Ухвала суду № 63526446, 20.12.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Боймиструк С.В.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

за участі: сторін, представників ОСОБА_1 і ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 11 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління капітального будівництва Виконавчого комітету Рівненської міської ради; про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 11 липня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено:

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 354 574, 45 гривень заборгованості за договором позики від 5 жовтня 2010 року та 3 654 гривні судового збору.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність та необґрунтованість через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

На її обґрунтування зазначав про неврахування судом тих обставин, що розписка про отримання копій документів була представлена на виконання умов договору від 5 лютого 2010 року, а отримана позивачем 7 лютого 2010 року на документи, які складені у жовтні 2010 року. Тобто надавши 5 лютого 2010 року кошти для оплати відповідачем договору №3 відступлення права вимоги (цесії) від 5 жовтня 2010 року, ОСОБА_2 не могла отримати 7 лютого 2010 року копії неіснуючих на момент складання розписки документів.

Вважає, що договір позики є фіктивним, а тому є вчиненим лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що його не буде виконано.

Оскільки оскаржуване рішення стосується прав та обов'язків не лише ОСОБА_1, але і ОСОБА_1 як її чоловіка, тому порушуються його права як співвласника майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

З наведених міркувань просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2 відмовити.

Особами, які беруть участь у справі, рішення суду не оскаржувалося.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь в справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив з того, що внаслідок договірних зобов'язань відповідач як позичальник повинна повернути отримані в позику грошові кошти у ОСОБА_2 У зв'язку з цим стягнуто з ОСОБА_1 на користь позичальника спірні 354 574, 45 гривень заборгованості.

Матеріалами справи встановлено, що 5 жовтня 2010 року між сторонами укладено договір позики під заставу майнових прав житлової нерухомості. За його умовами позивач зобов'язалася надати відповідачу безпроцентну позику в сумі 160 000 гривень, що було еквівалентним 20 000 доларів США, а позичальник зобов'язалася повернути її як частковими платежами, так і разовим платежем, не пізніше 5 лютого 2013 року (а.с. 4-4, зв.).

Оскільки відповідач не повернула своєчасно та належним чином отримані в позику грошові кошти, у жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, який був задоволений судом першої інстанції повністю.

Як особа, що не брала участі в справі, однак питання про права і обов'язки її вирішено рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу.

Щодо права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, на що покликається особа, яка подала апеляційну скаргу, то колегія суддів при цьому враховує висновок, що даний у рішенні Апеляційного суду Рівненськоїх області від 27 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права на частку у спільному майні подружжя, який міститься на а.с. 149. Там зазначено, що сторони припинили де-факто свої шлюбні відносини з червня 2010 року, а тому ця обставина відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України є преюдиційною при розгляді даної апеляційної скарги. Тобто при укладенні 5 жовтня 2010 року між ОСОБА_4, Управлінням капітального будівництва Виконавчого комітету Рівненської міської ради та ОСОБА_1 договору №3 відступлення права вимоги (цесії) за договором на участь у частковому будівництві квартири АДРЕСА_1 майнові права відповідачем набувалися в особистих інтересах, а не в інтересах сім'ї.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Таким чином, позика отримувалася відповідачем виключно у власних інтересах, з метою набуття особистих майнових прав на квартиру АДРЕСА_1

Факт набуття ОСОБА_1 саме особистих майнових прав на квартиру за рахунок отриманих у позику грошових коштів у ОСОБА_2 стверджено і рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління капітального будівництва Виконавчого комітету Рівненської міської ради; про поділ майна подружжя.

Тобто наміру створити спільні сумісні майнові права подружжя з ОСОБА_1 за рахунок отриманої у позивача позики в ОСОБА_1 не було.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про фіктивність укладеного договору позики, адже є опискою зазначені дати в розписці про отримання копій документів на виконання умов договору від 5 лютого 2010 року та отримання позивачем 7 лютого 2010 року документів, які складені у жовтні 2010 року.

Ці обставини правильно встановлені судом першої інстанції.

Окрім того, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Між тим, позов про визнання договору позики недійсним з міркувань його фіктивності ОСОБА_1 не подавався, тобто не оспорювався у передбаченому процесуальним законом порядку, а судом цей правочин недійсним не визнавався.

Інші покликання автора скарги є необґрунтованими і не спростовують правильності висновків суду.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 11 липня 2016 року залиши ти без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: