Ухвала суду № 63548634, 14.12.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 р.Справа № 816/909/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2016р. по справі № 816/909/16

за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року Державна податкова інспекція у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі ДПІ у м. Полтаві, позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1, відповідач) про стягнення податкового боргу з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2016 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок на р/р 31410715700002, код бюджетної класифікації платежу 18011000, одержувач УДКС у місті Полтаві Полтавської області ЗКПО 38019510, банк одержувача: ГУДКС України у Полтавській області МФО 831019.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Сторони про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 14.12.2016р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обліковується податковий борг у сумі 25000,00 грн., який виник у результаті несплати у встановлений законодавством термін транспортного податку в розмірі 25000,00 грн.

У зв'язку із несплатою відповідачем в добровільному порядку суми боргу, позивач звернувся про стягнення суми боргу в судовому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем станом на дату розгляду та вирішення справи податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 25000,00 грн. не сплачено, вимоги позивача про стягнення податкового боргу визнаються судом обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

З 01.01.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII. Згідно з вказаним нормативно-правовим актом статтею 267 Податкового кодексу України запроваджено транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (підпункт 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України).

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 статті 267 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 01 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Сума визначеного транспортного податку відповідно до підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Із матеріалів справи вбачається, що за відповідачем обліковується транспортний засіб - автомобіль марки Toyota Highlander, легковий універсал-В, 2013 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб.см, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, первинна державна реєстрація якого здійснена 19 вересня 2013 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії САТ №230480.

Під час розгляду справи встановлено, що 22 червня 2015 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 101-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн. (а.с. 13).

Позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 101-17, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2015р. у справі №816/3380/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до ДПІ у м. Полтаві задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.06.2015р. № 101-17 (а.с. 25-27).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016р. постанову суду першої інстанції від 15.09.2015р. у справі № 816/3380/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДПІ у м. Полтаві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 22.06.2015р. № 101-17 відмовлено (а.с. 28-29).

Відповідно до частини пятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Отже, вказана постанова Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 816/3380/15 набрала законної сили 12.05.2016р. Ці обставини відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України мають преюдиціальне значення при розгляді зазначеної справи.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, сума грошового зобов'язання за податковим повідомленням - рішенням ДПІ у м. Полтаві від 22.06.2015р. № 101-17 на теперішній час є узгодженою та відповідно набула статусу податкового боргу.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України: грошове зобовязання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобовязання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у звязку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1); податкове зобовязання сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1); податковий борг сума узгодженого грошового зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобовязання (підпункту 14.1.175 пункту 14.1).

Згідно зі статтею 16 Податкового кодексу України платник податків зобовязаний, зокрема сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16).

Відповідно до статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (підпункт 20.1.18 пункту 20.1); приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (підпункт 20.1.29 пункту 20.1); звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (підпункт 20.1.34 пункту 20.1).

Як правомірно враховано судом першої інстанції, наявність податкового боргу за відповідачем підтверджується відомостями облікової картки платника податків, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.41).

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Із матеріалів справи вбачається, що 29.02.2016р. ДПІ у м. Полтаві сформовано та направлено на адресу відповідача податкову вимогу № 606-23 на суму 25000,00 грн. (а.с.10), яка отримана відповідачем відповідно до відмітки на поштовому повідомленні 12.03.2016р. (а.с.10).

Доказів оскарження вказаної вимоги сторонами не надано.

Згідно з підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Згідно п. 95.1 ст. 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідач не надав доказів щодо сплати податкового боргу в сумі 25000,00 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає юридично правильними висновки суду першої інстанції про те, що оскільки сума податкового боргу в загальному розмірі 25000,00 грн. не сплачена відповідачем, то вимоги контролюючого органу про стягнення податкового боргу є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи.

Доводи апелянта, що податкове повідомлення - рішення від 22.06.2015 р. № 101-17 неправомірне, так як винесено з порушенням вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки на час розгляду зазначеної справи постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 року по справі № 820/3380/15, яка набрала законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.06.2015 року № 101-17.

Щодо посилання апелянта на рішення Конституційного суду від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 та практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Серков проти України" та рішення у справі "Щокін проти України"), колегія суддів зазначає наступне.

Так, надаючи офіційне тлумачення вищезазначених положень, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України акцентує увагу на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Зазначене вище повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Серков проти України" та "Щокін проти України", якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обгрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 41. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2016р. по справі № 816/909/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 19.12.2016 р.