Ухвала суду № 63548393, 15.12.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 р. № 876/8907/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Прокуратури Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 року до 19.07.2016 року в розмірі 43 593,56 грн.,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 19.07.2016 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Прокуратури Закарпатської області, в якому просила стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 до 19.07.2016 у зв'язку з невиконанням судового рішення в розмірі 43 593,56 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 до 19.07.2016 в розмірі 36 015,50 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Прокуратура Закарпатської області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно ст. 236 КЗпП України оплата вимушеного прогулу можлива за умови затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника. Апелянт вказує, що резолютивна частина постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 не містить формулювання про зобовязання прокуратури Закарпатської області поновити ОСОБА_1 на роботі.

Таким чином, наголошує, що судом апеляційної інстанції зобовязано прокуратуру області саме вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду, що за процедурою є відмінним від вчинення дій по поновленню на роботі. На Пропоновані позивачу тимчасові посади остання

У судовому засіданні позивач вимоги апеляційної скарги заперечила та просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача при апеляційному розгляді апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що згідно наказу відповідача за №114к від 19.02.2015 позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

За результатами адміністративного оскарження, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 (справа №807/528/15) в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про визнання дій протиправними, скасування наказу №114к від 19.02.2015, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було відмовлено (а.с. 58-62).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 (справа №876/7593/15) скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 та прийнято нову постанову, якою позовну заяву позивача до відповідача про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково; визнано протиправними дії відповідача, скасовано наказ за №114к від 19.02.2015, зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді та стягнено з відповідача на корить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.02.2015 по 14.12.2015 в розмірі 61 072,11 грн.

Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 (справа №876/7593/15) набрала законної сили з моменту проголошення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.01.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 (а.с. 66). Проте, на момент розгляду даної справи по суті Вищим адміністративним судом України рішення за касаційною скаргою відповідача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 не прийнято.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 22.02.2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №807/528/15, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 02.02.1016 про зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 16.03.2016 за невиконання рішення суду згідно виконавчого листа №807/528/15, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 02.02.1016, а саме: про зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду - на відповідача було накладено штраф у розмірі 1020,00 грн. Відповідачем оскаржено до Закарпатського окружного адміністративного суду постанову про накладення штрафу від 16.03.2016 (адміністративна справа №807/531/16) та на момент розгляду даної справи по суті адміністративна справа №807/531/16 не розглянута.

Позивач звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки при виконанні судового рішення про поновлення його на рівнозначній посаді.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 в частині зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду не виконано, відтак необхідно стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 14.12.2015 до 19.07.2016.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду з огляду на наступне.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 2 ст. 14 КАС України передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

За змістом ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. А п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються - негайно.

Таким чином, в силу вимог ч. 2 ст. 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є виключною та беззастережною підставою для його виконання.

Посилання апелянта про нерівнозначність термінів «поновлення» на посаді та «зобовзання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді» не знімає обовязку відповідача від виконання рішення суду, тобто надати позивачу рівнозначну посаду.

Колегія суддів погоджується з позивачем, що відповідачем на виконання рішення суду не надавалися рівнозначні посади, так як, зокрема, всі вони були тимчасовими, відтак жодних належних і допустимих доказів вчинення відповідачем будь-яких дій щодо виконання судового рішення суду першої та апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

На момент розгляду даної справи по суті постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 (справа №876/7593/15) набрала законної сили, не скасована у визначеному законодавством порядку та є обов'язковою до виконання в повному обсязі на всій території України.

З наведеного випливає, що відповідач, порушуючи вимоги КЗпП України,не виконав постанову суду в частині вирішення питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає доречним зазначити, що згідно рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_4 проти України», за висновками якого - від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

Позивач маючи рішення суду, винесеного проти державного органу, мав би бути звільнений від обов'язку ініціювати якусь процедуру щодо інших адміністративних органів з метою виконання рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Нефедов проти України»).

Поряд з цим, у справі «Півень проти України», ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

З урахуванням наведених вище норм суд вважає, що відповідач допустив протиправну затримку виконання судового рішення та в такий спосіб порушив правопорядок і охоронювані КЗпП України права позивача, а тому права позивача повинні бути відновлені у передбачений ст. 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 до 19.07.2016 є обгрунтованими.

Щодо розрахунку суми, стягнутої на користь позивача, то таку суд першої інстанції провів вірно, виходячи з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 27 Закону України «Про оплату праці»).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), який згідно пп. «з» п. 1 застосовується також у випадках обчислення вимушеного прогулу.

При цьому, за приписами абз. 3 п. 2 цього Порядку у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку).

Згідно довідки № 1260 від 26.08.2016, позивач перебувала на обліку, як безробітна в Мукачівському районному центрі зайнятості та їй було виплачено допомогу по безробіттю в загальному розмірі 9 137,82 грн. за грудень 2015 року та січень, лютий, березень 2016 року.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату від 19.02.2015, заробітна плата позивача за грудень 2014 року складала 9 652,51 грн., а за січень 2015 року - 3 466,37 грн. (а.с. 5 "а").

Суд першої інстанції вірно вказав, що довідка про доходи №282 від 12.10.2016 не може бути взята до уваги, оскільки не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 кількість робочих днів у грудні 2014 року - 23 дні. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 кількість робочих днів у січні 2015 року - 20 днів.

Встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 305,09 грн., а саме: 13118,88 грн. (9652,51 грн. + 3466,37 грн.) / 43 робочі дні (23 дні + 20 днів).

Згідно листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» всього робочих днів за період з14.12.2015 до 19.07.2016 було 148 днів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з чим погоджується колегія суддів, що сума необхідна для відшкодування позивачеві за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2015 до 19.07.2016, з врахуванням коштів відшкодованих за рахунок Мукачівського районного центру зайнятості становить: 45 153,32 грн. (305,09 х 148 дні) - 9137,82 грн. = 36 015,50 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції встановлено всі обставини справи, їм надана належна правова оцінка, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не має підстав для її скасування.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Прокуратури Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у справі №807/909/16 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

ОСОБА_5

Ухвала у повному обсязі складена 20.12.2016 року.