Рішення № 63509344, 19.12.2016, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/1817/16-ц

Провадження № 2/626/751/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

12.12.2016 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Дудченка В.О.,

при секретарі Зінченко Л.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Краснограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: територіальний сервісний центр 6345 м.Краснограда Регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області, про визнання права власності на ? частину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та визнання недійсним договору купівлі продажу автомобіля, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом в якому зазначає, що з відповідачем за позовом ОСОБА_3 вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2003 року по 29 серпня 2016 року, коли шлюб між ними був розірваний рішенням Красноградського районного суду Харківської області.

У зв'язку з розірванням шлюбу виник спір про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Зокрема, за час перебування у шлюбі, 31.05.2016 року, ними з відповідачем, за еквівалент 3 000 доларів США був придбаний автомобіль УАЗ 31622, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований на праві власності за відповідачем. (Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 31.05.2016 року)

В зв'язку з чим вона вважає, що на підставі положень Сімейного кодексу України має право вимагати визнання за нею права власності на 1/2 частину вказаного автомобіля.

Однак всупереч положенням СК України, відповідач ОСОБА_3 27.09.2016 року, без її згоди та її відома, на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в територіальному сервісному центрі 6345 м.Краснограда Регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області продав автомобіль УАЗ 31622, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 гр-ну ОСОБА_4 та виданий держ. номерний знак НОМЕР_2.

В зв'язку з чим в позові просить визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля УАЗ 31622, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, зареєстрованим на даний час на праві власності за гр-ном ОСОБА_4.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля УАЗ 31622, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27.09.2016 року в територіальному сервісному центрі 6345 м. Краснограда Регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області. Витребувати спірний автомобіль з чужого незаконного автомобіля та стягнути судові витрати.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, пославшись на факти та доводи, викладені в ньому.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, на його думку він вчинив все вірно. При цьому зазначив що дійсно оспорюваний автомобіль УАЗ були придбано за спільні кошти в період шлюбу в травні 2016 року, на момент його продажу - 27.09.2016 року він ніякого згоди у колишньої дружини ОСОБА_1 на його відчуження, не отримував та взагалі не повідомляв про намір його продажу. Більше нічого по суті позову не пояснював.

Відповідач ОСОБА_4 до суду не з'явився, однак від нього надійшли письмові заперечення, відповідно до яких позов він не визнає оскільки вважає, що придбав автомобіль УАЗ-31622 на законних підставах 27.09.2016 року на підставі договору купівлі-продажу у ОСОБА_3, в зв'язку з чим будь яких інших пояснень надати не може. Крім того судові засідання по справі просив проводити без його участі.

Представник третьої особи - територіального сервісного центр 6345 м.Краснограда Регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. При цьому надали суду витребувані належно завірені документи.

При обговоренні питання про можливість проведення судового засідання за відсутності відповідача ОСОБА_4 та третьої особи, всі учасники процесу не заперечували проти цього та вважали за можливе провести та закінчити судове слідство без вищезазначених осіб.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши письмові докази та надавши їм належну оцінку, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст.61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст.ст.59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

По справі встановлено, що не заперечується сторонами у судовому засіданні та відповідно до ст.60 ЦК України не підлягає доказуванню, а саме, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.08.2003 року, який розірвано рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 29.08.2016 року.

Відповідно до довідок начальника ТСЦ 6345 ОСОБА_3 31.05.2016 року, тобто в період шлюбу, придбано автомобіль УАЗ 31622, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований на праві власності за відповідачем.(Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 31.05.2016 року)

Однак 27.09.2016 року, на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в територіальному сервісному центрі 6345 м.Краснограда Регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області автомобіль УАЗ 31622, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_1 та її відома продав даний автомобіль гр-ну ОСОБА_4 та виданий держ. номерний знак НОМЕР_2.

Згідно п.п.1,3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу або набуте під час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, одержані одним із подружжя.

Згідно з ст.61 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленість між ними або шлюбним договором ( ч.1 ст.70 СК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п. 22-25,30 постанови від 20 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до ч.4 ст.369 СК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання недійсними договору купівлі-продажу автомобіля УАЗ 31622 від 27.09.2016 року, позивач посилалася на те, що згоди на відчуження спірного майна, на момент укладання даного правочину вона не надавала, що є порушенням ст.65 СК України, ст.369 ЦК України.

Відповідно до положень ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників без згоди іншого, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Дійшовши висновку про те, що оспорювані правочини укладено без додержання вимог ст.ст.203, 215 ЦК України, за відсутності згоди позивача, який є співвласником спірного майна, та який як співвласник майна має право оспорити ці договори, суд визнає його недійсним.

Такий висновок узгоджується з обставинами справи та роз'ясненнями Верховного Суду України, викладеними у п. п.5, 26 постанови Пленуму від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 не заперечував того факту, що договір купівлі-продажу автомобіля УАЗ 31622, 2003 року випуску від 27.09.2016 року було укладено за відсутності згоди позивача ОСОБА_1, яка є співвласником спірного майна.

Таким чином суд приходить до висновку що зазначений автомобіль УАЗ, щодо поділу якого заявлено позовні вимоги, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час шлюбу за спільні грошові кошти, в зв'язку з чим він є об'єктом спільної сумісної власністю подружжя, а отже договір купівлі-продажу від 27.09.2016 року суд визнає недійсним, в зв'язку з чим він підлягає витребовуванню з чужого володіння.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України та позовних вимог позивача, суд стягує з відповідача ОСОБА_3

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 59-61, 88, 309-324 ЦПК України, 57-70 СК України, 203, 215, 369 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля УАЗ 31622, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 27.09.2016 року в територіальному сервісному центрі 6345 м.Краснограда Регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля УАЗ 31622, 2003 року випуску, який на час постановлення рішення, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 з державним номерним знаком НОМЕР_2.

Витребувати автомобіль УАЗ 31622, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, з чужого володіння ОСОБА_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, судові витрати по справі в розмірі 1653,60коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення в апеляційний суд Харківської області через Красноградський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя