Постанова № 63511807, 13.12.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 р. Справа №805/4069/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 14 година 15 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., за участю секретаря судового засідання Мангуш З.В. та представників сторін:

позивача - ВласенкоІ.В.;

відповідача - Колеснікова М.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкової вимоги № 498-17 від 05.05.2016 року,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Дружківський машинобудівний завод» звернулось до суду з позовом до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкової вимоги № 498-17 від 05.05.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звільнений від сплати орендної плати за земельну ділянку в силу Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669), а податкова вимога № 2529-17 від 09.09.2016 року про сплату земельного податку з юридичних осіб на суму 150.38 грн. та орендної плати з юридичних осіб на суму 12 770, 49 грн. підлягає скасуванню у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, через канцелярію суду надав письмові заперечення, відповідно до яких зазначив, що позивачем порушені вимоги пункту 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, а податковий борг з земельного податку з юридичних осіб на суму 150.38 грн. та орендної плати з юридичних осіб на суму 12 770, 49 грн. виник на підставі поданої позивачем до податкового органу податкових декларацій з плати за землю за 2016 рік. З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі та встановив наступні обставини.

Позивач Публічне акціонерне товариство «Дружківський машинобудівний завод» (код ЄДРПОУ 00165669), зареєстроване платником податку на додану вартість, місцезнаходження: 84205, м. Дружківка, вул. Леніна, буд. 7.

Позивачем отримано податкову вимогу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області № 498-17 від 05.05.2016 року зі сплати земельного податку з юридичних осіб в розмірі 150, 38 грн., та орендної плати з юридичних осіб у розмірі 12 770, 49 грн.

Відповідно до заперечень відповідача позивачем не сплачені узгоджені податкові зобов'язання за березень 2016 року, у зв'язку з чим утворилась податкова заборгованість з земельного податку з юридичних осіб у сумі 150, 38 грн. та з орендної плати з юридичних осіб у сумі 12 770, 49 грн.

Суд застосовує норми права у редакції, що буда чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.9.1. ст.9 Податкового кодексу України, плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 14.1.147 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 14.1.72 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до п. 14.1.36 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата);

У пункті 288.7 ст. 288 ПК України зазначено про те, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України, визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Позивачем була подана відповідачу податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або оренда плата за земельні ділянки або комунальної власності) № 9026275869 від 01.03.2016 року, № 9026271034 від 01.03.2016 року, № 9026278050 від 01.03.2016 року, відповідно до яких позивач, зобов'язався щомісячно сплачувати орендну плату за земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Дружківка, вул. Леніна, буд. 7.

Відповідачем було прийнято спірну вимогу, відповідно до якої, сума податкового боргу платника податків за грошовим зобов'язанням з орендної плати за землю становить 12 920, 87 грн. за основним платежем.

Суд зазначає, що для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення було прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Стаття 6 Закону № 1669 встановлює - під час проведення антитерористичної операції звільнити суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Стаття 7 Закону № 1669 встановлює - скасувати на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст.1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Норми Закону № 1669 визначають у якості підстави застосування та розповсюджують свою дію на територію, на якій проводилась антитерористична операція та не пов'язують дію норм з тим, що така операцій повинна проводитись на певній території саме зараз чи зі стабільністю ситуації.

Так, згідно з абз.2 ст. 1 Закону № 1669, територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1668 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275- р від 02 грудня 2015 року про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р, до зазначених населених пунктів, зокрема, належить м. Дружківка Донецької області.

Відповідно до матеріалів справи позивач перебуває на обліку та здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції, що відповідачем не заперечується.

Станом на момент розгляду даної справи Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України видано не було.

Відповідачем у спірній вимозі була нарахована позивачу орендна плату за землю за липень 2016 року - тобто за період, протягом якого проводилась антитерористична операція.

Враховуючи викладене, дія ст.ст. 6-7 Закону № 1669 розповсюджується на спірні правовідносини.

Суд зазначає, що з аналізу ст.ст. 6-7 Закону № 1669 видно, що вказані норми є безумовними та не передбачають виконання платником податку якихось додаткових дій для звільнення від плати за землю - подання заяв, уточнюючих декларацій, сертифікатів, тощо.

Так, наприклад, встановлення наявності чи відсутності обставин непереборної сили (форс-мажору) не є умовою застосування вказаних норм, оскільки підставою такого звільнення є, наприклад, сама ст. 7 Закону № 1669, якою відповідна орендна плата скасована на час дії цього закону.

Частина 3 ст. 11 Закону № 1669 встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У той же час стаття 1 ПК України визначає, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 2 ПК України встановлює, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Таким чином, внаслідок недоліків законодавчої техніки, Податковий кодекс України та Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" по різному регулюють питання щодо плати за землю на території, на якій проводилась антитерористична операція, припускають неоднозначне трактування наявності чи відсутності обов'язку позивача зі сплати орендної плати за землю та суперечать один одному.

Вирішуючи питання щодо вказаної колізії правових норм суд виходить з того, що з двох нормативно - правових актів однакової юридичної сили (ПК України та Закон № 1669), прийнятих одним і тим самим органом (Верховна рада України) застосуванню підлягають норми Закону № 1669, як такого, що був прийнятий пізніше у часі.

Зважаючи на мету прийняття Закону № 1669 та на те, що норми Податкового кодексу України регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а норми Закону № 1669регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.14 р. та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), норми Закону № 1669 щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм Податкового кодексу України.

Крім цього, відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач, у березні 2016 року був звільнений від сплати орендної плати за користування земельними ділянками та земельного податку з юридичних осіб.

Таким чином, враховуючи, що станом на момент винесення спірної вимоги заборгованість позивача з орендної плати за землю була відсутньою, спірна вимога, на суму 12 920, 87 грн. є протиправною, підлягає скасуванню, а позовні вимоги про скасування податкової вимоги № 498-17 від 05.05.2016 року про сплату земельного податку з юридичних осіб на суму 150, 38 грн. та орендної плати з юридичних осіб на суму 12 770, 49 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судові витрати, в сумі 1 378,00 грн., здійснені позивачем, підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. ст. 7, 17, 86, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкової вимоги № 498-17 від 05.05.2016 року - задовольнити повністю.

Скасувати податкову вимогу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області № 498-17 від 05.05.2016 року.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» (код ЄДРПОУ 00165669) судовий збір в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39883581).

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 13 грудня 2016 року.

Постанову складено у повному обсязі 19 грудня 2016 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (проголошення вступної та резолютивної частин постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бабіч С.І.