Рішення № 63528810, 19.12.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/5661/16

Справа №760/15117/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просив визнати недійсним договір позики від 15.01.2014 року, укладеного між ним та відповідачем.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що в грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

До вказаної заяви, був долучений договір позики від 15.01.2014 року, який укладений між позивачем та відповідачем.

При ознайомленні з матеріалами вказаного позову та договору позики ОСОБА_1 виявив, що його умови та положення йому невідомі.

Вважає, що договір позики від 15.01.2014 року є недійсним, оскільки волевиявлення позивача на його укладення не було, а тим більше правочин не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, сторонами не дотримано вимоги щодо письмової форми правочину. Зазначений договір за своїм змістом і текстом не відповідає інтересам та волі позивача.

З урахуванням викладеного просив позов задовольнити.

Представник позивача надіслав на адресу суду заяву в якій просив справу розглядати без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на те, що під час підписання договору позики від 15.01.2014 року позивач був ознайомлений з його умовами та заперечень не мав.

Крім того, на виконання зазначеного договору відповідачем позивачу були передані грошові кошти, які останній в добровільному порядку, в строки та на умовах визначених договором не повернув.

З урахуванням викладеного, просили у задоволенні позову відмовити.

Врахувавши заяву представника позивача, вислухавши думку відповідача та його представника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Встановлено, що 15.01.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останній надав у позику ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 12650 доларів США.

В свою чергу, ОСОБА_1 зобов'язався повернути вказану позику до 15.02.2014 року.

Позивач просив визнати недійсним договір позики від 15.01.2014 року, що укладений між ним та відповідачем посилаючись на те, що його волевиявлення на укладання договору не було, та правочин не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, сторонами не дотримано вимоги щодо письмової форми правочину. Зазначений договір за своїм змістом і текстом не відповідає інтересам та волі позивача.

Однак, суд не може погодитися з даним твердженням, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (реальне настання наслідків).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі змісту оспорюваного договору позики від 15.01.2014 року вбачається, що він укладений у письмовій формі, як того вимагають норми ст.1047 ЦК України, зміст даного правочину не суперечить вимогам чинного законодавства.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 11 березня 2015 року в справі №6-16цс15, як на підставу визнання оспорюваного договору позики недійсним є необґрунтованими, оскільки як вбачається зі змісту вказаної постанови, під час її ухвалення суд прийшов до висновку, що не можна вважати Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (викладені окремим документом) складовою частиною укладеного між сторонами договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника. Натомість в даному випадку умови договору позики містяться безпосередньо в самому договорі, підписаному сторонами, який є цілісним і не містить окремих складових чи додатків. Договір містить підписи сторін.

Згідно п.8.1 договору зміст договору повністю відповідає дійсному волевиявленню сторін.

Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 або ОСОБА_1 в момент підписання оспорюваного договору було недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано. Як і не надано доказів вчинення ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 будь-яких протиправних дій, спрямованих на примушування до укладення договору позики 15.01.2014 року.

З договору позики від 15.01.2014 року вбачається, що він підписаний сторонами без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при його укладанні. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач звертався до відповідача з приводу роз'яснення йому положень договору, які були йому незрозумілі або за додатковою інформацією щодо умов позики.

Крім того, в силу вимог закону письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, підстав для визнання договору позики від 15.01.2014 року недійсним немає.

Керуючись ст. ст. 202, 203, 215, 626, 628, 638, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 10, 27-30, 57-58, 60, 208 -209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя