Ухвала суду № 63514740, 14.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

14 грудня 2016 року м. Київ К/800/28113/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до прокуратури Запорізької області (далі - Прокуратура) в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив зобов'язати відповідача доплатити йому заробітну плату відповідно до вимог статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратура» (далі - Закон № 1697-VII, в редакції спірного періоду) за серпень-грудень 2015 року у розмірі 244832,07 гривень та за період січня-травня 2016 року у розмірі 245657,22 гривень, а загалом у розмірі 490489,50 гривень (далі - спірні кошти).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що нарахування і виплата заробітної плати у спірний період здійснювалась відповідачем з порушенням вимог законодавства та його прав, а тому ОСОБА_1 просив про задоволення позову.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року позов задоволено частково та зобов'язано Прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати позивача за спірні періоди відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII з виплатою її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, інших виплат та індексації, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, в решті позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Зобов'язано Прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати позивача за період з 5 січня по 1 лютого 2016 року з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 14 листопада 2016 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде йому повернуто.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшла заява скаржника, зареєстрована в канцелярії суду 11 листопада 2016 року, якою недоліки касаційної скарги усунуто.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що нарахування і виплата заробітної плати у спірні періоди регламентована не лише статтею 81 Закону № 1697-VII, а повинна здійснюватись з урахуванням приписів Законів України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, вимог Бюджетного Кодексу України та положень постанов Уряду. При цьому суди дійшли висновку про порушення відповідачем прав позивача в частині визначення розміру надбавки за вислугу років, оскільки нарахування і виплати такої здійснювалась всупереч вимог законодавства, чинного в період спірних правовідносин.

Як встановлено судами, позивач у період спірних правовідносин працював у Прокуратурі на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, а 12 жовтня 2015 року йому присвоєно класний чин молодший радник юстиції.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII статтею 81 якого визначено складові та розмір заробітної плати прокурорів.

За приписами вищезгаданої норми Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок (за вислугу років, виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством). При цьому посадовий оклад для прокурора місцевої прокуратури складає з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат, а з січня 2016 року - 11. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, а саме прокурора регіональної прокуратури з коефіцієнтом 1,2.

В свою чергу, згідно Прикінцевих положень Законів України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII та від 25 грудня 2015 року № 928-VIII «Про державний бюджет України на 2015 рік» та «Про державний бюджет України на 2016 рік» (далі - Закони України №№ 80-VIII та 928-VIII відповідно) дію 81 Закону № 1697-VII призупинено на ці роки, а положення цієї статі застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Одночасно, частиною 7 статті 81 Закону № 1697-VII встановлено виплату прокурорам щомісячної надбавки за вислугу років у розмірах за наявності стажу роботи понад 10 років - 20 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Законом № 1697-VII визначено, зокрема, розмір посадового окладу прокурора регіональної прокуратури.

Разом з тим, пунктом 13 Розділу XIII Закону №1697-VII Кабінету Міністрів України доручено: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

На час виникнення спірних правовідносин Кабінет Міністрів України покладені на нього Законом № 1697-VII обов'язки не виконав.

В той же час, статтею 89 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

У свою чергу, Прикінцевими положеннями Законів №№ 80-VIII та 928-VIII, які були чинними у період спірних правовідносин і неконституційними не визнавались встановлено, що положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Судами встановлено, що при розрахунку заробітної плати та визначенні посадового окладу, з якого розраховується розмір встановлених позивачу надбавок, відповідачем, у спірному періоді, застосовувалися положення постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 (із зміна та доповненнями) «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» та від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанови КМУ№ 505 і № 1013 відповідно).

Одночасно за приписами статті 99 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно із частиною 2 статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 13 цього ж Закону передбачено, що оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Наведені вище положення законодавства узгоджуються з вимогами статей 80, 90 Закону № 1697-VII, якими передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

На час виникнення спірних правовідносин оклади та умови оплати праці працівників органів прокуратури були врегульовані постановами КМУ №№ 505 і № 1013 при цьому, розмір окладу, зазначений в цих постановах, був іншим, ніж визначено Законом № 1697-VII. Оскільки Уряд не привів у відповідність цьому Закону видані ним раніше нормативно - правові акти.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

У оскаржуваному рішенні апеляційний суд також наголосив на вимоги частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, згідно якої керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи викладене, оскільки з часу набрання чинності Законом № 1697-VII Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 505 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників прокуратури, не внесено, а Законами України №№ 80-VIII та 928-VIII видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII не передбачено, Прокуратура, як розпорядник бюджетних коштів, не мала правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Урядом.

Щодо заявлених вимог про перерахунок заробітної плати з урахуванням надбавки за вислугу років, апеляційний суд дійшов правильного висновку про їх часткове задоволення, оскільки з 5 січня 2016 року набрав чинності Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1090 від 9 грудня 2015 року, яким змінено визначення стажу роботи, який дає право на отримання надбавки за вислугу років, а тому стаж позивача, з урахуванням встановлених обставин справи, на цю дату становив понад 10 років.

З урахуванням вимог статті 81 Закону № 1697-VII, пункту 5 зазначеного Порядку, наявність стажу роботи понад 10 років дає право на призначення надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу.

Фактично, надбавку за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу позивачу призначено з 1 лютого 2016 року, а відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність здійснення перерахунку такої за період з 5 січня по 1 лютого 2016 року.

Ураховуючи наведені положення законодавства в обсязі встановлених під час розгляду справи фактичних даних, обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідає дійсним обставинам справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог процесуального закону, доводи касаційної скарги його висновку не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або порушив норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк