Ухвала суду № 63513801, 14.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/990/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

14 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівського окружного адміністративного суду про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Чернігівського окружного адміністративного суду (далі - Відповідач) у якому просила:

- зобов'язати Чернігівський окружний адміністративний суд здійснити їй перерахунок заробітної плати з 26.10.2014 по 28.03.2015, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ «Про прокуратуру»), а з 29.03.2015 по 31.12.2015 - виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІI «Про забезпечення права на справедливий суд») з урахуванням всіх її складових: премій, доплат, надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

- стягнути з Чернігівського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_2 суму невиплаченої заробітної плати з урахуванням всіх її складових: премій, доплат, надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, у розмірі 83 855,04 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 12.03.2014 ОСОБА_2 прийнята на роботу до Чернігівського окружного адміністративного суду на посаду головного спеціаліста із забезпечення зв'язків з засобами масової інформації, де вона працює на даний час. Позивач має 10 ранг державного службовця.

Відповідно до довідки № 29 про нараховану заробітну плату за період з 26.10.2014 по 31.12.2015 та відповідно до розрахункових листів за 2015 рік по заробітній платі ОСОБА_2, посадовий оклад останньої протягом жовтня 2014 - серпня 2015 складав 1218,00 грн., а з вересня 2015 року по грудень 2015 року - 2756,00 грн., виходячи з якого у спірний період позивачу нараховувалась заробітна плата, включаючи доплату за ранг та високі досягнення у праці, премії.

Не погодившись з розміром посадового окладу, в період з 26.10.2014 по 31.12.2015, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що Чернігівський окружний адміністративний суд не мав юридично обґрунтованих підстав нараховувати та виплачувати посадові оклади, у розмірах інших, ніж це передбачено нормами постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовими положеннями частин 1 і 2 ст. 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Частиною 4 вищезазначеної статті передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 96 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

Відповідно до ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відтак, основною складовою заробітної плати позивача є оклад.

Так, ч. 3 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» врегульовано, що умови розміру оплати праці суддів та державних службовців визначаються законом.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оплату праці»).

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оплату праці»).

Як передбачено ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції Закону від 07 липня 2010 року), розмір заробітної плати працівників апаратів судів їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ч.6 ст. 152 цього Закону (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року) правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу».

Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Згідно із ч. 7 ст. 33 Закону України № 3723-XII від 16 грудня 1993 року «Про державну службу» умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведених правових положень Кабінет Міністрів України затвердив Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату вищих спеціалізованих судів, Схему посадових окладів працівників і спеціалістів апарату апеляційних судів, Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих спеціалізованих судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додатки 44-47 до Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006 року).

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету» № 482 від 20 травня 2009 року встановлено, що у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати (у 2014 році і з 01.01.2015 - 1218 грн. 00 коп.).

Підпунктом 59 п. 5 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року частину першу статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено абзацом 2 такого змісту: «При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Абзацом 2 п.п. 1 і п.п. 2 п. 13 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк - внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» п. 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділ XIII цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII офіційно опублікований в газеті «Голос України» 25 жовтня 2014 року.

Абзац 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» був прийнятий після прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

З 01 січня 2015 року набрали чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, яким внесено зміни до Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI і Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року №80-VIII, якими встановлено, що норми і положення ч.1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Проте, делеговане Кабінету Міністрів України з 01 січня 2015 року повноваження щодо визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів Уряд виконав лише у вересні 2015 року, прийнявши Постанову «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 02 вересня 2015 року № 644 (набрала чинності з 09.09.2015), якою внесено зміни у Постанову Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 шляхом затвердження нової схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів залежно від місячного посадового окладу (коефіцієнту від місячного посадового окладу) судді місцевого суду.

З 29.03.2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції.

В абзаці 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII закріплено аналогічну норму про те, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

02.03.2015 року, тобто після прийняття Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 217-VIII. Підпунктом 12 пункту 1 Закону № 217-VIII з абзацу 3 пункту 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було виключено посилання на частину 3 статті 69, статтю 129, частину 1 статтю 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому було збережене загальне посилання на положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Здійснивши такі зміни, законодавець фактично повторно прийняв абзац 3 пункту 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», яким Кабінету Міністрів України делеговано право визначати розмір посадових окладів працівників апаратів судів.

Абзац 2 ч. 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключено на підставі Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року, який набрав чинності з 01.05.2016 року.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що з 26.10.2014 року по 28.03.2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів визначався відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а з 29.03.2015 року по 30.04.2016 року - відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» не передбачали видатки на виконання приписів абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про прокуратуру») та абзацу 2 частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Згідно з абзацом 1 ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку.

Як передбачено, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Враховуючи наведене, оскільки з 26.10.2014 по 09.09.2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу 2 ч.1 ст. 144 Закону № 2453-VI та ч.1 ст.147 цього ж Закону у редакції з 28.03.2015 не передбачено, Чернігівський окружний адміністративний суд, як розпорядник державних коштів, не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, в тому числі і ОСОБА_2

Аналогічний правовий висновок міститься і у постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 (справа № 21-1726а16) та від 13.07.2016 (справа № 21-1488а16).

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Щодо посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, а саме на справу «Кечко проти України» (від 8 листопада 2005 року, Заява № 63134/00), колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в своєму рішенні суд зауважив, «…в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними» (п.23). «…органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань» (п.26).

В даному випадку, Чернігівський окружний адміністративний суд здійснював нарахування заробітної плати ОСОБА_2 у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, а не з мотивів відсутності коштів, та у зв'язку з відповідним правовим врегулюванням, відповідно до якого повноваження щодо встановлення розміру виплат, передбачених ч.1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», передані Кабінету Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, виходячи з приписів чинного законодавства, відповідач здійснював нарахування позивачу у розмірах, які встановлені Кабінетом Міністрів України.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії», а саме: що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції проаналізувавши вищезазначені правові положення та обставини справи приходить до висновку, що відповідач не мав юридично обґрунтованих підстав нараховувати та виплачувати посадові оклади, у розмірах інших, ніж це передбачено нормами постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.