Рішення № 63519108, 07.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7689/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Фальчук В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Фальчука В.П.,

суддів Кравця Ю.І., Журавльова О.Г.,

секретаря Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2016 року, в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб ОСОБА_5, про визнання удаваним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця, визнання права власності на нежитлове приміщення, -

встановила;

08.10.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював у судовому засіданні, та в остаточній його редакції (а.с.175-178) просив суд:

- визнати удаваним договір купівлі-продажу кв.№1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 01.09.2011 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за №1749, в частині, де покупцем вказана ОСОБА_4;

- перевести на ОСОБА_2 права покупця за договором купівлі-продажу кв.№1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 01.09.2011 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, в частині, де покупцем вказана ОСОБА_4;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення №10/12 на вул. Коблевській у м. Одесі в частині зазначення власника цього житла ОСОБА_4;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі, посилаючись на такі обставини;

У 2011 році він продав нерухомість у Березівському районі Одеської області, яка належала йому на праві власності, та вирішив придбати нерухомість у м. Одесі, для облаштування стоматологічного кабінету. Так як на той час він був державним службовцем, і не бажав оформляти цю нерухомість на своє імя, він домовився із своєю донькою ОСОБА_4 про те, що договір буде оформлений на неї. Проти цього також не заперечував чоловік доньки ОСОБА_3, що підтверджується договором позики, укладеним між ним та відповідачами, згідно якого він передав у користування ОСОБА_3 вказане нежитлове приміщення. Але як тільки виникне у позивача потреба, донька вказану квартиру оформить на нього.

Спірну квартиру він придбав у ОСОБА_5, яка надала йому письмову розписку про те, що гроші за продану квартиру вона отримала від нього у повному обсязі. Тому фактичним покупцем квартири є саме він позивач у справі.

У жовтні 2015 року йому стало відомо про те, що його донька та її чоловік ОСОБА_3 розірвали шлюб та ділять своє майно, набуте ними у шлюбі. Оскільки вказана квартира не є власністю відповідачів, позивач запропонував доньці оформити на нього спірну квартиру, але отримав відмову. У звязку із цим він вимушений звернутися до суду з позовом за захистом своїх майнових прав.

Позивач вважає, що укладений договір купівлі-продажу спірної квартири є удаваним у частині покупця цього майна, оскільки фактичним покупцем цього приміщення був саме він, так як заплатив за це майно свої грошові кошти, що підтвердила продавець цього помешкання.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 позовні вимоги не визнали у повному обсязі, та просили суд у їх задоволенні відмовити з підстав необґрунтованості, та застосувати строки позовної давності до заявлених позивачем вимог.

ОСОБА_4 в судове засідання не зявилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Третя особа у справі - ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_2 визнала у повному обсязі пояснивши суду, що позивач у справі дійсно був покупцем спірної квартири та передавав за неї грошові кошти. Тому вона надала письмові розписки на підтвердження отримання грошових коштів від покупця квартири.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.09.2016 року у задоволенні позовних вимогОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі. Суд визнав, що заявлені позивачем вимоги не доведені позивачем у встановленому законом порядку, та крім того ним пропущений строк позовної давності захисту своїх майнових прав.

Будучи незгодним з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати у звязку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким його вимоги задовольнити у повному обсязі.

За правилами ч.1ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, що оскаржене, доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, межі, в яких повинні проводитися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав;

Відповідно до вимог п.1п.4ч.1ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позивачем вимоги не доведені у встановленому законом порядку, та крім того ним пропущений строк позовної давності за захистом свого цивільного права та інтересу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання удаваним договору купівлі-продажу кв.№1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 01.09.2011 року та переведення прав покупця на ОСОБА_2, так як судом не у повному обсязі встановлені обставини, що мають значення для розгляду справи, та порушені норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В іншій частині суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, але не зазначив правових підстав для такої відмови.

Як передбачено ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції при ухваленні судового рішення вказані норми права дотримані не у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 вирішив придбати у свою власність кв.№1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 01.09.2011 року, для облаштування у майбутньому у цьому приміщенні стоматологічного кабінету.

Власником вказаного приміщення була ОСОБА_5, яка погодилася на продаж цього приміщення позивачу, надавши йому розписки від 01.09.2011 року про отримання від нього грошових коштів за продане майно (а.с.12,13).

Оскільки позивач працював на державній службі (директор Державного архіву Одеської області), він не бажав оформляти вказаний договір на своє імя, а тому запропонував своїй доньці - ОСОБА_4 оформити цей договір на себе з умовою, що якщо у нього виникне для цього потреба, донька переоформить вказане майно на нього.

01.09.2011 року договір купівлі-продажукв.№1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за №1749, де покупцем була вказана ОСОБА_4 а продавцем ОСОБА_5 (а.с.6).

18.11.2011 року ОСОБА_4 в Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області зареєструвала Декларацію про готовність до експлуатації обєкта нерухомості нежитлового приміщення на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі, яке було перебудоване з спірної квартири №1, та 05.12.2011 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради їй було видане свідоцтво про право власності на це майно серії САЕ за №538293 (а.с.7).

Після реєстрації права власності на вказане нежитлове приміщення, ОСОБА_4 12.04.2012 року передала його за письмовим договором в безкоштовне користування ОСОБА_3 на строк до 11.04.2022 року (а.с.10).

В жовтні 2015 року позивачу стало відомо про те, що відповідачі у справі вирішили розірвати шлюб, у якому вони знаходилися, та поділити майно, у тому числі і те, яке було придбане ОСОБА_8 01.09.2011 року. У звязку із цим ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_4 з проханням переоформити на нього право власності на майно, яке він придбав у ОСОБА_5, на що ОСОБА_4 відмовила йому у цьому.

Вказані вище обставини підтверджуються поясненнями позивача у справі, третьої особи - ОСОБА_5, письмовими розписками, наданими ОСОБА_5 позивачу про те, що вона отримала від нього грошові кошти за продану спірну квартиру, письмовим договором про безстрокове користування ОСОБА_3 переобладнаним під нежитлове спірним житловим приміщенням.

Суд першої інстанції відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу спірного майна недійсним безпідставно не прийняв до уваги пояснення позивача та третьої особи - ОСОБА_5 про те, що покупцем спірного майна був ОСОБА_2, а не ОСОБА_4 та безпідставно не прийняв до уваги письмові розписки ОСОБА_5 про те, що гроші за продане майно вона отримала від позивача, оскільки ці докази відповідачами у справі не спростовані.

З урахуванням встановлених обставин та вказаних вище норм матеріального права колегія суддів вважає, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу кв.№1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 01.09.2011 року, і посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за №1749, в частині, де покупцем вказана ОСОБА_4 є удаваним, так як був прихований належний покупець ОСОБА_2.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ч.1ст.261 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, які мають значення для розгляду справи колегія суддів визнає, що позивач не пропустив строк позовної давності за захистом своїх майнових прав, оскільки про порушення цих прав дізнався лише у жовтні 2015 року, коли ОСОБА_4 відмовила йому у поверненні у власність спірного майна.

Суд першої інстанції в порушення вказаних вище норм матеріального і процесуального права безпідставно прийшов до висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки цей строк слід відраховувати з дати, коли позивачу стало відомо про порушення його майнових прав.

Відповідно до вимог ч.1ч.2ст.32 ЦПК України, позов може бути предявлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони дії в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1)предметом спору є спільні права чи обовязки кількох позивачів або відповідачів;

2)права і обовязки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3)предметом спору є однорідні права і обовязки.

Звертаючись до суду з вимогами до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення на вул. Коблевській, №10/12 у м. Одесі, та визнання за ОСОБА_2 право власності на це нежитлове приміщення, позивач не вказав усіх належних відповідачів, які відповідно до вимог ч.2ст.32 ЦПК України мають відповідати за цими позовними вимогами.

Так, вказане свідоцтво видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_4 на підставі Декларації про готовність обєкта до експлуатації, яка зареєстрована в Інспекції ДАБКа в Одеській області від 18.11.2011 року серії ОД №14211081060, тому також належним відповідачем у справі має бути Виконавчий комітетом Одеської міської ради, який видав вказане вище свідоцтво ОСОБА_4, визнавши таким чином за нею право власності на перебудоване житлове приміщення кв.№1 за вказаною вище адресою.

Суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_2, але при цьому не зазначив, із яким саме підстав. Тому рішення суду першої інстанції у цій частині необхідно залишити без змін зазначивши, що підставами для такої відмови у задоволенні позову є не залучення до участі у справі іншого, належного відповідача, яким має також відповідати за цими вимогами.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що відмова позивачу у задоволенні цієї частини вимог з зазначених вище підстав залишає за ним право звернутися до суду з такими ж позовними вимогами, вказавши усіх відповідачів, які повинні відповідати за такими вимогами.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнати недійсним договору купівлі-продажу кв.№1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 01.09.2011 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 та переведення прав покупця за цим договором на ОСОБА_2 підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_3 про те, що кв.№1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі була придбана за його кошти, оскільки ці доводи спростовуються поясненнями третьої особи - ОСОБА_5 про те, що грошові кошти за вказане помешкання вона отримала від ОСОБА_2, та письмовими розписками ОСОБА_5 про те, що грошові кошти за продану спірну квартиру вона отримала від позивача у справі. Крім того, договір про безкоштовне користування ОСОБА_3 нежитловим приміщенням на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі є також доказом того, що це майно не є власністю користувача (тобто ОСОБА_3М.).

Керуючись ст.304, п.1ч.1ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнати недійсним договору купівлі-продажу квартири №1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 01.09.2011 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, та переведення прав покупця за цим договором на ОСОБА_2 скасувати, та в цій частині ухвалити нове рішення:

Визнати договір купівлі-продажуквартири №1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 01.09.2011 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, і посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 недійсним в частині, що стосується прав покупця.

Визнати покупцем за договором купівлі-продажуквартири №1 на вул. Коблевській, 10/12 у м. Одесі від 09 вересня 2011 року, укладеним між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ОСОБА_2.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції, на протязі двадцяти днів, з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.П. Фальчук

ОСОБА_9

ОСОБА_10