Постанова № 63521954, 13.12.2016, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14596/16-а

Провадження № 2-а/161/874/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 року м.Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі : головуючого - судді Гриня О.М.,

при секретарі Муригіній А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії.

Свій позов мотивує тим, що вона з 07.07.1992 року по 03.03.2008 року працювала на посаді секретаря судових засідань Луцького міськрайонного суду, 04.03.2008 року їй було призначено пенсію по віку відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» в розмірі 80 % заробітної плати. Зазначає, що 17.10.2016 року вона звернулась до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області з заявою про здійснення перерахунку та виплату пенсії з 01.09.2016 року в зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим працівникам апарату судів відповідно до довідки №416, виданої територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Волинській області від 11.10.2016 року № 416. Однак, в проведенні перерахунку їй було відмовлено.

Вважає відмову відповідача в проведенні перерахунку та виплати їй пенсії неправомірною.

Просить суд, визнати протиправним рішення Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області від 20.10.2016 року №161 за результатами розгляду заяви від 17.10.2016 року щодо проведення перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», зобов'язати Луцьке об'єднане управління пенсійного фонду України Волинської області провести їй з 15.10.2016 року перерахунок та виплату пенсії в розмірі 80 % суми від заробітної плати, у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючим працівникам апарату судів.

В судове засідання позивач не з'явилася, подала до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі за наявними матеріалами справи. Просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, проте подала суду письмові заперечення та заяву про розгляд справи без її участі за наявними матеріалами справи.

Відповідно до вимог ч. 4 статті 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді секретаря судових засідань в Луцькому міськрайонному суді Волинської області. 04.03.2008 року їй призначено пенсію по віку відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» в розмірі 80% заробітної плати.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановлено ст. 26 Закону України «Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Відповідно до ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії) умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок обчислення заробітної плати для перерахунку пенсії державного службовця встановлений Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» № 865 від 31.05.2000 р.

Згідно п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 31.05.2000 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 р. № 432-IV «;Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначаються у такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. При цьому, посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на момент виникнення права на перерахунок за відповідною посадою та рангом на момент призначення (перерахунку) пенсії.

Відповідно п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 31.05.2000 року (в редакції на час звернення позивача за перерахунком) перерахунок пенсії провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 № 268 затверджено схеми посадових окладів, зокрема, керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів Додаток № 47 до цієї Постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України № 644 від 02.09.2015 було внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006, зокрема у Додатку № 47 до цієї Постанови «Схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів» та місячний посадовий оклад судового розпорядника (коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду) було встановлено у розмірі 0,3 та згідно примітки у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.

Згідно довідки про заробітну плату позивача від 11 жовтня 2016 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Волинської області, посадовий оклад секретаря судових засідань з 01.01.2016 встановлено в сумі 4134,00 гривень.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивач має право на перерахунок пенсії в зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючим державним службовцям. При цьому розмір пенсії позивачу обчислюється відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» та Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 31.05.2000 в редакції, яка була чинною на час набрання чинності Постановою № 644 від 02.09.2015.

Крім цього, суд звертає увагу відповідача на те, що зміни, які відбулися в ст. 37 Закону № 3723-XII, стосуються тільки тих пенсій, які будуть призначаються після набрання чинності змін до закону, і ніяким чином не підлягає перегляду розмір відсотків, що були обчислені при призначенні пенсії.

Отже, суд приходить до висновку, що дії відповідача з приводу відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії згідно Закону України «Про державну службу», в зв'язку з підвищенням посадових окладів працюючим працівникам апарату судів, які зазначені у довідці № 416 від 11.10.2016 року про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим пенсіонерам, є протиправними.

З матеріалів справи вбачається, що за проведенням перерахунку пенсії ОСОБА_1 звернулась до відповідача 17 жовтня 2016 року, при цьому з прохальної частини адміністративного позову просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату з 15 жовтня 2016 року.

Відповідно ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії провадиться у разі виникнення права на підвищення пенсії з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Відповідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що порушене право позивача на перерахунок її пенсії, в зв'язку з підвищенням посадових окладів працюючим працівникам апарату суду на підставі довідки № 416 від 11.10.2016 підлягає відновленню з 01.11.2016 року.

Відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії відповідач посилається на те, що відповідно до пункту 2 прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII утратив чинність Закон України «Про державну службу» № 3723 в тому числі і ст. 37-1 Закону, якою було передбачено проведення перерахунків пенсій державним службовцям.

Таким чином, відповідач вважає, що і перерахунок пенсії не повинен проводитись у зв'язку з відсутністю правової норми. Проте таку позицію відповідача суд визнає хибною з огляду на наступне.

Аналіз вищевикладеного положення дає підстави для висновку, що воно поширюється на тих осіб, яким пенсії призначаються (на теперішній час) спеціальними законами, а не на тих, яким вони вже призначені (в минулому часі).

Суд визнає, що застосування відповідачем норм закону, які обмежують конституційні права позивача на соціальне забезпечення, є прямим порушенням Конституції України, Європейської соціальної Хартії (ратифікованої Україною), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Протоколів до неї та принципів верховенства права і законності.

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень тому числі органів державної влади.

Відповідно до частин першої та третьої статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо гарантується на підставі Конституції України.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а Закон та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі Конституції України та повинні відповідати їй. Водночас із цим, наведеною нормою Конституції України передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантовано.

Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Стаття 37 Закону України «Про державну службу», до внесення в неї змін згідно з Законом № 889-VIII, надавала право державним службовцям на перерахунок пенсії, з урахуванням підвищень заробітної плати працюючим державним службовцям згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013.

Відтак, обіймаючи посаду державного службовця, позивач мала право на призначення їй пенсії згідно з нормами Закону України «Про державну службу», а як наслідок, і на перерахунок такої пенсії. Застосувавши до позивача Закон № 889-VIII, відповідач фактично звузив його соціальні гарантії на достатній рівень матеріального забезпечення по старості (за віком).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну службу» регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів державної влади, прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Верховного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Частина перша статті 5 КАС України визначає, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, пункт 1 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (принцип законності) визначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу (частина четверта статті 9 КАСУ).

В абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини свого рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп Верховний Суд України зазначив, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Верховний Суд України в рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп зазначив, що в Україні, як соціальній, правовій державі, політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених основним Законом України межах і відповідно до законів.

Згідно з пунктами 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» № 137-V 14 вересня 2006 року, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до розділу ІІ Конституції України право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод людини і громадянина. Таке право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням і забезпечується частиною другою та частиною третьою статті 22 Конституції України, згідно з якими конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Аналізуючи категорію «звуження змісту прав і свобод» Верховний Суд України в мотивувальній частині свого рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) констатував: «Зміст прав і свобод людини це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики» (абзаци п'ятий, шостий пункту 4).

Крім того, Верховний Суд України у своєму рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) роз'яснив своє розуміння словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». При цьому Верховний Суд України зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного прав в жодному разі не може бути порушена».

Отже, визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дій, внесення до них змін і доповнень стосовно зазначених у них прав і свобод людини і громадянина Верховний Суд України вважає скасування або обмеженням цих прав і свобод.

Відповідач, застосовуючи до спірних правовідносин Закон № 889-VIII, фактично допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод шляхом скасування або обмеження наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій, які були встановлені законами України. Зазначене дає підстави вважати, що цим порушено приписи частин другої та третьої статті 22 Конституції України та частини 1 статті 58 статті 21 та 24 Конституції України.

Варто зазначити, що частиною другою статті 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1), Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання, вимог, які він виводить з цього принципу.

Європейський суд з прав людини ще в 1974 році у справі «Міллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви № 6849/72 від 16 грудня 1974 року) сформулював позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема, у рішенні суду було зазначено, що у зв'язку із сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду виникає право власності на пенсію щодо внесеної частини до цього фонду, а як наслідок і на підвищення розміру пенсійної виплати внаслідок її перерахунку.

Згідно зі змістом статті 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах «Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України»).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення від 2 березня 2005 року Європейського суду з прав людини MALTZAN and Others v. Germany). Європейський суд з прав людини робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Враховуючи вищевикладений аналіз висновків Європейського суду з прав людини, сплата внесків із заробітної плати державного службовця надає право в майбутньому на використання позитивного права щодо перерахунку спеціального виду пенсії згідно з Законом України «Про державну службу».

Оскільки із заробітної плати позивача роботодавцями постійно утримувалися та сплачувалися до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому, на переконання суду, дії відповідача є прямим втручанням у його право на мирне володіння особистим майном (пенсією), яка повинна бути перерахована, в тому числі, через великий рівень інфляції.

Із системного аналізу частини першої статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV вбачається рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». А встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Як зазначено в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як вказано у статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого рішення нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до вимог статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

У системі аналізу спірних правовідносин, враховуючи протиправність дій Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, які полягають у відмові здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії, порушене її право підлягає захисту відновленням такого права шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме, перерахувати та виплатити позивачу пенсію згідно з Законом України «Про державну службу», виходячи із 80% від заробітної плати, що включена в надану ним відповідачу довідку.

Доводи Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, наведені у запереченнях проти адміністративного позову, спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та наведеними судом у даній постанові нормами права.

Понесені позивачем судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.11, 17, 18, 71, 94, 99, 160, 161, 162, 183-2, 186, 254 КАС України, п. 2 ч.4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723- XII ( в редакції, що діяла на дату призначення пенсії), ст.ст. 22, 58 Конституції України, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про відмову ОСОБА_1 провести перерахунок пенсії державного службовця.

Зобов'язати Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області провести ОСОБА_1 з 01.11.2016 року перерахунок та виплату пенсії державного службовця, призначеної в розмірі 80 відсотків від суми заробітної плати у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючим працівникам апарату судів, відповідно до довідки № 416 від 11.10.2016 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Волинській області.

Стягнути з Луцького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Волинської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 копійок сплаченого судового збору

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду Гринь О.М.