Постанова № 63512682, 19.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6011/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Євроімекс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 30.05.2016 р.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі Підприємство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 05.05.2016 р. № 139814-02/37169054, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, перевіряючими встановлено порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 80308 грн. Позивач зазначає, що формування податкового кредиту здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, висновки про неправомірність включення до податкового кредиту ПДВ коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентом не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконним. Отже покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначене податкове повідомлення-рішення неправомірне та підлягає скасуванню.

Представник позивача до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно наданого до канцелярії суду клопотання, позивач просить розгляд справи просив здійснювати без участі його представника позивача.

До суду зявився представник відповідача, який позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях. Згідно письмових заперечень, у зв'язку із ненаданням до перевірки загальної оборотно-сальдової відомості за бухгалтерським рахункам 631 та 281 неможливо перевірити дебіторську та кредиторську заборгованості на початок та на кінець перевіряємого періоду, підтвердити оприбуткування підприємством товару по зазначеній у податкових накладних номенклатурі. Також аналізом бази даних ЄРПН та АІС «Податковий Блок» було встановлено невідповідність придбаного товару реалізованому (пере сорт) ТОВ «Лірекс», що свідчить про формування сумнівного податкового кредиту по ланцюгу постачання. Також не встановлено факту передачі товарів (послуг) ТОВ «Лірекс» у період з 01.04.2015 р. по 31.08.2015 р. по контрагентам-покупцям, у звязку з відсутністю (не наданням до перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі рішення керівника ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 20.04.2016 р. № 203-п, направлення від 20.04.2016 р., згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України співробітником податкової інспекції проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Євроімекс» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Лірекс» за серпень 2015 р., за результатами якої складено акті перевірки від 05.05.2016 р. № 139814-02/37169054.

Перевіркою встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками звітних (податкових) періодів на загальну суму 80308 грн. за серпень 2015 р.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.05.2016 р. № НОМЕР_1, яким ПП «Євроімекс» збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 80308 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 40154 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у звязку з наступним.

Судом встановлено, що ПП «Євроімекс» (Покупець) 01.05.2015 р. укладено із ТОВ «Лірекс» (Постачальник) договір поставки № 07/05 про постачання овочів та фруктів (а.с. 38-39).

На виконання вищезазначеного договору ТОВ «Лірекс» поставило на користь ПП «Євроімекс» товар (овочі та фрукти) на суму 481849,30 грн., в т.ч. ПДВ 80308,13 грн. згідно видаткових та податкових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи. Сума податку на додану вартість по вказаним поставкам включено до податкового кредиту, який відповідає даним додатку 5 до податкової декларації податку на додану вартість відповідного періоду, даним декларацій з ПДВ за період серпень 2015 р.

Як вбачається з акту перевірки, перевіряючий дійшов висновку про завищення ПП «Євроімекс» податкового кредиту на вказану суму в серпні 2015 р., оскільки до перевірки не були надані підтверджуючі документи щодо реальності вищевказаних господарських стосунків, а саме: сертифікати якості, декларації виробника (посвідчення про якість) продукції, висновків державної лабораторії медицини, експертних висновків, гігієнічних висновків, сертифікатів відповідності, які б підтверджували походження та якість продукції.

Також в акті перевірки зазначено, що до перевірки не були надані оборотно-сальдові відомості по бухгалтерським рахункам 631 та 281, у звязку із чим неможливо перевірити дебіторську та кредиторську заборгованість на початок та на кінець перевіряємого періоду, підтвердити оприбуткування підприємством товару по зазначеній у податкових накладних номенклатурі.

Крім того, в основу вищевказаних висновків перевірки покладено узагальнену податкову інформацію щодо ТОВ «Лірекс» за звітній період декларування квітень-серпень 2015 р. від 28.09.2015 р. № 17981/14-02, в якій зазначено, що всі операції ТОВ «Лірекс» за період з 01.04.2015 р. по 31.08.2015 р. не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких робіт або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Однак на думку суду, перевіряючими не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Натомість констатовано, що ці документи не доводять реальності операції.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Отже суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та дослідивши фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування податкового кредиту, відображення доходу з огляду на наступне.

Суд зазначає, що в акті перевірки висновки про нікчемність укладеного ПП «Євроімекс» правочину ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи, які б спростовували надані позивачем документи та свідчили на користь висновків податкового органу. Недопустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків визнано ДПА України та доведено до відома підпорядкованих підрозділів листом № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Поряд із тим, з наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки договір виконаний сторонами в повному обсязі (товар поставлено).

Листом від 19.12.2016 р. № 19.12/16-4 ПП «Євроімекс» надано до суду копії товарно-транспортних накладних, договори позики транспортних засобів, актів прийому-передачі транспортних засобів, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення товару зі спірним правочином, довідок про санітарну обробку, документи щодо трудових відносин із найманими працівниками, картки по рахункам 311, 631, 281; видаткові накладні за операціями із подальшою реалізацію товару та докази його транспортування; копії платіжних доручень тощо. Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, у зв'язку із чим визнають судом належними доказами.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Однак перевіряючий жодним чином не обґрунтував мотиви неврахування первинних документів. При цьому в ході перевірки не було встановлено, що відомості у документах є неповними, недостовірними або суперечливими, що в свою чергу могло б свідчити про нікчемність правочину.

Безпідставним вбачається обґрунтування висновків перевіряючим податковою інформацією (лист від 28.09.2015 р. № 17981/14-02; системи АІС «Аудит», «Податковий блок»). Так, податковою визнається інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контрольні органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПК. Як зазначається в пп. 14.1.171 п.14.1 ст. 14 ПК України, поняття «податкова інформація» вживається у значенні, закріпленому в Законі України «Про інформацію» (ст. 16).

Крім того, суд враховує висновок Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладений у постанові № 21-511а14 від 9 грудня 2014 р., про те, висновки, викладені у зазначеному акті, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, а інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу.

Зміст зазначеної вище податкової інформації, відтворений в акті перевірки від перевірки від 05.05.2016 р. № 139814-02/37169054 і взятий за основу висновків перевіряючого. Зокрема, перевіряючим взято до уваги, що в ході проведення аналізу даних не встановлено факту передачі товару від ТОВ «Лірекс» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів; відсутність у ТОВ «Лірекс» необхідних умов для здійснення господарських операцій: відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, у звязку із чим не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та дослідивши фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування податкового кредиту, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» для застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - юридичними особами (резидентами і нерезидентами) та їх відокремленими підрозділами, розроблений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 року № 984, який був чинний на момент складання акту перевірки (втратив чинність 17.11.2015 р.).

Згідно з п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. № 727, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

Відповідно до п.5 цього ж Порядку факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших субєктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В порушення вищенаведеного положення, перевіряючим в акті перевірки викладені порушення без посилання на первинні або інші документи, які підтверджують зазначені факти. Самі порушення висвітлені нечітко, необєктивно та не у повній мірі; акт не містить систематизованого викладу виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства.

Перевіряючим не надано оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені виробничою необхідністю, а також направлені на організацію виробничого процесу та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та товар (овочі та фрукти) не придбавався в ході перевірки не встановлені. При цьому перевіряючим не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Зокрема, у серпні 2015 р. ПП «Євроімекс» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість відповідно до податкових накладних, отриманих від ТОВ «Лірекс», перелік яких наявний в акті перевірки від 05.05.2016 р. № 139814-02/37169054.

В даному випадку податковий орган обмежився посиланням на податкову інформацію (ЄРНП та АІС «Податковий Блок»), зокрема на те, що було встановлено невідповідність придбаного товару реалізованому, та без самостійного дослідження господарських операцій дійшов хибного висновку про безтоварність укладеного позивачем із контрагентом правочину.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Суд також зазначає, що висновки перевіряючого порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, серед іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яким позивачем віднесено до податкового кредиту.

Наявні в матеріалах справи первинні документи, бухгалтерські та інші супутні документи, надані позивачем, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані та під час розгляду справи судом не встановлено.

При цьому суд враховує непослідовність викладеної в акті перевірки від 05.05.2016 р. № 139814-02/37169054 інформації про те, що до перевірки не були надані первинні документи, оскільки це спростовується наданими ПП «Євроімекс» в порядку п.44.7 ст.44 ПК України запереченнями до акту перевірки із відповідними додатками, зокрема оборотно-сальдовими відомостями за бухгалтерськими рахунками.

Суд зауважує, що податковим органом перевищено юридичне значення оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерським рахункам в аспекті оподаткування господарських операцій платника податків, та зазначає, що відсутність (ненадання до перевірки) таких документів не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції, а окремі недоліки документів (вказана в акті перевірки помилка в даті договору на видаткових накладних) не можуть бути підставою для невизнання фактів придбання товару, тим більше, що Податковий кодекс України не містить інших вимог, ніж наявність податкової накладної, для віднесення сум за правочинами до податкового кредиту. Отже такі посилання не ґрунтуються на приписах податкового законодавства, тому безпідставно покладені в основу заперечень відповідача.

Таким чином, висновки відповідача в акті перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача. Натомість, позивачем документально підтверджено правомірність формування податкового кредиту по господарським операціям з контрагентом, реальність операцій з придбання та подальшу його реалізацію.

Відповідно до п.2 Порядку проведення контролюючими органами зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. N 1232, з метою проведення зустрічних звірок відбираються суб'єкти господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час вжиття заходів податкового контролю стосовно платників податків виникають сумніви та/або необхідність дослідження факту здійснення таких операцій, їх виду, обсягу і якості, розрахунків, що здійснювалися між зазначеними суб'єктами та платниками, реальності та повноти відображення в обліку платників податків таких операцій.

Однак за наявності викладених в акті перевірки сумнівів щодо факту здійснення поставок товару за договором № 07/05 від 01.05.2015 р., контролюючим органом запиту про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних здійснено не було. Натомість податковий орган обмежився наявної в його розпорядженні податковою інформацією, яку поклав в основу висновків про безтоварність операцій.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

У своєму рішенні від 12 січня 2006 року у об'єднаних справах C-354/03, C-355/03 і C-484/03, Оптіджен Лтд. (C-354/03), Фулкрам Електронікс Лтд. (C-355/03) і ОСОБА_1 Системс Лтд (C-484/03) проти Комісарів Митного та акцизного управління, на запит про видачу попереднього висновку, що був поданий Канцлерським відділом Високого Суду Англії та Уельсу, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії (Збірка рішень Європейського Суду за 2006 р., с. I-00483), Суд ЄС постановив: «Операції, аналогічні тим, що розглядаються в основному слуханні, що самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2 (1), 4 та (1) Шостої Директиви 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 р. про гармонізацію законодавства країн - членів ЄС в частині податків з обороту - Загальна система податку на додану вартість: єдина база оподаткування, з урахуванням поправок, внесених Директивою Ради ЄС 95/7/ЄС від 10 квітня 1995 р., де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції, попередньої чи наступної по відношенню до здійснюваної операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від того факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати».

Крім того, на підтвердження товарності господарських операцій позивачем надано до суду первинні документи: копії товарно-транспортних накладних, договори позики транспортних засобів, актів прийому-передачі транспортних засобів, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення товару зі спірним правочином, довідок про санітарну обробку, документи щодо трудових відносин із найманими працівниками, картки по рахункам 311, 631, 281; видаткові накладні за операціями із подальшою реалізацію товару та докази його транспортування; копії платіжних доручень тощо, які підтверджують взаємовідносини із продавцем за перевірений період, а також із покупцями товару в подальшому, які у своїй сукупності свідчать про реальність поставок продукції.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем цілком правомірно віднесено спірну суму за господарськими операціями із постачальником до податкового кредиту, а також порушень законодавства, що регулює вказані питання, судом не встановлено, суд приходить до висновку, що відповідачем в акті перевірки безпідставно зазначено про завищення ПП «Євроімекс» податкового кредиту на 80308 грн. в серпні 2015 р.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням положень діючого законодавства, суд приходить до висновку, що визначення відповідачем ПП «Євроімекс» суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість є неправомірним, а отже і накладення штрафних (фінансових) санкцій є також протиправним.

Таким чином, висновки перевіряючого щодо безпідставного формування ПП «Євроімекс» податкового кредиту, які підтверджені первинними бухгалтерськими документами (договорами, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними тощо), які складені належним чином і відповідають вимогам ведення бухгалтерського обліку, є необґрунтованими, оскільки факти отримання товару підтверджені достатніми та належними доказами.

В рішенні від 23.07.2002 р. «Справа «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Європейський суд з прав людини зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

У поданих проти адміністративного позову запереченнях відповідач наводить аргументацію, аналогічну викладеній в акті перевірки від 05.05.2016 р. № 139814-02/37169054, оцінка якої викладена вище. При цьому відповідачем не обґрунтовано причини не взяття до уваги надані ПП «Євроімекс» в порядку п.44.7 ст.44 ПК України первинні документи разом із запереченнями до акту перевірки. Натомість безпідставно стверджено, що відповідні документи до перевірки не надавалися.

У зв'язку із цим прийняття податковою інспекцією спірного податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 30.05.2016 р, яким ПП «Євроімекс» збільшено грошове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 80308 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 40154 грн. є неправомірним, а спірний акт індивідуальної дії підлягає скасуванню.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є субєктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

З урахуванням викладеного, за результатами зясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Керуючись ст.ст.128, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Євроімекс» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № НОМЕР_1 від 30.05.2016 р.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя І.В. Завальнюк