Рішення № 63523556, 20.12.2016, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/1364/15-ц

Провадження № 2/364/439/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2016 року, Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ткаченко О. В.,

за участю секретаря Бондаренко Л. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в смт. Володарка, справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2,

про визнання заповіту нікчемним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, -

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2016 року до Володарського районного суду Київської області надійшов вказаний позов, в якому позивач зазначив, що 23 березня 2012 року померла ОСОБА_3, дружина позивача ОСОБА_1. Після смерті ОСОБА_3 позивач звернувся до нотаріальної контори для прийняття та оформлення спадщини. 28 листопада 2012 року державним нотаріусом Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області на ім'я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 звернувся з позовом до Володимирецького районного суду Рівненської області із позовом до нього та Володимирецької районної державної нотаріальної контори про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи позовні вимоги тим, що на імя ОСОБА_2 померла залишила заповіт. Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 27.05.2013 pоку, Володимирецьку районну державну нотаріальну контору зобов'язано внести зміни до виданого на ім'я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину, за якими кожний з них, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, успадковував по 1/2 частині спадкової земельної ділянки. Тому, позивач просить суд визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3, виданий на ОСОБА_2, який складено 15 лютого 2012 року та посвідчено секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування під № 8 та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 на спадкування ним 1/2 частки земельної ділянки площею 5,40 га, розташованої в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_3.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просив суд задовольнити позов.

Відповідач та представник відповідача позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

По справі встановлено, що 23 березня 2012 року померла ОСОБА_3, дружина позивача ОСОБА_1. Після смерті ОСОБА_3 позивач звернувся до нотаріальної контори для прийняття та оформлення спадщини. 28 листопада 2012 року державним нотаріусом Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області на ім'я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.4). За вказаним свідоцтвом позивач успадкував майно після смерті своєї дружини ОСОБА_3, а саме, земельну ділянку площею 5,40 га, яка розташована в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після оформлення позивачем спадщини він дізнався про те, що громадянин ОСОБА_2, звернувся до Володимирецького районного суду Рівненської області із позовом до нього та Володимирецької районної державної нотаріальної контори про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Свої вимоги відповідач обґрунтовував тим, що покійна ОСОБА_3 залишила заповіт на його ім'я (а.с.5). Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 27.05.2013 pоку, Володимирецьку районну державну нотаріальну контору зобов'язано внести зміни до виданого на ім'я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину, за якими кожний з них, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, успадковував по 1/2 частці спадкової земельної ділянки. Не погоджуючись із тим, що відповідач є спадкоємцем його померлої дружини, позивач звернувся до суду із даним позовом та зазначає, що наданий ОСОБА_2 заповіт від 15.02.2012 року є нікчемним, а тому й права на спадкування дана особа не отримала тому позивач вважає, що свідоцтво про спадщину є недійсним.

З такою позицією позивача суд не погоджується з наступних підстав.

Рішенням Володимирецького районного суду від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 04 червня 2014 року (а.с. 235-236), зобов'язано Володимирецьку районну державну нотаріальну контору внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Володимирецькою державною нотаріальною конторою, шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину, змінивши цілу частку спадкового майна, що успадкував ОСОБА_1І, як спадщину за законом, на 1/2 частку як обов'язкову частку у спадщині та видавши ОСОБА_2, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно 1/2 частку земельної ділянки площею 5,40 га, яка розташована за адресою: с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області та належала померлій на підставі державного акту на право власності на землю серія КВ № 050507( а.с. 233-234).

Відповідно до ч. 1 ст. 1247 ЦК України передбачає, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Згідно ч. 3 ст. 1247 ЦК України, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 1247 ЦК України).

Ч. 1 ст. 1257 ЦК України передбачено , що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до п. 2.11 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 р. № 3306/5, посвідчення заповітів, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування. Посвідчувальний напис повинен бути написаний зрозуміло, чітко, без підчисток. Усі нотаріальні дії, які вчиняються посадовою особою органу місцевого самоврядування, реєструються в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування (додаток 15) у порядку, передбаченому ст. 52 Закону України «Про нотаріат», та Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5 (п. 2.12 Порядку).

Згідно із п. 2.13 Порядку примірники всіх нотаріально посвідчених заповітів, що залишаються у справах органу місцевого самоврядування, формуються в наряд.

Пунктом 7.17 вищевказаних Правил ведення нотаріального діловодства передбачено, що у Реєстр вноситься запис про вже вчинену нотаріальну дію, тобто після підписання нотаріусом оформлюваного документа та проставлення печатки. При цьому як зазначено в п. 7.21 даних Правил дата вчинення нотаріальної дії, указана в графі 2 Реєстру, має збігатися з датою, зазначеною у посвідчувальному написі нотаріально оформлюваного документа. Дата вчинення нотаріальної дії проставляється на початку робочого дня та щоразу повторюється на початку кожної сторінки Реєстру протягом усього робочого дня.

Судом встановлено, що в примірнику заповіту від 15 лютого 2012 року, який додано позивачем до позовної заяви, зазначено, що ОСОБА_3 проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, заповіт посвідчено 15 лютого 2012 року секретарем Довговільської сільської ради та зареєстровано в реєстрі сільської ради за № 8.

В іншому примірнику заповіту від 15 лютого 2012 року, який міститься в матеріалах справи, зазначено, що ОСОБА_3 проживає у м. Кузнецовську, мікрорайон ВарашАДРЕСА_1, заповіт також посвідчено секретарем Довговільської сільської ради, але 15 березня 2012 року, зареєстровано в реєстрі сільської ради за № 8. Згідно з витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі зареєстровано заповіт ОСОБА_3, який посвідчено Довговільською сільською радою 15 березня 2012 року та цей заповіт зареєстровано в спадковому реєстрі о 16 год. 22 хв. 19 листопада 2012 року, після смерті спадкодавця.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що вищевказані обставини містяться у рішенні Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 травня 2013 року, ухвалі апеляційного суду Рівненської області від 04 червня 2014 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України вказані вище обставини в цій справі не доказуються.

З матеріалів справи вбачається, що є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року, постановлена у справі за позовом ОСОБА_2 до Володимирецької районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_1, третя особа Довговільська сільська рада Володимирецького району Рівненської області, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якою скасовано рішення апеляційного суду Рівненської області від 08 жовтня 2013 року та направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що вказане рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні указаного позову ОСОБА_2 ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема, зазначив, що, дійшовши висновку, що заповіт на користь ОСОБА_2 містить недоліки щодо його форми та був зареєстрований із порушенням норм матеріального права, апеляційний суд не в повній мірі визначився з тим, чи є зазначені недоліки підставою вважати такий заповіт нікчемним, чи є підставами для його оспорювання відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України. Таким чином, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку, що відмова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з тієї підстави, що складений ОСОБА_3 на його користь заповіт є нікчемним, не відповідає вимогам закону та водночас на а.с. 86-88, т. 1 міститься копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, постановлена у справі за позовом ОСОБА_2 до Володимирецької районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_1, третя особа Довговільська сільська рада Володимирецького району Рівненської області, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якою залишено без змін рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 травня 2013 року та останню ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 04 червня 2014 року. Таким чином, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення указаного позову, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент смерті останньої проживали разом і в позивача фактично виникло право на спадкування спірної земельної ділянки на підставі заповіту, складеного ОСОБА_3 на його імя, а тому порушені права позивача підлягають захисту.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, з врахуванням узвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.09.2016 року.

Тож враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 1247, 1257 ЦК України, Наказом Міністерства Юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року про Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, Правилами ведення нотаріального діловодства затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року № 3253/5, ст.ст. 3, 5, 8, 10, 13, 60, 61, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання заповіту нікчемним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відмовити повністю.

З повним рішенням сторони можуть ознайомитись 23 грудня 2016 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Київської області через Володарський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Ткаченко