Ухвала суду № 63549482, 20.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" грудня 2016 р. м. Київ К/800/55163/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у справі №813/4225/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Львівський локомотиворемонтний завод» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними дій щодо нарахування пені в розмірі 28489,36 грн., визнання протиправними дій щодо зарахування до бюджету суми пені по податку на додану вартість в розмірі 28063,85 грн. та пені по податку на прибуток підприємства в розмірі 425,51 грн. із суми поточного платежу по податку на додану вартість за грудень 2012 року, зобов'язання зарахувати 28489,36 грн. в рахунок майбутніх платежів позивача по податку на додану вартість.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 03.08.2011 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 912/23-2/00740599.

11.08.2011 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001372301/16027, яким згідно пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки № 912/23-2/00740599 від 11.08.2011 року, встановлено порушення п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 та пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, усього 234547,92 грн., в тому числі за основним платежем - 187638,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 46909,59 грн.

11.08.2011 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові ДПС прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001382301/16033, яким згідно пп. 54.3.2 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки № 912/23-2/00740599 від 11.08.2011 року, встановлено порушення пп. 8.1.2, пп. 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп.8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток підприємств, усього 2758,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2757,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Позивачем платіжним дорученням № 5034 від 11.08.2011 року проведено сплату податку на додану вартість в сумі 234547,92 грн. з призначенням платежу - сплата ПДВ, в тому числі основного платежу в сумі 187638,33 грн., фінансових санкцій - 46909,59 грн. Крім того, платіжним дорученням № 5035 від 11.08.2011 року проведено сплату податку на прибуток в сумі 2758,00 грн. з призначенням платежу - сплата податку на прибуток, в тому числі основного платежу в сумі 2757,00 грн., штрафних санкцій - 1,00 грн., згідно акту перевірки № 912/23-2/00740599.

Згідно листа СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові ДПС №6222/33-00/834 від 24.04.2013 року, на виконання пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України підприємству нараховано пеню по ПДВ в розмірі 28063,85 грн. та по податку на прибуток підприємств в розмірі 425,51 грн., обчисленої на підставі прийнятих податкових повідомлень-рішень від 11.08.2011 року №0001372301/16027 та №0001382301/16033 на підставі акту планової виїзної перевірки № 912/23-2/00740599 від 03.08.2011 року.

З доданого до вищезазначеного листа податкового органу розрахунку пені, обчисленої на виявлені органом ДПС суми заниження податкових зобов'язань по підприємству позивача вбачається, що вказана пеня позивачу розрахована за період з січня по грудень 2010 року.

Судом першої інстанції було правомірно задоволено позовні вимоги виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з підпунктом 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

За приписами підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 вказаного Кодексу (що діє з 01 січня 2011 року), пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Пеня, визначена підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

З метою виконання вказаних норм Податкового кодексу України, наказом Державної податкової адміністрації України від 17 грудня 2010 року №953, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2010 року за № 1350/18645, затверджено Інструкцію про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби (далі - Інструкція), що діє з 10 січня 2011 року.

Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

На підставі підпункту 2.1.2 пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції нарахування пені розпочинається у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Отже, в даному випадку, податкове законодавство пов'язує початок нарахування пені саме з моментом настання строку погашення податкового зобов'язання.

У той же час, податковим органом не враховано того, що застосування вказаних приписів Податкового кодексу України можливе лише з дня набрання ним чинності, а саме - з 01 січня 2011 року. Відтак, відповідачем, всупереч вимогам статті 58 Конституції України, при нарахуванні пені застосовано норму Податкового кодексу України, яка на момент виникнення підстав для застосування пені не була чинною.

Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

З рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп вбачається, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, відповідачем було нараховано пеню за період, в який ані Податковий кодекс України, ані Інструкція не були чинними, що суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Слід також зазначити, що до введення в дію Податкового кодексу України порядок нарахування пені було визначено статтею 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яка не передбачала права контролюючого органу нараховувати пеню у разі виявлення заниження суми податкових зобов'язань на суми такого заниження за весь період заниження.

Отже, у даному випадку нарахування контролюючим органом пені на підставі підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України та вказаної Інструкції є безпідставним.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року по справі № 813/4225/13-а.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Борисенко І.В. підпис Юрченко В.П.