Рішення № 63510444, 14.12.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 640/16171/14-ц Головуючий суддя І інстанції Діденко С. А.

Провадження № 22-ц/790/5647/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про право власності та інші речові права про приватну власність

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря : Баранкової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 до якої приєднався ОСОБА_4 та на рішенняКиївського районного суду міста Харкова від 18 липня 2016 рокупо справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: Державна реєстраційна служба України у Харківській області, Восьма Харківська державна нотаріальна контора про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3, в якому, з урахуванням уточнених вимог просили суд:припинити право ОСОБА_3 на частку у розмірі 38/200 часток у спільному майні житловому будинку №16 по вул.Нарофомінській у м.Харкові; визнати право спільної сумісної власності за позивачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 додатково на зазначену частку у розмірі 38/200 часток, окрім раніш належних ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 06.05.2008р. 137/200 часток вказаного будинку та окрім раніш належних ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 03.06.2005р. 25/200часток вказаного будинку.

В обґрунтування позову вказали, що вони є співвласниками домоволодіння за адресою: м.Харків вул.Нарофомінська, 16, в якому користуються квартирою №2 співвласником інших 38/200 часток цьому домоволодіння і, відповідно кв.№ 1, є ОСОБА_7 22.01.2007р. ОСОБА_7 померла, після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 38/200 часток домоволодіння, розташованого по вул.Нарофомінській, 16 м.Харкова. Єдиною спадкоємицею ОСОБА_7 є ОСОБА_3, яка16.07.2007 року подала відповідну заяву про прийняття спадщини до 8 Харківської Держнотконтори. Спадкове майно належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини, незалежно від часу його прийняття. Обєкт успадкування є частиною неподільної речі. Відповідно до плану будинку квартири 1 та 2 розділені одною стіною, яка підпирає деревяні балки, що проходять скрізь весь будинок та спираються своїми краями на його зовнішні стіни. Поділ будинку за відповідною конструкцією, з технічної точки зору, без втрати його цілісності та призначення як житлової будівлі є неможливим.Існуючий поділ будинку на дві квартири має умовний характер з метою обліку жилих приміщень.

Вимоги позивачів щодо припинення права власності на частку в домоволодінні відповідача ОСОБА_3 обґрунтовуються тим, сумісне володіння та користування майном з відповідачем є неможливим, оскільки вже протягом понад 7 років відповідач не цікавиться спадковим майном, не вживає заходів для його підтримання в належному технічному та жилому стані. Звернення позивачів щодо участі у проведенні ремонтно-відновлювальних роботах з підтримання будинку в належному стані відповідачем ігноруються.При цьому позивачі внесли на депозит районного суду в якості компенсації вартості 30/200 частки житлового будинку 43000 грн.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 18 липня 2016 року позов задоволено. Припинено право ОСОБА_3 на частку у розмірі 38/200 частин у спільному майні житловому будинку №16 по вул. Нарофомінській у місті Харкові. Визнано право власності додатково на частку у розмірі 38/200 частин у будинку №16 по вул. Нарофомінській у місті Харкові за ОСОБА_5 та ОСОБА_6, окрім раніш належних ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 06.05.2008 року 137/200 частин вказаного будинку, та окрім раніше належних ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 03.06.2005 року 25/200 частин цього будинку. Виплачено ОСОБА_3 суму грошової компенсації належної їй частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в розмірі 43000 грн., яку внесено позивачами на депозитний рахунок суду.

Додатковим рішенням цього ж суду від 30 серпня 2016 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 3447 грн.00 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, до якої приєднався її син, ОСОБА_4, просять рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилались на те, що рішення необґрунтоване, незаконне, не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214,215 ЦПК України, судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вказали, що судом не було встановлено чи є в ОСОБА_7 інші спадкоємці, в тому числі такі, що мають обовязкову частку в спадковому майні, показання свідків судом розтлумачено однобічно, визначена експертизою та внесена на депозит сума компенсації яка має бути виплачена відповідачці, не являє собою вартість частки в спільному майні. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 03.04.2013 року у справі №6-12цс13, позивачі та відповідачка мають спільні обовязки щодо утримання всього будинку і відповідальність за руйнування всього будинку в цілому несуть сторони спільно, що районний суд не взяв до уваги, судом не надано оцінку доводам відповідачки та наданим на їх підтвердження доказам.

ОСОБА_4 вказав, що оскаржуване рішення впливає на його права та обовязки, оскільки він є сином відповідача ОСОБА_3 і був позбавлений права на житло. При розгляді справи його матірю неодноразово наголошувалось про те, що у неї два сини, які мають намір створити власні сімї та оселитися в спірній частині будинку. Зазначив, що його права на користування жилим приміщенням, як члена сімї власника передбачене ст.156 ЖК УРСР фактично припинено без будь-якої правової підстави, висновок експертизи, на якому ґрунтується рішення суду має ряд недоліків та суперечностей відносно позиції позивачів.

Колегія суддів відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, з наступних підстав

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до даних КП «Харківське міське БТІ» співвласниками домоволодіння за адресою: м.Харків вул.Нарофомінська ,№ 16 є ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно у таких частках : 137/200, 25/200 та 38/200.

Відповідно до технічного паспорту на домоволодіння за адресою: м.Харків вул.Нарофомінська,№ 16 будинок А-1 поділено на 2 квартири. Згідно з експлікацією квартира №1складається з 2-х кімнат (4,5 кв.м., 8,2 кв.м,) кухні та тамбуру: квартира № 2 з 2- х житлових кімнат (15,0 кв.м. 10,04 кв.м. ) кухні і сіней. Квартира №1 перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_3, а квартира№2- в користуванні позивачів ОСОБА_8. Квартири розділені однією стіною.

Спір між співвласниками виник з приводу того, що ОСОБА_3 відмовляється брати участь в ремонтно-відновлювальних роботах по підтриманню належного технічного стану домоволодіння за адресою: м.Харків вул.Нарофомінська, № 16. Відповідач у спірному будинку не проживає та має у власності інше житло, де фактично проживає та зареєстрована.

Відповідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №3277/5685 від 24.06.2015р. пошкодження будинку за адресою: м.Харків, вул.Нарофомінська, 16, з боку кв.№1 і №2 існують. Причини цих пошкоджень та руйнувань вказані в дослідницькій частині висновку експертизи, а саме: невиконання ремонтів конструкційта оздоблення будинку квартири №1; ресурс експлуатаційних властивостей конструктивних елементівцієї будівлімайже вичерпано, 89 років, тобто строк ефективної експлуатації будівлі закінчується; систематичне зволоження атмосферними опадами від неорганізованого відводу з сторони покрівлі будинку; невиконання функцій водовідведеннявід стінв результаті відсутності вимощення будинку (а.с. 164-165 т.1).

Причини руйнування обкладення цеглою з боку квартири АДРЕСА_1, не знаходяться в причинному звязку з механічними впливами (навмисними діями) від будь-яких осіб.

За ознаками руйнування, технічним станом цегляної кладки та влаштування її конструкції при будівництві це руйнування не є результатом механічного впливу з метою знищення цього конструктивного елементу.

Виходячи з нерівноцінності квартир №1 (ОСОБА_3А.) та №2 (ОСОБА_6, ОСОБА_5Г.) за технічним станом та проведеними ОСОБА_6, ОСОБА_5 поліпшенням житлового будинку (будівельний обєм квартири № 2), визначення ринкової вартості частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами проведене не з урахуванням розміру частки 38/200 (19/100) від ринкової вартості всього житлового будинку, а визначено ринкову вартість частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що фактично відноситься до квартири №1 та входить до спільної часткової власності з конструктивними характеристиками та технічним станом, які існують на теперішній час. Ринкова вартість цієї частини, що є обєктом спадкування ОСОБА_3, станом на червень 2015р. складає 42940 грн. 00 коп. (а.с. 175 т. 1).

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що за змістом вказаної норми ст. 365 ЦК України припинення права особи на частку в спільному майні можливо за наявністю будь-якої з обставин, передбачених п.п. 1-3 ст. 365 ЦК України, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Саме таку правову позицію було викладено у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11.

При цьому районний суд вказав, що відповідач ОСОБА_3 впродовж 7 років не бере участі у необхідних витратах для підтримання технічного стану будинку, що призводить до його подальшого знищення. Бездіяльність ОСОБА_3 порушує право позивачів як інших учасників часткової власності.

Однак при цьому районний суд всупереч вимог ст. 213 ЦК України щодо законності та обґрунтованості рішення не звернув уваги на заперечення відповідача, в яких вона вказала, що позивачі побудували новий паркан, у звязку з чим зникла хвіртка № 4, через яку відбувався вхід позивача на спільну земельну ділянку з боку квартири № 1, якою користується відповідач, внаслідок цього цей вхід виявився замурований. Оскільки доступ відповідача до своєї частини будинку був припинений вона не змогла вчасно дізнатися про незадовільний стан будинку з боку квартири № 1, про існування актів обстеження спірного будинку та виконати зазначені в них ремонті роботи.

Представник позивачів визнав, що прохід через вказану хвіртку до зазначеної частини будинку не був відновлений, що на думку колегії суддів свідчить про недобросовісну поведінку позивачів з метою припинення права власності відповідача на частку у спільній власності, що є зловживання передбаченим у ст. 365 ЦК України правом.

Стаття 13 ЦК України передбачає межі здійснення цивільних прав

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13цього Кодексу.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

У контексті вказаної норми матеріального права, районний суд не взяв до уваги, що згідно до висновків судового експерта причини руйнувань спірного будинку мають комплексний характер, і за частину з них відповідач відповідає разом з іншими співвласниками позивачами по справі, зокрема: ресурс експлуатаційних властивостей конструктивних елементівцієї будівлімайже вичерпано, 89 років, тобто строк ефективної експлуатації будівлі закінчується; систематичне зволоження атмосферними опадами від неорганізованого відводуз сторони всієї покрівлі будинку; невиконання функцій водовідведеннявід стінв результаті відсутності вимощення всього будинку (а.с. 164-165 т.1). Позивачі не надали доказів про те, що вони зі свого боку здійснили необхідні і достатні дії для усунення разом позивачем вказаних недоліків стосовно спільних конструкцій будинку: виконали вимощення та водовідведення з покрівлі своєї частини будинку, що не потребує участі відповідача. Тому висновки районного суду про те, що спільне володіння і користування майном є неможливим, не є належним чином обґрунтованими, що свідчить про відсутність застосованою судом підстави для припинення права власності відповідача на її частку у спільному майні.

Відповідно до ст. 358 ЦК України встановлені наступні правила здійснення права спільної часткової власності.

1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися лише своєю часткою у праві спільної часткової власності, у тому числі продати її відповідно до правил, які викладені у ст. 362 ЦК України, або поділити його в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, внаслідок чого право спільної часткової власності на нього припиняється, ст. 367 ЦК України.

За відсутності згоди інших співвласників такий поділ вирішується в судовому порядку. При цьому,враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди співвласника, що виділяється, якщо його частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі, він є неподільним чи за особливими обставинами сумісне володіння і користування ним неможливе, а співвласник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею, суд може за умови сплати цьому співвласнику від решти учасників спільної власності грошової компенсації за належну частку відповідно до правил ст. 365 ЦК України припинити його право спільної власності на таку частку.

Відповідно до п.п. 2, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи із цих принципів та системного тлумачення положень ст.ст. 358, 364, 365, 367 ЦК України слід дійти висновку, що припинення права власності на частку у спільній власності за правилами ст. 365 ЦК України розумно допускається лише за відсутності можливості у співвласників поділу в натурі спільного майна, що є у спільній частковій власності. Такий висновок слідує з того, що поділ в натурі майна, що є у спільній частковій власності, припиняє неможливість спільного володіння і користування майном, і при дотриманні прав та інтересів всіх співвласників не спричиняє до примусового припинення права власності одного з них.

Позивачі не довели заявлені у позови підстави про те, що спірний будинок є неподільним майном, що його поділ в натурі є неможливим, належні і допустимі докази з цього приводу у справі відсутні, висновки судового експерта таких даних не містять.

Таким чином, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального і цивільного права, що спричинило до неправильного вирішення справи, то з передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, за його недоведеності.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 316, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєднався ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 липня 2016 рокускасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії