Рішення № 63534972, 13.12.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/5422/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/1415/16 Доповідач - Парандюк Т.С.Категорія - 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

за участю секретаря - Коваль О.І.

та сторін - заявника ОСОБА_1; представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 105 823 грн. 77 коп.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що 02.09.2011 року він передав ОСОБА_4 4200 доларів США в якості оплати за продаж транспортного засобу марки DAEWOO NUBIRA, 1998 року випуску, р.н. НОМЕР_2, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належав ОСОБА_5 від імені та на підставі доручення від якого діяв ОСОБА_4 Того ж дня відповідачем було видано на його ім'я нотаріально посвідчену довіреність на право керування та розпорядження автомобілем. 23.03.2012 року на вказаний автомобіль постановою слідчого було накладено арешт у кримінальній справі №3235548. Зважаючи на те, що в установленому порядку договір купівлі-продажу автомобіля укладений не був, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.08.2012 року йому відмовлено у визнанні права власності на спірний автомобіль. За таких обставин вважає, що кошти отримані відповідачем за продаж автомобіля, є безпідставно набутими та підлягають стягненню на його користь, а також судові витрати по справі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 03 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.

Стягнуто із ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) в користь ОСОБА_2(АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_3) 105823 (сто п'ят тисяч вісімсот двадцять три) гривні 77 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) в користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_3) 1058,23 гривень сплаченого позивачем судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, дав неналежну оцінку доказам у справі, що призвело до порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладені в ній.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу автомобіля на підставі якого відповідач отримав кошти укладений не був, а кошти отримані останнім набуті без достатньої правової підстави, тому підлягають стягненню в його користь.

Однак з таким висновком суду колегія не погоджується.

Згідно ст.309 ЦПК України - підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судом встановлено, що 02.09.2011 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу посвідчено довіреність, видану ОСОБА_4 (який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_5 посвідченої 10.10.2010 року), якою він уповноважив ОСОБА_2 продати, обміняти, здавати в оренду за ціну та на умовах на свій розсуд, зняти з обліку в органах ДАІ, а також керувати (управляти, водити) з правом тимчасового виїзду за кордон належним ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 виданого 3-тім МРІВ ДАІ м. Коломия 14.12.2007 року автомобілем марки DAEWOO NUBIRA, 1998 року випуску, д.н.з НОМЕР_2.

Наведене підтверджується також письмовою заявою ОСОБА_4 від 05.04.2012 року, посвідченою приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу, за реєстром № 354.

У відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.08.2012 року ОСОБА_2 відмовлено у визнанні права власності на спірний автомобіль, оскільки розписка від 2 вересня 2011 року та довіреність є безпідставними для визнання договору купівлі-продажу дійсним. Договір доручення є договором про представництво, оскільки у відповідності до вимог ст. 238 ч.3 ЦКУ повірений зобов'язується діяти від імені довірителя, а не в своїх інтересах. Розписка про отримання коштів також не може вважатись письмовою формою договору купівлі-продажу, оскільки при її укладенні сторони не досягли істотних умов договору купівлі-продажу автомобіля.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01.04.2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спірний автомобіль. Рішення набрали законної сили.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбачено законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатись набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулось в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.1212 ЦКУ.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦКУ, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 жовтня 2013 року, яка прийнята за результатом перегляду судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, у справі № 6-88цс13, та в силу імперативних положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою у правозастосуванні.

Згідно з роз'ясненнями, даними у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Із розписки, на яку посилається ОСОБА_2 як основний доказ, вбачається, що дана розписка була написана 25.03.2012 року, тобто більше півроку після користування ОСОБА_2 спірним автомобілем та довіреності на право ним розпоряджатись. Даний факт підтверджено в суді і не заперечується сторонами. Крім того, із заяви ОСОБА_1, посвідченої 5 квітня 2012 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу, вбачається, що ще 02 вересня 2011 року ним була видана довіреність в порядку передоручення на розпорядження вказаним транспортним засобом на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8 02.09.2011 р. за № 5887, тобто це свідчить про те, що ОСОБА_2 користувався спірним автомобілем правомірно на протязі півроку. Питання стягнення коштів по ст.1212 ЦКУ виникло після того, коли спірний автомобіль було вилучено у ОСОБА_2 як речовий доказ по кримінальній справі по засудженню власника автомобіля ОСОБА_5

Однак, вимог про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів по даному спору пред'явлено не було і суд таких вимог не вирішував.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля був укладений без дотримання обов'язкової форми його укладення щодо даного виду правочинів, на виконання якого і були, як стверджував позивач, ним передані кошти відповідачу, тому він вважає себе власником автомобіля. Однак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правого механізму, установленого ст. 1212 ЦКУ у разі наявності правових відносин грошово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна, а не іншою особою - ОСОБА_1

А тому підстав вважати, що кошти були передані безпідставно і те, що на дані правовідносини поширюються норми дії ст.1212 ЦК України є необгрунтованими.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316-319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк