Ухвала суду № 63503043, 05.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 761/21914/14-ц Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12441/16 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Крічфалуши С.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі- сервіс», ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними, припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права спільної сумісної власності подружжя.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_5 23 липня 2014 року звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс» , ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6, про визнання нікчемним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між нею та відповідачем ОСОБА_4; визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної квартири, укладеного між відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ТОВ «Деталі-сервіс» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 05.03.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 415; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між відповідачем ТОВ «Деталі-сервіс» та відповідачем ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. 04.12.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 2321; визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 95, 90 кв.м та витребування із володіння відповідача ОСОБА_7, із передачею вказаної квартири позивачеві.

У подальшому стороною позивача була подана заява про зміну предмету позову від 03 березня 2015 року, відповідно до якої позовні вимоги також були пред'явлені позивачем ОСОБА_6, яка була уточнена, згідно заяви про уточнення позовних вимог в редакції від 11 березня 2016 року, згідно якої позивачі в остаточній редакції позовних вимог просили суд ухвалити судове рішення, яким витребувати з незаконного володіння та стягнути в натурі з відповідача ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95, 90 кв. м; припинити право власності відповідача ОСОБА_7 на вказану квартиру та визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як подружжя, на спірну квартиру; витребувати з незаконного володіння та стягнути в натурі з відповідача ОСОБА_7 меблі та устаткування, що були придбані позивачем ОСОБА_5 для обладнання спірної квартири, а саме: меблевий гарнітур спальню Vittoria SPA, Дзеркало BUSATO, Столик BUSATO, Диван Litter, корпусні меблі TOSKA, Диван VALENTINO з кріслом, журнальний столик «Доміно», кухню ARIA зі столом та стільцями, телевізор LG, шафу в кладовці, шафу у ванній, пенал кутовий, змішувач умивальника, двері міжкімнатні, двері вхідні, кондиціонер 2 шт., телефонний апарат, вікна на балконі в спальні, другі вхідні двері, сантехнічні прилади (згідно з рахунком 072 від 02.12.05), пральну машину BOSH, холодильник ARISTON, витяжку AIR, електроплиту ELEKTROLUX, посудомийну машину, сантехнічні прилади GROHE, постільні приналежності, килим в спальні кольоровий, праску, гладильну дошку, корзину для білизни, халати махрові білі, набір каструль BERGOF, кришталеві фужери, рюмки, вази, чайний сервіз, столовий набір (в чемодані): вилки, ножі та інше, електрочайник BERGOF, люстри 3 шт., штори, картини, карнизи, покривала на дивани та крісла, сейф металевий; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05.03.2012 вказаної квартири, укладений між відповідачем ОСОБА_4та відповідачем ТОВ «Деталі-сервіс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 05.03.2012, зареєстрований в реєстрі за № 415; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.12.2012 спірної квартири, укладений між відповідачем ТОВ «Деталі-сервіс» та відповідачем ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. 04.12.2012, зареєстрований в реєстрі за № 2321.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_5, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі із позивачем ОСОБА_6, 02.09.2005 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв. м, а також меблі та зробила у квартирі ремонт вартістю 600 000 грн. Вказують, що 17.11.2008 між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач ОСОБА_5 відчужила спірну квартиру на користь відповідача ОСОБА_4 Разом з тим, зауважують, що вказаний договір був укладений позивачем ОСОБА_5 під збігом тяжких обставин, крім того, він не відповідає загальним вимогам дійсності правочинів, встановлених законом та був укладений без згоди другого із подружжя - позивача ОСОБА_6 Вказують, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.01.2010, вказаний договір купівлі-продажу був визнаний дійсним, право власності позивача ОСОБА_5 було припинене, та право власності на спірну квартиру було визнане за відповідачем ОСОБА_4. Зауважують, що 06.03.2012 Апеляційний суд м. Києва скасував рішення Дніпровського районного суду м. Києва та відмовив відповідачу ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог. Проте, 05.03.2012, відповідач ОСОБА_4 відчужив вказану квартиру на користь відповідача ТОВ «Деталі-сервіс», який, в свою чергу, відчужив спірну квартиру на користь відповідача ОСОБА_7 Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі вважають, що відповідач ОСОБА_4 не набув права власності на спірну квартиру та не мав достатніх правових підстав розпоряджатись нею, у зв'язку з чим, нерухоме майно, яке вони вважають спільною сумісною власністю подружжя, вибуло з власності поза їх волею, а тому вони звернулись до суду із вказаним позовом. Крім того, в квартирі залишились всі меблі та обладнання, що були придбані позивачами та були відчужені відповідачем ОСОБА_4, та які позивачі теж просять витребувати з незаконного володіння.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс», ОСОБА_7, про визнання правочинів недійсними, припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права спільної сумісної власності подружжя задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс» з другого боку від 05 березня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. за реєстровим номером № 415, з моменту його вчинення - 05 березня 2012 року.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс» з одного боку, та ОСОБА_7 з другого боку, від 04 грудня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. за реєстровим номером № 2321, з моменту його вчинення - 04 грудня 2012 року.

Право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв.м., припинено.

Визнано право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв.м.

Витребувано від ОСОБА_7 та стягнуто в натурі на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв.м.

У задоволенні позовних вимог в частині щодо витребування з незаконного володіння та стягнення в натурі меблів та устаткування - відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_4 номер на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 1 258 грн. 60 коп.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 1 258 грн. 60 коп.

Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі- сервіс» на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 1 258 грн. 60 коп.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 1 078 грн. 67 коп.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави судовий збір у розмірі 1 078 грн. 67 коп.

Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі- сервіс» на користь держави судовий збір у розмірі 1 078 грн. 67 коп.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_3 - представник ОСОБА_4 подав на нього апеляційну скаргу, просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Зокрема зазначав, що у відповідності до вимог ст. 61 ЦПК України суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2012 року, яким встановлені відповідні обставини. Крім того, поза увагою суду залишилося рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2010 року, яке на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири 05 березня 2012 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Деталі-сервіс» було чинним, натомість його довіритель ОСОБА_4був належним продавцем. На думку представника ОСОБА_4 підстав для визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу, як і визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04 грудня 2012 року між ТОВ «Деталі-сервіс» та ОСОБА_7 немає, оскільки, нерухоме майно відчужувалося особами, які були його власниками та мали на це право. До того вказував на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ЦПК не повинен був приймати зміни до позовних вимог після початку розгляду справи по суті. Також представник ОСОБА_4 наголошував на пропуску строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову. Просив скасувати заходи забезпечення позову. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідачів ОСОБА_4, ТОВ «Деталі-сервіс», ОСОБА_7 в судові засідання, які належним чином про час та місце розгляду справи були повідомлені, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, відповідач ОСОБА_4 для участі у справі направив свого представника.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог в частині витребування меблів та обладнання, яке перебувало у спірній квартирі сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.

Відповідно до ч.3 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 року у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положеньст.57-66 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності саме в такій частині.

З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.

При ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 30 березня 1994 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (том перший, а.с. 6).

02 вересня 2005 року позивач ОСОБА_5 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 95,90 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 2807 (том перший, а.с. 22-23).

Згідно договору купівлі-продажу від 17 листопада 2008 року, укладеного у простій формі, позивач ОСОБА_5 відчужує вказану вище квартиру на користь відповідача ОСОБА_4 та який згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2010 року вказаний договір купівлі-продажу від 17 листопада 2008 року було визнано дійсним, припинено право власності позивача ОСОБА_5 на спірну квартиру та визнано право власності на вказану квартиру за відповідачем ОСОБА_4.(том перший, а.с. 37-38).

05 березня 2012 року, між відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ТОВ «Деталі-сервіс» було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 415, за яким відповідач ОСОБА_4 відчужив спірну квартиру відповідачу ТОВ «Деталі-сервіс» (том перший, а.с. 8).

06 березня 2012 року рішенням Апеляційного суду м. Києва рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2010 року було скасовано та відповідачу ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу від 17 листопада 2008 року у повному обсязі. Крім того, цим же рішенням було встановлено, що договір купівлі-продажу є неукладеним, у зв'язку з чим відповідач ОСОБА_4 не може бути визнаний власником спірної квартири (том перший, а.с. 49-50).

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки договір купівлі-продажу від 17 листопада 2008 року судом визнано неукладеним, право власності відповідачем ОСОБА_4 на спірну квартиру набуте не було, у зв'язку з чим останній не мав достатніх правових підстав для відчуження спірної квартири відповідачу ТОВ «Деталі-сервіс».

04 грудня 2012 року, відповідач ТОВ «Деталі-сервіс» відчужив спірну квартиру на користь відповідача ОСОБА_7, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М., та зареєстрованим в реєстрі за № 2321 (а.с. 9-10).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу від 05.03.2012, укладений між відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ТОВ «Деталі-сервіс», не відповідає вимогам статтей 316-317, 319 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач ОСОБА_4 на момент укладення правочину не мав відповідного обсягу прав щодо розпорядження спірним майном, власником якого він не був. Вказаний висновок також стосується договору купівлі-продажу від 04.12.2012, укладеного між відповідачем ТОВ «Деталі-сервіс» та відповідачем ОСОБА_7

Оскільки вказані договори купівлі-продажу укладені всупереч вимогам закону, відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вірно дійшов висновку , що є всі підстави для визнання їх недійсними.

Судом також встановлено, що спірна квартира придбана позивачем ОСОБА_10 під час перебування у шлюбі із позивачем ОСОБА_6

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Тому суд дійшов правильного висновку, що квартира, придбана позивачем ОСОБА_10 є спільною сумісною власністю позивачів у справі, як подружжя.

Правильний висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню дивлячись на таке.

Положенням ч. 1 ст. 330 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.06.2014 у справі 6-52 цс 14, яка є обов'язковою до застосування судами України, роз'яснено, що за змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Пунктами 23, 24 ППВССУ від 07.02.2014 N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" визначено, що відповідно до статті 387 ЦК та частини 3 статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Під час розгляду такого позову відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Частиною 1 статті 346 Цивільного кодексу України прописано підстави припинення права власності, перелік яких не є вичерпним, оскільки відповідно до частини другої цієї статті, право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки спірна квартира вибула з власності позивачів поза їх волею, доказів того, що відповідач ОСОБА_7 є добросовісним набувачем, в судовому засіданні не надано, так як відповідач ОСОБА_7 жодного разу на виклики у судові засідання не з'являвся, будь-яких пояснень чи заперечень на позов на адресу суду не подавав, а тому позовні вимоги в частині щодо припинення права власності відповідача ОСОБА_7 на спірну квартиру та витребування її на користь позивачів також підлягають задоволенню. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду правильними, оскільки відповідач ОСОБА_7 також не з'явився і до апеляційного суду та не надав суду заперечень у відповідності до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо підстав до часткового задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права та порушення процесуальних норм, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Всі висновки суду першої інстанції щодо правомірності заявленого позову та можливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, яким надана відповідна правова оцінка. Також правильний висновок суду першої інстанції, що позивачами строк позовної давності не пропущений.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_4 не містить, в ході апеляційного розгляду представник відповідача також не навів таких обставин.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: