Рішення № 63506626, 13.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/12256/14-ц 22-ц/774/1867/К/16

Справа № 212/12256/14-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження № 22-ц/774/1867/К/16 суддя Чайкін І.Б.

Категорія № 48 (ІV) Доповідач Бондар Я.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Митрофанової Л.В.,

за участю: секретаря Чубіної А.В.,

позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_6, треті особи приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, Реєстраційна служба Криворізького міського управління юстиції, про визнання електронних торгів недійсними, визнання майна обєктом спільної сумісної власності та поділ майна подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та зняття арешту з майна та заборони на його відчуження, в якому просила визнати спільною сумісною власністю її та відповідача квартири, розташовану за адресою: м. Кривий Ріг, м-н 5-й Зарічний, 76/23; та поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на спірну квартиру, стягнувши з неї на користь ОСОБА_5 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, грошову компенсації 1/2 частини спірної квартири в сумі 91888,05 грн.; а також зняти арешт та оголошення заборони на відчуження квартири, накладений постановою ВП № 41368295 від 11.01.2014 року державного виконавця Жовтневого ВДВС КМУЮ ОСОБА_8

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25.02.2015 року залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_6, а також Жовтневий ВДВС КМУЮ.

Уточнивши позовні вимоги в їх останній редакції, в якості відповідачів також зазначила ОСОБА_3, Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, та просила визнати електронні торги, проведені 26.01.2015 року з реалізації спірної квартири недійсними; витребувати спірну квартиру від ОСОБА_3; визнати квартиру, розташовану за адресою: м. Кривий Ріг, м-н 5-й Зарічний, 76/23 спільною сумісною власністю колишнього подружжя її та ОСОБА_5 та поділити дану квартиру визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частину квартири.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23.12.1988 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5, зареєстрований Залізничним пос. РАЦС Довгинцівського району м. Кривого Рогу, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблено запис № 29. Під час спільного проживання з ОСОБА_5, а саме 02.12.1995 р. вони придбали квартиру 23 у будинку 76 на мікрорайоні 5-й Зарічний в м. Кривому Розі, на підставі договору купівлі продажу, посвідченого Державним нотаріусом Криворізького нотаріального округу 02.12.1995 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 3005, за вказаним договором покупцем квартири є ОСОБА_5

Право власності ОСОБА_5 на квартиру зареєстроване в КП «Криворізьке БТІ» від 15.01.1996 року, про що у відповідній книзі зроблено запис за № 23. 04.12.2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано. ОСОБА_5 після розірвання шлюбу пішов жити до нової родини, а позивач залишилась проживати у вищевказаній квартирі. Але, у листопаді 2014 року до її оселі завітав чоловік, який бажав оглянути квартиру з метою придбання останньої. Від якого вона дізналася, що квартира виставлена на продаж за борги її колишнього чоловіка ОСОБА_5 Звернувшись до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, а саме до державного виконавця Свистун П.О., позивач отримала копію постанови № ВП № 41368295 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, (далі - постанова), яка була винесена ще 11.01.2014 р., на підставі виконавчого листа № 2/212/2810, виданого 18.12.2013 р. Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з відповідача 229814,85 грн. Звернувшись до державного виконавця з даною інформацією їй було надано відповідь, що тільки за рішенням суду арешт з майна буде знятий, про тею, що квартира вже дійсно виставлена на торги позивачці не було повідомлено, та не надано було жодних документів щодо продажу майна. 05 лютого 2015 року державним виконавцем Свистуном Павлом Олеговичем було складено акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна на підставі протоколу про проведення електронних торгів № 45265 згідно якого відбулись торги нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, переможцем торгів став ОСОБА_3. Нерухоме майно було реалізовано на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 299814,85 гри.

ОСОБА_1 вважає проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна були проведені з порушенням її прав як співвласника реалізованого майна, будучи повідомленими про розгляд даної цивільної справи, та розуміючи, як юридично обізнані, що спірна квартира знаходиться у спільній сумісній власності, працівники Органів Міністерства Юстиції України здійснили продаж нерухомого майна. Про що вона також дізналась вже коли ОСОБА_9 прийшов до її квартири та повідомив, що купив квартиру на електронних торгах. У звязку із чим позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано проведенні електронні торги 26.01.2015 року з реалізації арештованого майна, а саме: трикімнатної квартири, розташованої на 4-му поверсі 9-ти поверхового будинку за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрорайон 5-й ЗарічнийАДРЕСА_2 в системі «СЕТАМ» - недійсними.

Визнано недійсними: Протокол №46265 від 26.01.2015 року, про проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна, а саме: трьохкімнатної квартири №23 загальною площею 74,8 кв.м., розташованої на 4-му поверсі 9-ти поверхового будинку за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрорайон 5-й ЗарічнийАДРЕСА_2 та Акт про проведення електронних торгів від 05 лютого 2015 року, складений головним державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції згідно якого ОСОБА_3 (зареєстрованого: 50056, м. Кривий Ріг, мкрн. Сонячний, 21/106, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визнано покупцем трьохкімнатної квартири № 23 загальною площею 74,8 кв.м., розташованої на 4-му поверсі 9-ти поверхового будинку за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрорайон 5-й ЗарічнийАДРЕСА_2.

В решті позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, поставила питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, з ухваленням в цій часині нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції фактично у оскаржуваному рішенні дійшов висновку щодо купівлі спірної квартири ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі з позивачем. Вважає, що Законом у такому випадку презюмується, що дана квартира належить колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності та їх частки є рівними. Також вказала на те, що державному виконавцеві було відомо про перебування спору щодо визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, оскільки їх було судом залучено у якості співвідповідачів. При цьому, державний виконавець мав можливість поставити питання щодо виділення частки майна боржника. Проте останнім вказаних дій не було вчинено, в результаті чого, спірну квартиру реалізовано шляхом проведення електронних торгів. І тим самим порушено права позивача як співвласника спірної квартири.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 також звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення суду, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, поставив питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначив, що допущені порушення державним виконавцем, зокрема: порядку відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення його вартості, про які йдеться у позові ОСОБА_1 не стосуються порядку проведення торгів та можуть бути оскаржені окремо, шляхом подання скарги на дії державного виконавця. Між тим, ОСОБА_4 вважає, що порушень Тимчасового положення та інших норм при проведенні прилюдних торгів не було, у звязку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання проведених прилюдних торгів недійсними. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що права ОСОБА_1 порушено, оскільки право власності на спірну квартиру за нею не зареєстроване. Вважає, що судом проігноровано те, що ОСОБА_5 підтверджено в судовому засіданні, що договір позики ним укладався на користь сімї. У звязку з викладеним вважає ОСОБА_3 добросовісним набувачем. Також зазначив, що судом першої інстанції прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 в її уточненій редакції з порушенням вимог ст. 121 ЦПК України, оскільки остання не відповідала вимогам ст.ст. 119-120 ЦПК України. Між тим, вона містить нові позовні вимоги, заявлені на стадії судового розгляду. Крім того, вважає, що в позові ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки виконавче провадження, в рамках якого проведено спірні електронні торги, з приводу стягнення боргу, виниклого в період її перебування із ОСОБА_5 у шлюбі, що породжує обовязок ОСОБА_1 щодо повернення боргу, тому вважає, що її права жодним чином не порушено.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 23.12.1988 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5, який був зареєстрований Залізничним пос. РАЦС Довгинцівського району м. Кривого Рогу, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблено запис № 29.(т.1 а.с.9), який 04 грудня 2013 року розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу. (т.1 а.с.10 -11)

Під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а саме 02.12.1995 р. була придбана квартира 23 у будинку 76 на мікрорайоні 5-й Зарічний в м. Кривому Розі, на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого Державним нотаріусом Криворізького нотаріального округу 02.12.1995 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 3005, за вказаним договором покупцем квартири є ОСОБА_5 (т.1 а.с.14-18).

Право власності ОСОБА_5 на квартиру зареєстроване в КП «Криворізьке БТІ» від 15.01.1996 року, про що у відповідній книзі зроблено запис за № 23. (т.1 а.с.14 зворот).

11.01.2014 року, на підставі виконавчого листа, виданого 18.12.2013 р. Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_5 суми 229814, 85 грн., державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції ОСОБА_8 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. (т.1 а.с.19).

05 лютого 2015 року головним державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС Криворізького міського управління юстиції ОСОБА_8 складено Акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме: трикімнатної квартири, розташованої на 4 поверсі 9 ти поверхового будинку за адресою : Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, 5 АДРЕСА_3, загальною площею 74,8 кв.м, житловою площею 42,3 кв.м. Арештоване майно було реалізоване 26.01.2015 року засобами Системи електронних торгів через Веб-сайт. Вищевказану квартиру придбав ОСОБА_3, за 207972 грн. 27 коп.(т.1 а.с.60).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю колишнього подружжя та його поділ суд першої інстанції виходив з його передчасності.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

При реалізації арештованого майна боржника ОСОБА_5 були порушені вимоги чинного законодавства та реалізоване майно, що належить ОСОБА_1 як особі, яка не є боржником за виконавчим провадженням.

Можливість звернення стягнення на частку майна боржника у випадках, коли він володіє майном спільно з іншими особами, передбачається ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої стягнення на майно боржника звертається в розмірі й обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Отже, вирішення такого процесуального питання необхідне для примусового виконання рішення у разі звернення стягнення на майно. Про необхідність вчинення дій щодо визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, зазначено також в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст. 379 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця. Отже, згідно зі ст. 379 ЦПК право на звернення до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, має лише державний виконавець. При цьому суд за правилами ст. 379 ЦПК України не просто визначає, а саме виділяє частину майна з метою подальшого звернення стягнення на неї.

Крім того, згідно п.4.5.7 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р., у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Даний пункт Інструкції зобовязує державного виконавця перед передачею нерухомого майна на реалізацію встановлювати коло осіб, які мають право на користування даним майном, чого державним виконавцем зроблено не було. У разі виконання даного обовязку, держаним виконавцем і було б встановлено сімейний стан боржника.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, державний виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен зясовувати питання чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Дане питання держаним виконавцем в повній мірі зясовано не було, оскільки державний виконавець лише пересвідчився в тому, що квартира зареєстрована на імя боржника і при цьому не зясував його сімейний стан та не встановив чи не придбана квартира в період шлюбу, та чи мають інші особи право на користування нерухомими майном.

Однак як зазначалось вище, спірну квартиру ОСОБА_1 та ОСОБА_5 придбано 02.12.1995 р. під час спільного проживання, при цьому покупцем квартири вказано ОСОБА_5, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню вимоги ст.ст.60,70 СК України.

Відповідно до ч.1,2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. А згідно ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, тільки тоді, якщо судом буде встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Таким чином, законом презюмується, що спірна квартира належить позивачці та боржнику ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, а виходячи зі змісту ч.1 ст. 70 СК України їх частки є рівними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність позовних вимог в частині визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на спірну квартиру та поділ майна, шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за кожним по 1/2 частині квартири. Натомість колегія суддів вважає доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 та відповідно доводи її апеляційної скарги доречними.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними проведених електронних торгів, та протоколів про їх проведення, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визнання торгів недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України позивачкою зазначено недодержання державним виконавцем і ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України під час проведення прилюдних торгів норм Закону та Тимчасового порядку щодо визначення обєкта цих торгів, у результаті яких відбулось відчуження всієї спірної квартири, у тому числі і частки, яка належить позивачці, чим порушені її права.

Умови та порядок виконання рішень судів і інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначено Законом та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р. Цим Законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання й компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплено їхні права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст.ст. 1, 2, 5, 7, 10, 11, 111, 85 Закону).

Аналіз положень Закону й Інструкції № 512/5 від 02.04.2012р. свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна. Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

Правила проведення прилюдних торгів в даному випадку визначені Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 656/5 від 16.04.2014р. Цим Тимчасовим порядком визначено, що прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну, та передбачено певні правила проведення цих торгів, а саме: правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів; правила, які регулюють сам порядок проведення торгів; і ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів.

Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на електронних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця учасника електронних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах, а отже, є правочином. Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги.

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з електронних (прилюдних) торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені чч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу). Разом із тим слід зазначити, що оскільки виходячи зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених в даному випадку Тимчасовим порядком.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону).

До того ж, відповідно до правового висновку Верховного суду України у справі № 6-3174цс15 від 6 липня 2016 року відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Виходячи з положень зазначеної правової норми сам по собі факт недотримання вимог щодо строків опублікування оголошення про проведення прилюдних торгів та його змісту, передбачених пунктами 3.5, 3.6 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі Тимчасове положення), що не вплинуло на результат торгів, не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними.

Окрім наявності зазначених порушень при проведенні прилюдних торгів, розглядаючи спір, суди повинні встановити, чи були порушені права й законні інтереси особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналізуючи зміст норм права: ст. ст. 177, 179, 181, 182, 183, 186, 188, 190, 191 ЦК України, які визначають поняття речі як обєкта цивільних прав, нерухомої речі, належність речі до подільної й неподільної залежно від можливості поділу або виділу частки з обєкта нерухомого майна; ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» щодо підготовки і проведення прилюдних торгів; ст.1 Тимчасового порядку, яка визначає поняття лота як одиниці майна, що виставляється для продажу на електронних торгах, слід дійти висновку про те, що обєктом реалізації з електронних торгів (лотом) могло бути нерухоме майно, яке є обєктом цивільних прав (будівля, споруда, інші приміщення, земельна ділянка, підприємство як цілісний майновий комплекс або його частина, виділена у встановленому законом порядку в окремий самостійний обєкт власності).

Як вбачається з матеріалів справи реалізації на електронних торгах підлягала частка боржника ОСОБА_5 в спірній квартирі, а не вся спірна квартира, яка належить боржнику ОСОБА_5 та позивачці на праві спільної сумісної власності. Однак частка боржника ОСОБА_5 в спірній квартирі не була виділена в натурі, тобто не набула статусу самостійного обєкта нерухомості в передбаченому законом порядку, тому не могла бути реалізована з електронних торгів, а реалізація всієї квартири, в якій знаходиться і частка позивачки не відповідає вимогам закону.

Тож, з урахуванням викладених обставин та норм права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо визнання недійсними проведених прилюдних торгів та протоколу, складеного за наслідками торгів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо відсутності порушень порядку проведення електронних торгів спростовуються вищевикладеним.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що права позивача не порушено з тих підстав, що грошові кошти отримані ОСОБА_5 від ОСОБА_6 були отримані на користь сімї, спростовуються постановою державного виконавчця (т.1 а.с.19), в якому боржником зазначено лише ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_6 не ставилось питання щодо солідарного стягнення грошових коштів в рахунок подення боргу з ОСОБА_1 при цьому ОСОБА_5 також не ставив питання щодо поділу боргів подружжя. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 є солідарним боржником разом з ОСОБА_5

Посилання представника відповідача на порушення процесуальних норм при прийнятті позовної заяви та уточнені позовних вимог правильно відхилені судом першої інстанції, оскільки не підтверджуються належними доказами, оскільки судовий збір сплачено в повному обсязі, а позивач належним чином здійснювала свої процесуальні права.

У звязку з цим, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для прийняття уточненого позову ОСОБА_1 не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки вони зводяться є незгодою з висновками суду по оцінці доводів і заперечень та є спробою їх переоцінити, що не передбачено вимогами ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині витребування майна у ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що не містять даних на користь кого слід здійснити таке витребування.

Проте колегія суддів не погоджується з відмовою у задоволенні цієї частини позовних вимог з огляду на наступне.

Так, вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконними електронних торгів та протоколу, складеного за наслідками їх проведення задоволено в повному обсязі.

Тим самим судом встановлено незаконність вибуття спірної квартири із власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5

У відповідності до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно розяснень, наданих Пленумом Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 23 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року, відповідно до статті 387 ЦК тачастини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Таким чином, на думку колегії суддів, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 спірної квартири, підлягають задоволенню, при цьому оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є співвласниками вказаної квартири в рівних частках, останню слід витребувати на користь законних володільців.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, його поділ та витребування з чужого незаконного володіння, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду в цій частині скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. При цьому в частині задоволення позовних вимог про визнання недійними проведених електронних торгів та протоколу, складеного в результаті їх проведення, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими матеріалами справи, у зв'язку із чим апеляційна ОСОБА_4 підлягає відхиленню, як недоведена, а рішення суду в цій частині - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 серпня 2016 рокускасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання майна обєктом спільної сумісної власності, поділ майна подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4.

Поділити майно, що є обєктом спільної сумісної власності, набуте подружжям за час шлюбу, визнати право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за кожним по 1/2 частині квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 74,8 кв.м. та житловою площею 42,3 кв.м.

Витребувати від ОСОБА_3 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_10.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: В.П. Зубакова

ОСОБА_11