Рішення № 63502089, 13.12.2016, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/24399/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд в складі: головуючого судді - Продана Б.Г., при секретарі Гарячій Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльність державного виконавця, зобовязання звернути стягнення на майно боржника, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до Першого відділу Державної виконавчої служби м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльність державного виконавця, зобовязання звернути стягнення на майно боржника.

Позивач зазгначає, що на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03 лютого 2011 року по справі № 2-173/11 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 3507 євро боргу, 350 грн. судових витрат, 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення, 180,15 грн. витрат на оголошення в пресі. Рішення набрало чинності 24.11.2014 року. На виконання даного рішення видано виконавчий лист, що знаходиться на примусовому виконанні в Першому відділі ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції. Однак державний виконавець ухиляється від виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно відповідача, так як позивач вимагає саме такий спосіб погашення боргу, оскільки коштів у ОСОБА_2 на погашення боргу немає, а з метою забезпечення договору позики сторонами укладено договір іпотеки належного відповідачу будинку з надвірними будівлями по вул. Косіора 40 у м. Хмельницькому. В подальшому уточнила позовні вимоги просить визнати незаконною бездіяльність Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції та зобовязати Державну виконавчу службу звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпетечного договору від 03.10.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 за №4123.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, зазначених у позові та просить їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні запречив проти задоволення позову, вважає його безпідставним та необгрунтованим, просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача Державної виконавчої служби в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог в повному обсязі, вважає їх безпідставними, так як виконання рішення саме у такий спосіб, як того вимагає позивач є неможливим, оскільки у житловому будинку по вул. Косіора 40 у м. Хмельницькому, що належить боржнику ОСОБА_2 зареєстрована та проживає малолітня дитина. Просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03 лютого 2011 року по справі № 2-173/11 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 3507 євро боргу, 350 грн. судових витрат, 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення, 180,15 грн. витрат на оголошення в пресі. Рішення набрало чинності 24.11.2014 року. На виконання даного рішення видано виконавчий лист, що знаходиться на примусовому виконанні в Першому відділі ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції.

Позивач вимагає виконати рішення шляхом звернення стягнення на майно відповідача, оскільки коштів у ОСОБА_2 на погашення боргу немає, а з метою забезпечення договору позики сторонами укладено договір іпотеки належного відповідачу будинку з надвірними будівлями по вул. Косіора 40 у м. Хмельницькому.

Дані факти обєктивно підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обовязки субєктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Як зазначено у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13.03.2016 року, якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого судового рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності на обєкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 червня 2016року у справі № 6-315цс16, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобовязань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Як вбачається з матеріалів справи у будинку №40 по вул. Зіньковського (Косіора) у м. Хмельницькому, що належить відповідачу ОСОБА_2, зареєстрована її малолітня внучка, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до статті 31, 32 Цивільного кодексу України, статті 177 Сімейного кодексу України та статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», орган опіки та піклування надає дозволи на вчинення правочинів щодо нерухомого майна право власності на яке або право користорування яким мають діти, в разі гарантування збереження їх права на житло або забезпечення дітей іншим житлом, причому зменшення житлової площі, погіршення умов проживання не допускається.

Згідно із ч. 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

В матеріалах справи наявний лист Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про те, що реалізація вищезазначеного будинку порушуватиме житлові та майнові права дитини, тому орган опіки та піклування Хмельницької міської ради не може надати дозвіл на вчинення вищевказаного правочину.

Відповідно до копії постанови від 25.12.2015 року про повернення виконавчого документа стягувачеві (що міститься в матеріалах справи), виконавчий лист №2-173/11 від 28.01.2015 року повернуто стягувачу на підставі ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

З наведеного випливає, що у Державної виконавчої служби взагалі відсутні підстави для проведення виконавчих дій.

За таких обставин по справі, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльність державного виконавця, зобовязання звернути стягнення на майно боржника слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213, 215, 224 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 526, 530, 575, Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про виконавче провадження», Зсконом України «Про охорону дитинства», Сімейним кодексом України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльність державного виконавця, зобовязання звернути стягнення на майно боржника залишити без задоволення.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Хмельницької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя