Ухвала суду № 63548534, 20.12.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 р. Справа № 876/5272/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засіданняАндрушківа І.Я.,

представника позивачаОСОБА_1,

представника відповідачаОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі за позовом Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

21 жовтня 2013 року Львівське комунальне автотранспортне підприємство № 1 звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки відповідача про завищення витрат внаслідок віднесення витрат по оренді транспортних засобів за цінами вище звичайних є необґрунтованими у встановленому законом порядку та суперечать вимогам чинного законодавства. Вказує, що в охоплений перевіркою період, своєчасно, у строки встановлені кодексом подавав податковий розрахунок суми доходу, нарахованого(сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Також, в охоплений перевіркою період здійснював видачу готівкових коштів під звіт або на відрядження у відповідності до встановленого законодавством порядку. Тому, винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення прийняті в результаті необєктивного викладення фактів і даних у акті перевірки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 02 жовтня 2013 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що висновок відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у спірному періоді є безпідставним, оскільки податковим органом не доведено факт оренди позивачем транспортних засобів за цінами, вищими ніж звичайні. Також, позивач у періоді, охопленому перевіркою, своєчасно, тобто у строки встановлені кодексом, подавав податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Крім цього, касові операції підприємства оформлялись касовими документами, які згідно із законодавством підтверджують факт сплати готівкових коштів, тобто відсутнє порушення позивачем ОСОБА_3 про ведення касових операцій у національній валюті України.

Не погодившись з прийнятою постановою, ОСОБА_4 податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема зазначає, що оренда транспортних засобів здійснювалась за цінами вищими за звичайні, і не встановлено довідкою Львівської торгово-промислової палати від 23 серпня 2012 року № 19-09/859. Також, позивач протягом перевіряємого періоду видавав працівникам під звіт кошти та не подавав до бухгалтерії відповідних звітів про їх використання на загальну суму 7483,99 грн. Крім цього, встановлено, що позивач несвоєчасно повертав підзвітним особам надміру витрачені кошти отримані на відрядження або під звіт всього на суму 7433,99 грн.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням відповідача замінив відповідача ОСОБА_4 податкову інспекцію у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на його правонаступника - Галицьку обєднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку Львівського комунального АТП №1 з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено Акт Про результати позапланової виїзної перевірки Львівського комунального АТП №1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року від 18 вересня 2013 року №182/22-10/23884071(а.с.11-23).

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем п. 1.20 ст. 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 311150,00 грн, в т.ч. за 3-и квартали 2011 року на суму 150733,00 грн, за 2011 рік на суму 311150,00 грн; - пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 ПК України, вимоги абз. б п. 176.2 ст. 176 ПК України та р. ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом ДПА України від 24 грудня 2010 року № 1020; порушення п. 2.11, п. 3.1, п. 7.39 ОСОБА_3 про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року.

На підставі встановлених порушень 02 жовтня 2013 року контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 (форма Р), яким збільшено позивачу грошове зобовязання за платежем податок на прибуток за основним платежем на суму 311150,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 0,00 грн; № НОМЕР_2 (форма Р), яким збільшено позивачу грошове зобовязання за платежем податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 2161,07 грн, в тому числі за основним платежем на суму 1320,86 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 840,21 грн; № НОМЕР_3 (форма С), яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 7483,99 грн(а.с.8-10).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стосовно прийняття контролючим органом податкового повідомлення рішення від 02 жовтня 2013 року № НОМЕР_1 колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує та вірно встановлено судом першої інстанції, що ЛК АТП №1, зокрема у період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, надавало послуги з перевезення пасажирів у м. Львові в режимі маршрутного таксі із залученням орендованих автобусів.

Відповідно до договорів оренди автобусів, укладених з фізичними особами підприємцями, розмір орендної плати за один автобус марки «Богдан» А09202 та ВАЗ становив від 6000 грн до 10000 грн в місяць при умові повного технічного обслуговування автобуса орендарем. Всього позивачем було укладено 28 договорів.

У періоді, що перевірявся, ЛК АТП №1 віднесено до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування витрати по оренді транспортних засобів на суму 1352828,00 грн. У податковому обліку дані витрати було віднесено підприємством до складу витрат по орендованих автобусах марки Богдан А09202, БАЗ.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення, податковий орган прийшов до висновку що витрати по оренді транспортних засобів, відображені ЛК АТП № 1 у складі витрат в деклараціях з податку на прибуток є завищені.

Таких висновків податковий орган дійшов зокрема на підставі цінової довідки Львівської торгово-промислової палати від 23 серпня 2012 року № 19-09/859, відповідно до якої величина орендної плати за 2011 рік на автобуси марки Богдан А09202 та БАЗ становила 1328,00 грн за один автобус в місяць при умові повного технічного обслуговування автобуса орендарем.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з підпунктом 1.20.2 статті 1 вказаного Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до підпункту 1.20.6 статті 1 Закону, у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до підпункту 1.20.8 статті 1 цього Закону, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Згідно з п. 78.7 ст. 78 Податкового кодексу України, перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Відповідно до п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Отже, використовуючи для визначення звичайного рівня цін інформацію, надану торгово-промисловою палатою, відповідач не взяв до уваги положення Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якої торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.

Колегія суддів зазначає, що інформація, надана торгово-промисловою палатою, є лише консультативною, створена без огляду об'єктів, на основі пропозиції фірм перевізників ТОВ «Міра і К», «Фіакр - Львів» та «АТП 14630». Такі дані визначені на основі цін пропозицій і носять орієнтовний характер, так як не є цінами фактичних угод і можуть відрізнятися від наведених в залежності від договірних відносин, технічних характеристик автобусів Богдан А09202 та БАЗ, тощо.

За наведених обставин, оскільки відповідачем не було надано статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток з підстав оренди позивачем автобусів за цінами вище звичайних.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 07 листопада 2011 року у справі № 21-328а11.

Стосовно прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0000612230.

З матеріалів справи слідує, що під час перевірки ЛК АТП №1 контролюючим органом було встановлено той факт, що позивач протягом періоду, що перевірявся, видавав своїм працівникам під звіт кошти, проте відповідних звітів про їх використання не було представлено до перевірки, як і не представлено належним чином оформлених документів, які б підтверджували сплату покупцем готівкових коштів.

Колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване податкового повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0000612230, податковий орган не врахував наступні обставини.

Відповідно до п. 2.11 ОСОБА_3 про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України.

Пункт 3.1 ОСОБА_3 визначає, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно з п. 44.1. статті 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 44.3. статті 44 ПКУ платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, повязаних з виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п. 44.6. статті 44 ПКУ у разі якщо до закінчення перевірки або у визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого податків на час складення такої звітності.

Згідно з п. 85.9 ст. 85 ПКУ, у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу. У разі якщо документи зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

З матеріалів справи слідує, що копії первинних документів, що стосуються предмета цього позову, були вилучені працівниками УБОЗ ГУ МВС України у Львівській області, що підтверджується протоколами тимчасового доступу до речей і документів від 18 січня 2013 року та 30 січня 2013 року, зокрема договори оренди транспортних засобів та документи, які б підтверджували сплату покупцем готівкових коштів (у протоколі тимчасового доступу до речей і документів зазначені як «каса» за відповідні періоди).

Податкова перевірка проводилася ДПІ у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області з 03 вересня 2013 року до 11 вересня 2013 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що первинні документи, які були предметом спірної перевірки не могли бути представлені податковому органу для перевірки.

В той же час, колегія суддів враховує той факт, що на запит ЛК АТП №1 до слідчого відділу прокуратури Львівської області про витребування первинних документів, вилучених згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 18 січня 2013 року та 30 січня 2013 року, слідчим органом не було надано документи, які б підтверджували сплату покупцем готівкових коштів та авансових звітів.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова зверталася із письмовим запитом до УБОЗ ГУ МВС України у Львівській області для надання відповідних документів та виконала свій обовязок, передбачений п. 85.9 ст. 85 ПКУ в частині перенесення термінів проведення перевірки до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Таким чином колегія суддів вважає, що спірне податкове повідомлення рішення прийнято передчасно, а відтак є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Стосовно прийняття податкового повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0000581720 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Зі змісту акту перевірки слідує, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, податковий орган зазначав про порушення ЛК АТП №1 пп. 170.9.2 п. 170.9, ст. 170, та абз. «а» та абз. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України.

Відповідно до абз. б) п. 176.2 ст. 176, пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Задовольняючи позовні вимоги ЛК АТП №1 в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належних доказів на спростування вказаного відповідачем порушення не було надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У пункті 110 рішення Європейського Суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Виходячи зі змісту наведених норм, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова, як суб'єктом владних повноважень, необґрунтовано, без використанням належних та допустимих доказів, не доведено наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог у межах спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області(правонаступником якої є Галицька обєднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області) залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 813/7908/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:О.Б. Заверуха

Судді:О.М. Гінда

ОСОБА_5