Ухвала суду № 63514717, 14.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

14 грудня 2016 року м. Київ К/800/28707/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 2 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області (далі - Управління) в якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в наданні щомісячної адресної грошової допомоги, як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - щомісячна допомога); зобов'язати Управління здійснити нарахування та поновити їй виплату щомісячної допомоги за заявою від 13 травня 2016 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що має право на щомісячну допомогу, а тому припинення виплати такої у спірний період не ґрунтується на вимогах закону.

Посилаючись на ці обставини ОСОБА_1 просила про задоволення позову.

Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 2 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року позов задоволено частково, визнано протиправними дії та зобов'язано відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату щомісячної допомоги з 13 травня по 20 червня 2016 року, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 17 листопада 2016 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде йому повернуто.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшла заява скаржника, зареєстрована в канцелярії суду 14 листопада 2016 року, якою недоліки касаційної скарги усунуто.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач, в силу вимог законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, зобов'язаний здійснювати позивачу нарахування та виплату щомісячної допомоги, оскільки їй належить таке право.

Як встановлено судами, позивачу видана довідка від 12 травня 2015 року № 1426/46243 про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, з одночасним зазначенням у відповідній графі відомостей про неповнолітніх осіб, які прибули разом з нею, а на зворотному боці довідки проставлений штамп, про реєстрацію їх місця перебування.

В подальшому, після народження позивачем 24 грудня 2015 року дитини, їй був виданий дублікат зазначеної довідки із зазначенням актуальних відомостей про малолітніх і неповнолітніх осіб, які прибули разом з позивачем.

Водночас, на зворотному боці довідки штамп Державної міграційної служби відсутній.

З посиланням на вказані вище обставини відповідач відмовив позивачу в продовженні виплати щомісячної допомоги на проживання з 13 травня 2016 року.

Так, згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII, в редакції періоду спірних правовідносин) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За змістом статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 (далі - постанова КМУ № 505) передбачає надання грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців (пункт 1 Порядку).

В свою чергу пунктом 1 статті 1 Закону України від 24 грудня 2015 року № 921-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 921-VIII) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV).

Пунктом 4 частини 2 Закону № 921-VIII доповнена частина 1 статті 4 Закону № 1706-VII, згідно якої довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Отже, з часу набрання чинності вказаним Законом, а саме з 13 січня 2016 року, проставляння територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не передбачено законом, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

Такий висновок також випливає з того, що вносячи зміни Законом № 921-VIII законодавець виключив пункт 5 частини 2 статті 9 Закону № 1706-VII, яким передбачався обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на 6 місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Також, слід зазначити, що Законом України № 888-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» повноваження з реєстрації місця проживання та місця перебування віднесені до повноважень органів місцевого самоврядування, а не органів Державної міграційної служби України.

Крім того, частина 1 статті 12 Закону № 1706-VII встановлює вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Однак, такі обставини стосовно позивача у цій справі не настали.

Водночас, суди попередніх інстанцій вирішили даний спір також з урахуванням того, що пунктом 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону № 921-VIII визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Разом з тим, Урядом у встановлений вище строк не виконано наведеного обов'язку, а тому видані раніше нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України у період спірних у цій справі правовідносин не узгоджувались з вимогами Законів, якими також врегульовано останні.

Таким чином, з огляду на закріплені у статтях 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципи законності, верховенства права, згідно яких при вирішення спору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, а відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини забороняється, суди дійшли висновку що посилання відповідача, як на підставу відмови у призначенні щомісячної допомоги на через відсутність відмітки територіального підрозділу Державної міграційної служби на зворотному боці довідки про взяття на облік, є безпідставним.

Ураховуючи наведені положення законодавства в обсязі встановлених під час розгляду справи фактичних даних, обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідає дійсним обставинам справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог процесуального закону, доводи касаційної скарги їх висновку не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 2 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк