Постанова № 63547524, 16.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2016 року № 826/26246/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченко І.М., Шулежко В.П. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ГПІ-5»

до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_1провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГПІ-5» звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

Згідно відмітки служби діловодства 17.02.2016 р. від представника позивача надійшла заява про зміну позовних вимог (предмету позову), заява про заміну неналежної сторони із наданням доказів поштового відправлення адміністративного позову та заяви про зміну позовних вимог (предмету позову) належному відповідачу.

В судове засідання. сторони не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Зважаючи на неявку в судове засідання представників сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, у зв'язку із чим суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ознайомившись із заявою представника позивача про заміну неналежної сторони, суд в порядку письмового провадження ухвалив здійснити заміну неналежного відповідача Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України на Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_1.

Беручи до уваги заяву про зміну позовних вимог (предмету позову), позивач в даній справі просить:

1) визнати незаконними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_1 щодо відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «ГПІ-5» в державній реєстрації прав рішенням № 23091652 від 23.07.2015 р. та скасувати його;

2) зобов'язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_1 повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПІ-5» про державну реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ГПІ-5», код ЄДРПОУ 35572722.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо відмови у реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно наявних в матеріалах справи заперечень від первісного позивача, дії державного реєстратора у прийнятті оскаржуваного рішення є правомірними та вчинені у його виключній компетенції.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_1 23.07.2015 р. прийнято рішення № 23091652 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на цілісний майновий комплекс, що розташований: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ГПІ-5», податковий номер 35572722.

Підставою для відмови у державній реєстрації стало посилання відповідача на п. 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, відповідно до якого у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, а саме: на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення, водночас заяву було подано на цілісний майновий комплекс. Окрім того, поданий заявником технічний паспорт не відповідає вимогам, які встановлені законодавством, а саме: не містить: схематичний план земельної ділянки, план поверхів будинку.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Аналізуючи доводи позивача, а також вивчивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року N 1952-IV (надалі - Закон N 1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868 (надалі - Порядок N 868), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями ч. ч. 1 та 2 ст. 3 Закону N 1952-IV визначено засади державної реєстрації прав, а саме: державна реєстрація прав є обов'язковою; інформація про права на нерухоме майно в та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав; держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ст. 9 вказаного вище Закону державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно ст. 15 Закону N 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в "такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови те в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну до реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Підставою для реєстрації права власності, у відповідності до ст. 19 Закону N 1952-IV є: договори, укладені у порядку, встановленому законом; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані відповідно до вимог цього Закону; свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державні акти па право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішення судів, що набрали законної сили; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, подані органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно ст. 24 Закону N 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Як вбачаться з матеріалів справи, ТОВ «ГПІ-5» звернулось до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України із заявою, в якій просив зареєструвати право власності на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «ГПІ-5».

Перелік документів, наданих позивачем з метою реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна наведений в картці прийому заяви № 22580459, серед яких були наявні заява про реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс та три технічних паспорти, видані ТОВ «Спеціалізоване бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності» (інвентаризаційні справи 146-11-01, 144-11-01, 145-11-01).

Підставою для відмови у реєстрації права власності стало те, що заява позивача подана щодо реєстрації права власності на «цілісний» майновий комплекс, тоді як п. 4 Порядку № 868 передбачено, що реєстрації речових прав здійснюється, зокрема, на підприємство «як єдиний» майновий комплекс.

Ще однією підставою для відмови відповідача стало те, що поданий заявником технічний паспорт не відповідає вимогам, які встановлені законодавством, а саме: не містить схематичний план земельної ділянки, план поверхів будинку.

Порядком № 868 визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно із п. 4 названого Порядку у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення.

Наведеним положенням визначено перелік об'єктів нерухомого майна, які підлягають реєстрації в реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, заява про реєстрацію права власності містить прохання про реєстрацію права власності на «цілісний» майновий комплекс, тоді як п. 4 Порядку передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна підприємства як єдиного майнового комплексу.

Обґрунтовуючи правомірність формулювання поданої заяви, представник позивача посилається на те, що документом, який підтверджує право власності на вказаний об'єкт нерухомості та, який був наданий відповідачу, є Свідоцтво про право власності на майно цілісного майнового комплексу №П-249 від 20.04.1994 р.

Однак, суд звертає увагу позивача на те, що вказане Свідоцтво про право власності на майно цілісного майнового комплексу було видано 20.04.1994 р., а реєстрація права власності здійснювалася на підставі чинних на той час нормативних актів та, в подальшому, зазнала значних змін.

Таким чином, незважаючи на те, що «цілісний» та «єдиний» за своїм змістом поняття тотожні, положеннями чинного законодавства визначено, що державна реєстрація прав здійснюється саме на єдиний майновий комплекс підприємства, а тому слід дійти висновку, що заява позивача не містить належного в розумінні нормативно-правового акту визначення об'єкту нерухомого майна, що є в силу приписів ст. 24 Закону N 1952-IV підставою для відмови у державній реєстрації прав.

Між тим, суд звертає увагу на те, що у випадку усунення вказаного недоліку та відсутності інших підстав для відмови у державній реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, різниця у формулюваннях не може бути підставою для відмови позивачу у реєстрації права власності, оскільки неодноразові зміни в законодавстві, зокрема, у визначені об'єктів, які за своєю суттю є тотожні, не можуть впливати на гарантовані ст.ст. 21, 22, 41 Конституції України права особи в частині набуття нею права власності.

Водночас, суд вважає, що відповідач, відмовляючи в реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, з огляду на те, що поданий заявником технічний паспорт не відповідає вимогам, які встановлені законодавством, а саме: не містить: схематичного плану земельної ділянки, плану поверхів будинку, діяв протиправно, оскільки не зазначив, який саме із трьох поданих технічних паспортів оформлений із порушенням вимог чинного законодавства та не зазначив, якими положеннями чинного законодавства передбачено зазначені ним вимоги до оформлення технічних паспортів, що позбавило позивача можливості усунути виявлені недоліки. Вказане порушення повинно бути враховано відповідачем під час наступного звернення позивача.

Виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, беручи до уваги те, що заява позивача про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складена у неналежний спосіб, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись положеннями статей 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПІ-5» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді: І.М.Погрібніченко

В.П.Шулежко