Ухвала суду № 63548084, 20.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/56/15 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

20 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі - Позивач, Департамент ДАБІ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач, ОСОБА_3.) про зобов'язання Відповідача знести за власний рахунок самочинно збудовану одноповерхову дерев'яну будівлю з мансардою за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 05.10.2016 року залучені до участі у справі у якості третіх осіб ОСОБА_2 (далі - Третя особа-1, ОСОБА_2.) та ОСОБА_4 (далі - Третя особа-2, ОСОБА_4.).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем надано достатні та необхідні докази належності спірного об'єкта до самочинного будівництва, який неможливо перебудувати, та щодо якого відсутні необхідні документи, які дають право та експлуатацію.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити позовну заяву без розгляду. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не було надано всебічну та повну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, оскільки не враховано розташування за спірної адресою двох земельних ділянок з різним цільовим призначенням, відсутності приписів органів архбудконтролю про необхідність знесення будівлі та порушень державних будівельних, протипожежних та санітарних норм. Крім того, наполягає на залишенні позовної заяви без розгляду з огляду на те, що вперше акт перевірки було складено Позивачем 26.11.2013 року, а з вказаний позов зареєстровано в суді першої інстанції 14.01.2015 року.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта та Третя особа-1 доводи апеляційної скарги підтримали і просили суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача, а також Третя особа-2 наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову суду і закрити провадження у справі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що працівниками ІДАБК у Київській області у листопаді 2013 року з метою перевірки викладених у заяві ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 13-14) обстави, на підставі наказу від 08.01.2013 року №03-«ОД» та направлення для проведення позапланової перевірки №6029.13/08/01 від 14.11.2013 року (т. 1 а.с. 26) було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами перевірки встановлено, що станом на 21.11.2013 року на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, розташовано житловий будинок 1958 року побудови (відповідно до технічного паспорту, виданого Обухівським бюро технічної інвентаризації від 19.03.2007), гараж, сарай, які належать Відповідачу на підставі договору купівлі-продажу будинку з надвірними побудовами № 2810 від 28.03.2007 року. Крім того, у ході перевірки встановлено, що ОСОБА_3 у 2009 року на земельній ділянці за вищевказаною адресою виконані будівельні роботи з будівництва одноповерхової дерев'яної будівлі бані з мансардою без отримання вихідних даних, оформлення права власності чи користування земельною ділянкою та документу, що надає право на виконання будівельних робіт, чим порушено ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Наведені порушення зафіксовані в акті перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 21.11.2013 року (т. 1 а.с. 27-28).

Крім того, факт виявленого порушення зафіксовано в протоколі про адміністративне правопорушення №1-Л-А-2611/2479 від 26.11.2013 року (т. 1 а.с. 33-34).

На підставі викладених в акті перевірки висновків та зазначеної у протоколі інформації ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності, про що було винесено постанову від 11.12.2013 року № А-1112/20 (т. 1 а.с. 29-30), а також Позивачем видано припис № С-2611/15 від 26.11.2013 року (т. 1 а.с. 31-32) з вимогою усунути допущені порушення до 01.03.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2014 року на підставі направлення №1194.14/08/01 від 30.04.2014 року (т. 1 а.с. 35) ІДАБК у Київській області вдруге було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_3 та виконання нею вимог припису № С-2611/15 від 26.11.2013 року. У ході перевірки встановлено, що Відповідачем вимоги припису № С-2611/15 від 26.11.2013 року не виконані, повідомлення про початок виконання будівельних робіт до Інспекції не надходило, декларація про початок виконання будівельних робіт Інспекцією не реєструвалась, чим порушено вимоги п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Наведені висновки перевірки зафіксовані в акті від 06.05.2014 року (т. 1 а.с. 36-37) та протоколі про адміністративне правопорушення №1-Л-А-0605/164 від 06.05.2014 року (т. 1 а.с. 42-43). За результатами розгляду матеріалів перевірки Позивачем було винесено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 06.05.2014 року №С-0605/2 з вимогою добровільно знести дерев'яну будівлю бані в термін до 30.08.2014 року відповідно до ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності» (т. 1 а.с. 40-41).

Крім того, за результатами розгляду матеріалів перевірки ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні правопорушенні, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф в розмірі 5 100,00 грн., про що було складено постанову №А-2205/4 від 22.05.2014 року (т. 1 а.с. 38-39).

Поряд з цим, 09.12.2014 року на підставі направлення №189.14/01 від 03.12.2014 року (т. 1 а.с. 44) Департаментом ДАБІ на підстав наказу ДАБІ України від 10.10.2014 року №271 втретє була проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ОСОБА_3 та виконання вимог припису №С-0605/2 від 06.05.2014 року.

Під час вказаної перевірки встановлено, що Відповідачем вимоги припису № С-0605/2 від 06.05.2014 року не виконані - добровільно дерев'яну будівлю бані не знесено, чим порушено вимоги статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Наведене порушення зафіксовано в акті перевірки від 09.12.2014 року (т. 1 а.с. 45-46).

Наведене і стало підставою для звернення Департаменту ДАБІ до суду із вказаним позовом.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. 5, 16, 22 Закону України «Про основи містобудування», ст. ст. 23, 24 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. ст. 27, 31, 34, 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 376 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки Позивачем було доведено відсутність можливості здійснення перебудови самовільно збудованого Відповідачем об'єкта будівництва.

Однак, розглядаючи вказаний спір по суті, суд першої інстанції не врахував наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Колегією суддів враховується, що, розглядаючи справу, Київський окружний адміністративний суд виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак таке твердження суду першої інстанції є передчасним з огляду на таке.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Згідно ч. 4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. При цьому, в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Так, згідно із ч 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Разом з цим у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч. 1 ст. 376 ЦК України поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

При цьому, на думку колегії суддів, зі змісту ст. 177 ЦК України випливає, що об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.

Отже, з урахуванням норм ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить, що спір за позовом органів Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі департаменту про зобов'язання знести об'єкт самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 року у справі №802/1318/15-а.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відтак враховуючи, що предметом спору є зобов'язання фізичної особи знести об'єкт самочинного будівництва за позовом територіального органу ДАБІ України, колегія суддів, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, приходить до висновку про неможливість розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, однак при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 203 КАС України постанови суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ст. 157 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 198, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити дії - скасувати.

Провадження у справі за позовом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити дії - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.