Ухвала суду № 63503681, 14.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 472/416/16-а

Категорія: 10 Головуючий в 1 інстанції: Кучерявенко С.С. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Крусяна А.В.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа - Миколаївський обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що з 17 жовтня 1985 року по 27 листопада 1987 року проходив строкову військову службу в складі збройних сил СРСР.

Відповідно до військового квитка службу проходив у складі військової частини польова пошта 73938, яка з 18.09.1986 року по 20.10.1986 року приймала участь в бойових діях на територій ДР Афганістан, що підтверджується архівною довідкою Центрального архіву Міністерства оборони РФ №3/П-41020 від 14.02.2011 року. Згідно копії посвідчення від 18.12.2015 року та довідки МСЕК позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності.

27 серпня 2012 року ОСОБА_2 було звільнено з органів МВС у відставку, відповідно до п.65-а (за віком), у зв'язку з цим на сьогоднішній день він отримує пенсію за вислугу років.

В січні 2016 року позивач звернувся до Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, як особі, котра отримала поранення та контузію при проходженні строкової служби у складі збройних сил СРСР.

Відповідно до листа «КН-02/28-2016» від 13.01.2016 року, позивачеві було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Після чого він звернувся до Веселинівського районного комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, після чого його звернення було направлене до Миколаївського обласного військового комісаріату, а згодом, і до Департаменту Міністерства оборони.

Міністерство оборони України листом № 12/937 від 02.02.2016 року повідомлено, що надані позивачем документи підтверджують проходження військової служби та звільнення із Міністерства внутрішніх справ, та вказано, що особи, які звільнились із Міністерства внутрішніх справ України, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.

Таким чином, позивачеві було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, як органом, який здійснював з ним розрахунок при звільненні (Міністерство внутрішніх справ) так і органом під час проходження служби, якому було отримано поранення (Міністерство оборони).

У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови йому у виплаті одноразової грошової допомоги при встановлені йому ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби; визнати наявність у Міністерства оборони України компетенції на нарахування та виплату грошової допомоги та виплатити її.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Саламатін О.В. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, аргументуючи свої заперечення тим, що вимоги позивача суперечать вимогам чинного законодавства. Зазначив, що ОСОБА_2 не надав жодного підтвердження факту отримання ним поранення (контузії, травми або каліцтва) саме під час проходження військової служби. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність підстав, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не можуть бути здійсненні.

Постановою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України, щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті одноразової допомоги при встановленні йому інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу передбачену Законом України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей». В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Міністерство оборони України звернулося до суду з апеляційною скаргою на постанову Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2016 року. Апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 проходив військову службу з 17 жовтня 1985 року по 27 листопада 1987 року. Згідно військового квитка з 18.09.1986 року по 20.10.1986 року приймав участь в бойових діях на Території ДР Афганістану (а.с. 9-12).

Згідно акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 572 Вознесенського МРО СМЕ від 04.11.2015 року виявлені тілесні ушкодження на передній черевній стінці зліва, в поперекової області в проекції хребта і праворуч - три рубця овальної і невизначеної форми розмірами від 3,5х0,5см до 2х3,7см. Рубці м'які на дотик, розташовані нижче рівня навколишньої шкіри, малорухливі, білястого кольору. Інших тілесних пошкоджень не виявлено. З огляду на характеристику рубців, не виключається можливість утворення ран від осколкових поранень в період 1986 року (а.с. 15-16).

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 4328 від 19 листопада 2015 року вогнепальні осколкові поранення живота, спини (контузія головного мозку - 1986 р. рядового у відставці ОСОБА_2, 1967 р.н., наслідком яких стали шкіряні рубці в зазначених анатомічних областях, що підтверджуються актом судово-медичного обстеження № 572 від 04.11.2015 року, виданого Вознесенським міжрайонним відділенням судово-медичної експертизи, що в подальшому призвело до розвитку: «Наслідків перенесеної ЧМТ у вигляді посттравматичної енцефалопатії ІІ ст., зі стійко вираженим цефалічним, ангіодистонічним, венозно-лікворним синдромами, помірно вираженим вестибуло-атактичним синдромом з порушенням статакінетичної стійкості, посиленими вестибуло-сенсорними і вегетативними реакціями, кризового періоду. Дегенеративно-дистрофічного ураження попереково-крижового відділу хребта з хронічними рецидивуючим перебігом, в стадії загострення. Стану після оперативного лікування (16.02.2015 року) дискектомії L5 - S1 зліва, з вираженим м'язево-томічним синдромом, з легким парезом лівої стопи. Ангіопатії сітківки обох очей», що підтверджено медичними та військово-обліковими документами,- поранення (контузія) та захворювання ,ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії (а.с. 14).

18 грудня 2015 року Управління соціального захисту населення Веселинівської РДА позивачу встановлений статус інваліда ІІ групи (а.с. 17).

Враховуючи те, що право на грошову допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, колегія суддів вважає, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 року.

Таким чином, 18.12.2015 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до вимог ст.16 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України № 975.

В січні 2016 року позивач звернувся до Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ Національної поліції в Миколаївській області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, як особі, котра отримала поранення та контузію при проходженні строкової служби у складі збройних сил СРСР.

Відповідно до листа «КН-02/28-2016 від 13.01.2016 року, позивачеві було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, зазначивши, він під дію вищезазначеної постанови не підлягає (а.с. 5).

Після цього, ОСОБА_2 звернувся до Веселинівського районного комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги. Зазначені документи були направлені для подальшого розгляду до Міністерства оборони України.

Згідно відповіді, отриманої від Міністерства оборони України № 12/937 від 02.02.2016 року повідомлено, що виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України та документи направленні не за належністю (а.с. 4).

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Вимогами ст.46 Конституції України зазначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Відповідно до вимог статті 41 Закону України №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України №2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Пунктом 11 Порядку №975 визначено перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу.

Відповідно до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Порядком №975 не передбачено прийняття розпорядником бюджетних коштів такого рішення як повернення документів.

Таким чином, на підставі наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу у виплаті одноразової допомоги та зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу, передбачену Законом України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання наявності у Міністерства оборони України компетенції на нарахування та виплату позивачу грошової допомоги.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2016 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 20.12.2016 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: А.В.Крусян