи, останнього залучали до роботи, яка не обумовлена трудовим договором, зокрема, йому доводилось виконувати роботу касира та вантажника, що, на думку позивача, теж є порушенням трудового законодавства, зокрема ст.31 КЗпП України.

Також, у разі відмови позивача виконувати розпорядження керівництва магазину, з його заробітної плати, не доводячи його до відома, утримували штраф у розмірі 200 грн.

Більше того, при графіку роботи з 10.00 год. до 22.00 год., позивач був змушений працювати з 9.30 год. до 23.30 год.

Ознайомившись при звільнені з розрахунком за квітень 2015 року, позивач дізнався, що за відпрацьовані ним 14 змін, йому було виплачено лише 1 166 грн. 37 коп., хоча, за розрахункам позивача, виходячи з середньорічної заробітної плати, вона повинна була складати 2 098 грн. 25 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 932 грн. та 22 481 грн. 30 коп. компенсації за затримку розрахунку при звільнені.

Крім того, позивач вказував, що зазначеними діями відповідач завдав йому моральну шкоду, оскільки це поставило його в скрутне матеріальне становище, зробило неможливим забезпечення нормального існування останнього та членів його родини, оплати комунальних послуг, необхідності після робочого дня шукати додаткові джерела для існування, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків. Завдану моральну шкоду ОСОБА_2 оцінив у розмірі 10 000 грн., які і просив стягнути на свою користь з ТОВ «АТБ-Маркет».

В подальшому, позивач уточнив позовні вимоги, та остаточно просив стягнути з ТОВ «АТБ-Маркет» на його користь: невиплачену премію за березень 2015 року у сумі 1 124 грн. 99 коп., оплату роботи в надурочний час за березень 2015 року у розмірі 88 грн., невиплачену премію за квітень 2015 року у сумі 932 грн., заробітну плату за одну зміну в квітні 2015 року у розмірі 88 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 38 475 грн. 17 коп., а також 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначав, що при звільнені з позивачем було проведено повний розрахунок відповідно до діючого трудового законодавства.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 жовтня 2016 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 09 листопада 2016 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне зясування районним судом всіх обставини справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог районний суд виходив з того, що при звільнені ОСОБА_2 відповідачем були здійснені всі належні позивачу виплати, передбачені чинним законодавством та колективним договором, а тому позовні вимоги останнього є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам судове рішення відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Виплата заробітної плати працівнику гарантована ст.43 Конституції України.

Так, відповідно до ст.43 Конституції України, постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Ст.94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.ст.115,116 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, а при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу за №177-к ТОВ «АТБ-Маркет», позивача ОСОБА_2 було прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору з 07 жовтня 2013 року у підрозділ магазину Продукту №107 на посаду продавець (на підставі наказу №70 від 31 січня 2014 року посаду продавець перейменовано на продавець-консультант) на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку продавця ОСОБА_5, до дня виходу ОСОБА_5 на роботу зі строком випробування 1 місяць з окладом 1 330 грн. на місяць (а.с.6,50).

Згідно розділу 5 посадової інструкції продавця-консультанта ТОВ «АТБ-Маркет» до обовязків продавця-консультанта входять: обслуговування покупців на касі, прийом товару, розподілу продукції в торговому залі, згідно планограм та забезпечення зберігання товарно-матеріальних цінностей (а.с.109-113).

Відповідно до Листа ознайомлення з посадовою інструкцією, ОСОБА_2 07 жовтня 2013 року, при прийомі на роботу, був ознайомлений з посадовою інструкцією, про що свідчить підпис останнього (а.с.114).

З 28 квітня 2015 року позивача було звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України на підставі наказу №72-к від 28 квітня 2015 року (а.с.6,57).

Відповідно розрахункового листка за березень 2015 року ОСОБА_2 нараховано заробітну плату у розмірі 3 100 грн. 53 коп., з яких: оклад/тариф 1 330 грн. (відпрацьовано 16 змін), 1 410 грн. премія, 360 грн. 53 коп. - індексація заробітної плати, та утримано податків й обовязкових платежів на загальну суму 606 грн. 47 коп.

20 березня 2015 року позивач отримав аванс за березень 2015 року в сумі 536 грн. 13 коп., а 07 квітня 2016 року отримав заробітну плату за вказаний період в розмірі 1 957 грн. 93 коп. (а.с.78).

Згідно розрахункового листка за квітень 2015 року ОСОБА_2 при звільнені виплачена заробітна плата у розмірі 2 282 грн. 69 коп., з яких: оклад/тариф 1 083 грн. 06 коп. (відпрацьовано 13 змін), компенсація за невикористану відпустку 1 245 грн. 66 коп., доплата за роботу у свята (вихідні дні 11.10 годин) 83 грн. 31 коп., індексація заробітної плати 425 грн. 73 коп., а всього нараховано 2 837 грн. 76 коп. та утримано ЄСВ, військовий збір, ПДФО у загальному розмірі 555 грн. 07 коп.

22 квітня 2015 року ОСОБА_2 отримав аванс за квітень 2015 року у розмірі 603 грн. 15 коп., а 28 квітня 2015 року отримав заробітну плату в розмірі 1679 грн. 54 коп. (а.с.56).

Згідно видаткового касового ордеру від 28 квітня 2015 року позивач отримав остаточний розрахунок у цей же день у розмірі 1 679 грн. 54 коп. (а.с.52).

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав, що при звільненні йому не було виплачено премію за березень 2015 року у розмірі 1 124 грн. 99 коп. та за квітень 2015 року у розмірі 932 грн.

Відмовляючи в задоволенні цих вимог, районний суд виходив із того, що премія за березень 2015 року була виплачена позивачу, а премія за квітень 2015 року не нараховувалось підприємством відповідно до п.5.1 Додатку 3 «Положення про преміювання» Колективного договору ТОВ «АТБ-маркет».

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, з огляду на таке.

У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Законодавство щодо виплати премії містить ряд бланкетних норм, якими відсилає до положень локальних актів, надаючи цим роботодавцю можливість вільного, на власний розсуд розпорядження своїм правом щодо виплати премії працівникам. Законодавство не зобовязує роботодавців виплачувати премію, оскільки такі виплати здійснюються виключно на розсуд останнього з метою заохочення працівників до якісної та ефективної роботи.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року (з наступними змінами та доповненнями), форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

З матеріалів справи убачається, що заробітна плата на підприємстві відповідача виплачувалась позивачу двічі на місяць у вигляді авансу та заробітної плати, яка включає також і премію.

З розрахункового листа за березень 2015 року слідує, що позивач отримав заробітну плату разом із премію саме за березень 2015 року (протилежного суду не надано та позивачем вказане не спростовано).

Також, пунктом 5.1 Додатку 3 «Положення про преміювання» Колективного договору ТОВ «АТБ-маркет» передбачено, що премії не нараховуються і не виплачуються за місяць у якому звільнився працівник (а.с.61).

Отже, у звязку зі звільненням позивача 28 квітня 2015 року, премія за цей місяць йому не нараховувалась, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Що стосується позовних вимог про стягнення коштів за оплату в надурочний час у березні 2015 року в сумі 88 грн., то такі вимоги позивача не знайшли свого підтвердження, а тому не підлягають задоволенню.

Зокрема, на підприємстві відповідача у продавців - консультантів передбачено розрахунок норми тривалості робочого часу не за тиждень, а за рік.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року за №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» законодавством не встановлено єдиної норми тривалості робочого часу на рік. Ця норма може бути різною залежно від того, який робочий тиждень установлений на пiдприємствi (пятиденний чи шестиденний), яка тривалість щоденної роботи, коли встановлені вихiднi днi, а тому на підприємствах, в установах i органiзацiях норма тривалості робочого часу на рік визначається самостiйно з дотриманням вимог статей 5053, 67 i 73 КЗпП України.

За зазначених умов, залежно вiд тривалостi робочого тижня, норма робочого часу на 2015 рік становитиме: при 40-годинному робочому тижні 2004,0 години; при 39-годинному робочому тижнi 1957,8 годин; при 38,5-годинному робочому тижнi 1932,7 годин; при 36-годинному робочому тижнi 1807,2 годин.

За такого, норма тривалості робочого часу в годинах при: 40-годинному робочому тижнi у січні 2015 року - 159.0; у лютому 2015 року - 160.0; у березні 2015 року 168.0; у квітні 2015 року 167.0.

З табелів обліку використання робочого часу убачається, що позивачем у лютому 2015 року відпрацьовано 121.7 годин; у березні 2015 року 177.2 годин, у квітні 144.3 годин, а всього за вказаний період відпрацьовано - 443.2 годин. (а.с.67,68-69,70-71). Отже, оскільки продавець консультант працював відповідно до норми робочого часу встановленої на рік (за лютий квітень норма тривалості робочого часу в годинах становить 495 годин), а не на тиждень, тому підстав вважати, що у березні 2015 року останній працював у надурочний час не має.

Щодо позовних вимог про стягнення коштів за відпрацьовану одну зміну в квітні 2015 року в сумі 88 грн., то такі вимоги теж не підлягають задоволенню, оскільки з розрахункового листа за квітень 2015 року і табелю обліку робочого часу за квітень 2015 року слідує, що ОСОБА_2 відпрацьовано у квітні 2015 року 13 змін, а не 14 змін, як зазначає позивач. Будь-яких доказів, які спростовували наведене, суду не надано.

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність того факту, що на час звільнення з роботи ОСОБА_2 мав право на отримання належних йому від підприємства сум, які останній не виплатив з власної вини.

Недоведеність наявності заборгованості станом на 28 квітня 2015 року відповідно до правил ст.117 КЗпП України є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України підставою для відшкодування моральної шкоди є, насамперед, доведеність порушення трудових прав.

Оскільки судом першої інстанції не встановлено порушення права позивача на отримання належних йому від підприємства грошових коштів на день звільнення, і цей висновок матеріалами справи не спростовується, то відсутні і підстави для відшкодування останньому моральної шкоди.

Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу на відсутність укладеного трудового договору між сторонами є помилковим, оскільки укладення трудового договору оформляється також наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Інші доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, а лише зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Таким чином, районним судом ухвалено правильне по суті рішення, яке відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України не може бути скасовано.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 жовтня 2016 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 09 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_6