Ухвала суду № 63548390, 21.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 826/14459/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання взятих на себе зобов'язань за міжнародними договорами стосовно компенсації майна сім'ї позивача як вимушеним переселенцям з Польщі у 1945 році;

- зобов'язання відповідача при внесенні до Верховної Ради України проекту бюджету України на 2016 рік передбачити компенсацію позивачу за рахунок державного бюджету майна, яке належало його діду ОСОБА_3, бабці ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 як переселенцям з Польщі у 1945 році.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року адміністративний позов було залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, так як, на думку апелянта, оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є бездіяльність КМУ щодо невиконання Міжнародної угоди між Урядом УРСР та Польським Комітетом Національного Визволення від 09.09.1944 р. та, у зв'язку з цим, невиплати родині позивача компенсації як переселенцям у 1945 році.

Зазначена Міжнародна угода була офіційно оприлюднена, зокрема, в Офіційному віснику України 24.05.2006 № 19 за 2006 рік і позивач мав можливість ознайомитись з її змістом та дізнатись про порушення своїх прав, ще з 2006 року.

З даним адміністративним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду в липні 2015 року.

З приводу причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначив :

- у квітні 2013 року та у квітні 2015 року він звертався до Прем'єр-Міністра України з вимогами вирішити питання про компенсацію йому як правонаступнику та спадкоємцю майна діда вартістю 7900 крб. станом на лютий 1945 та 11,2 га землі, яка належала його сім'ї;

- з 01.10.2013 р. по 11.11.2013 р., з 13.01.2014 р. по 22.01.2014 р., з 12.05.2014 р. по 31.05.2014 р. та з 25.12.2014 р. по 23.01.2015 р. він перебував на лікуванні, тому не міг звернутись до суду;

- з листопада 2013 року по березень 2014 року в м. Києві продовжувався в активній формі Майдан гідності, з огляду на що перебувати в столиці було небезпечно;

- з квітня 2014 року у Донецькій області проводилась АТО і лише у липні 2014 року м. Соледар, в якому він проживає , було звільнено.

Судова колегія встановила, що залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності обставин, які б перешкоджали зверненню до суду до 01.10.2013 р. та з липня 2014 року та доказів неможливості направлення позову до суду поштовою кореспонденцією в період з листопада 2013 року по березень 2014 року, і що строк звернення до суду з даною позовною заявою пропущений ним за відсутності поважних причин.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, відповідно до ч.1, 2 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Отже, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення до суду з позовною заявою, перебіг якого починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення права та/або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.

При цьому, якщо конкретний день, коли особа дізналася про порушення свого права, встановити точно неможливо, то вказаний строк обчислюється з дня, коли вона повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Водночас, «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання та наявність реальних умов, за яких позивач мав реальну можливість дізнатися про рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яку він вважає протиправною.

Колегія суддів звертає увагу на те, що практика Європейського суду з прав людини також виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене, зокрема встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення від 27.02.1980 р. по справі «Девеер проти Бельгії», рішення від 22.10.1996 р. по справі «Стаббігс на інші проти Великобританії»).

У рішенні від 18.10.2005 р. по справі «МШ «Голуб» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту офіційного оприлюднення Угоди від 09.09.1944 р. між Урядом УРСР та Польським Комітетом Національного Визволення у 2006 році позивач мав реальну можливість ознайомитися з її змістом і звернутися до суду для захисту своїх прав, свобод, законних інтересів, однак дана позовна заява була ним подана лише 11.07.2015 р., тобто майже через 9 років.

При цьому, наведені ним причини пропуску строку звернення стосуються лише періодів з квітня 2013 року і жодним чином не підтверджують наявності поважних обставин, що унеможливили подання ним даної позовної заяви до суду до цього часу, тобто з 2006 року по квітень 2013 року.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що посилання апелянта на події у Києві в період з листопада 2013 року по березень 2014 року як такі, що завадили йому звернутися за захистом своїх прав через небезпечність перебування у Києві в цей час, є необґрунтованими, оскільки, виходячи з норм КАС України, позовна заява може бути подана шляхом направлення поштою. Тож, у цей період позивач мав реальну можливість звернутися до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія також встановила, що у квітні 2013 року позивач вже звертався безпосередньо до Уряду з приводу невиконання вищезазначеної Угоди та виплати йому відповідної компенсації і 26.06.2013 р. йому було надано відповідь /Т.1 а.с.12-13/, що також підтверджує пропуск позивачем строку звернення до суду.

Враховуючи вищевикладені обставини та докази в їх сукупності, відповідно до ст. 86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи і безпідставно не визнано поважності пропуску ним строку звернення до суду, спростовуються матеріалами справи.

Посилання апелянта на наявність правових підстав для виплати йому компенсації за Міжнародною угодою 1944 року колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в даному випадку перевірці апеляційним судом підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, а не рішення про розгляд справи по суті.

Твердження апелянта стосовно того, що про оскаржувану бездіяльність Уряду йому стало відомо лише з листа від 28.04.2015 р., є не обґрунтованими і спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що аналогічний лист первісно апелянту направлено ще в червні 2013 року /Т.1 а.с.12-13/. Більш того, як відзначалося вище, Угода 1944 року, на яку посилається апелянт, була офіційно оприлюднена у 2006 році і він мав реальну можливість з нею ознайомитися та реалізувати своє право на захист.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає їх необґрунтованими та безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено рішення з дотриманням норм процесуального права, згідно з вимогами ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 21 грудня 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.