Рішення № 63499816, 14.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7806/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання Лопотана В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 на заочне рішення Суворовського районного суду міста ОСОБА_6 від 11.05.2016 року,

встановила

03.09.2015 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.04.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ODH0GK01420064, відповідно до умов якого йому надано кредит в розмірі 23 600,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % щомісячно на суму залишку заборгованості та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,21 % від суми наданого кредиту щомісячно із остаточною датою повернення 15.04.2021 року. Також, для забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору було укладено Договір поруки № 0064/Р від 17.04.2006 року між позивачем та ОСОБА_4, відповідно до умов якого вона прийняла на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 його зобовязань перед позивачем. Станом на 31.07.2015 року відповідачі не виконують умови погашення кредиту, як наслідок утворилася заборгованість у розмірі 13 058,05 доларів США, з них: 11 852,96 доларів США - заборгованість за кредитом; 891,46 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 210,00 доларів США заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 103,63 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань, яку позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Суворовського районного суду міста ОСОБА_6 від 11.05.2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором ODH0GK01420064 від 17.04.2006 року в сумі 282 184,46 грн. (еквівалент 13 058,05 доларів США), з них: 256 142,47 грн. (еквівалент 11 852,96 доларів США) - заборгованість за кредитом; 19 264,45 грн. (еквівалент 891,46 доларів США) заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 538,10 грн. (еквівалент 210,00 доларів США) заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 2 239,44 грн. (еквівалент 103,63 доларів США) пеня за несвоєчасність виконання зобовязань. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Суворовського районного суду міста ОСОБА_6 від 30.09.2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що банк виконав свої зобов'язання частково, надавши позичальнику кредит у розмірі лише 20000 доларів США. Крім того зазначив, що згідно з наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» виписки з особового рахунку ОСОБА_3 заборгованість останнього за спірним кредитним договором відсутня. Також ОСОБА_5 вказує, що районним судом не було встановлено чи було у банка право вимоги заборгованості від відповідачів за кредитним договором на дату ухвалення судом рішення по справі. На думку представника відповідача, банк не звертався до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту на підставі пункту 2.3.3. кредитного договору, а відтак, не мав підстав вимагати дострокового повернення кредиту в судовому порядку.

В судовому засіданні 30.11.2016 року представник апелянта ОСОБА_5 заявив клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні у зв'язку з необхідністю надати суду додаткові докази, про існування яких йому стало відомо безпосередньо перед судовим засіданням. Зокрема, що банком було відступлено право вимоги за спірним кредитним договором, а також звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього. Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердила, що дійсно в 2007 році банк відступав право вимоги за цім кредитним договором, яке потім було знов відступлено йому за іншим договором купівлі-продажу прав вимоги. Однак не змогла вказати точно, коли відбулись ці операції та на яких умовах. В зв'язку з заявленим клопотанням в судовому засіданні була оголошена перерва до 14.12.2016 року та зобовязано позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» надати суду документи, що підтверджують відступлення прав вимоги за кредитним договором та зворотне відступлення на його користь.

14.12.2016 року сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконав свого обовязку надати суду документи, що підтверджують відступлення прав вимоги за кредитним договором та зворотне відступлення на його користь. Представник відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду з письмовим клопотанням про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, які підтверджують факт відступлення ПАТ КБ «ПриватБанк» прав вимоги на користь третьої особи, а також факт реєстрації права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на квартиру, під заставу якої надавався кредит.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В силу положень ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін впливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог цивільного судочинства, ухвалене на основі не повно з`ясованих обставин, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалюючи власне рішення колегія суддів виходить з наступного.

17.04.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ODH0GK01420064, за яким ОСОБА_2 зобовязався надати позичальнику кредит в загальній сумі 23600 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % щомісячно на суму залишку заборгованості та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,21 % від суми наданого кредиту щомісячно із остаточною датою повернення 15.04.2021 року. В забезпечення зобов'язань за кредитним договором в той же день був укладений договір поруки № 0064/Р з ОСОБА_4, за яким вона відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як убачається з аналізу умов кредитного договору повернення кредиту, сплата процентів і винагороди повинна здійснюватися щомісячними рівними платежами у розмірі 284,18 доларів США (пункт 1.1. кредитного договору). На виконання кредитного договору ОСОБА_2 відкриває позичальнику рахунок 29094054447482 для зарахування коштів, спрямованих на погашення кредиту; кредитний рахунок 22137054402091; рахунок по процентам 22182054402916; рахунок для обліку комісії 35785054425439 (пункт 1.2. кредитного договору). Банк зобовязується надати кредит шляхом і в межах сум, визначених в пункті 1.1. (пункт 2.1.1. кредитного договору). З метою надання і обслуговування кредиту ОСОБА_2 зобовязується відкрити рахунки, що вказані в пункті 1.2. і здійснювати ведення кредитного досьє по кредиту (пункт 2.1.2. кредитного договору).

Як убачається з заяви на видачу готівки від 17.04.2006 року ОСОБА_2 виконав свої зобов'язання частково, надавши позичальнику 20000 доларів США.

З виписки з особового рахунку № 29094054447482, який був відкритий на ім'я ОСОБА_3 для зарахування коштів, спрямованих на погашення кредиту (а.с. 157 196) убачається, що вхідний залишок за цим кредитним рахунком складає 0,00 грн. (а.с. 157). За сумарним підсумком колонки «7» («Обороты (USD) дебет») ОСОБА_3 нараховано до сплати 66562,02 доларів США (а.с. 196). За сумарним підсумком колонки «8» («Обороты (USD) кредит») ОСОБА_3 сплачено 66562,02 доларів США (а.с. 196). Вихідний залишок за кредитним рахунком становить 0,00 грн. (а.с. 196).

Кошти, які сплачувалися ОСОБА_3М протягом з 18.05.2006 року по 28.10.2015 року зараховувались окремо: на погашення тіла кредиту, погашення процентів, сплати комісії та сплати пені з вказівкою на призначення платежу як погашення заборгованості за кредитним договором від 17.04.2006 року.

Також з цієї виписки встановлюється, що з 01.03.2007 року по 07.03.2007 року Банком були здійснені операції з іншими призначеннями платежу. Зокрема, 01.03.2007 року було перераховано 19434,70 доларів США, 03.03.2007 року 103,78 доларів США, 07.03.2007 року 42,00 долари США. Всього, на загальну суму 19580,48 (19434,70 + 103,78 + 42,00 = 19580,48) доларів США за призначенням перерахування коштів згідно договору від 19.02.2007 року.

14.04.2016 року були здійснені операції з призначенням платежу «price acc to the RMBC repurchasing Agreement dd 14.04.2016» на загальну суму 13665,34 (779,47 + 1843,35 +11042,52 = 13665,34) доларів США.

Фактично ОСОБА_3 ці кошти не сплачував. Отже, на кредитному рахунку 29094054447482, який використовується Банком для зарахування коштів, спрямованих на погашення кредиту, відображені операції на загальну суму 33245,82 (19580,48 + 13665,34 = 33245,82) доларів США, які не передбачені кредитним договором.

Сумарно платежі ОСОБА_3 на погашення тіла кредиту, погашення процентів, сплату комісії та пені за призначенням платежу як погашення заборгованості за кредитним договором від 17.04.2006 року, складають лише 33316,20 (66562,02 19580,48 13665,34 = 33316,20) доларів США.

З інформаційної довідки № 74203166 від 28.11.2016 року з Державного реєстру речових прав на майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєктів нерухомого майна убачається, що: 19.02.2007 року приватним нотаріусом ОСОБА_8 посвідчений договір купівлі-продажу відступлення прав вимоги між ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», за яким останньому було відступлено право вимоги до ОСОБА_3 по спірному кредитному договору та договорам забезпечення; 14.04.2016 року приватним нотаріусом ОСОБА_9 посвідчений договір купівлі-продажу відступлення прав вимоги між ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» стосовно зобов'язань ОСОБА_3, кредитором за яким знову став ПАТ КБ «ПриватБанк».

З аналізу висловлених сторонами доводів, визнання позивачем обставин щодо відступлення ним прав вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_3, дослідження письмових доказів, колегія суддів вважає, що існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між даними, які містяться у виписці з особового рахунку для зарахування коштів, спрямованих на погашення кредиту ОСОБА_3, яка була надана позивачем, та даними з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєктів нерухомого майна, яка була надана представником відповідача. А саме, що з 19.02.2007 року по 14.04.2016 року право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором від 17.04.2006 року № ODH0GK01420064 не приналежало ПАТ КБ «ПриватБанк» в силу його відступлення на користь третьої особи «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ коштів; 9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення; 10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню; 11) факторинг; 11-1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

В силу статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Згідно статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: 1) страхової діяльності; 2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України. Ліцензія, яка надається для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, не може передаватися третім особам.

Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» (Ukraine Mortgage Loan Finance no. 1 plc), місцезнаходження якої: ОСОБА_10, 1-й поверх, 9 ОСОБА_11, Лондон, EC4R 2RU, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (PELLIPAR HOUSE, 1-st Floor, 9 Cloak Lane, London, EC4R 2RU, United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland), не є резидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, отже не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії.

Як убачається з заяви про надання готівки від 17.04.2006 року ОСОБА_2 надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 20000 доларів США.

До дати продажу прав вимоги (19.02.2007 року) ОСОБА_3 було сплачено Банку 2700 доларів США.

Новий кредитор («Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ») з 01.03.2007 року до 07.03.2007 року перерахував кошти за його заборгованість у розмірі 19580,48 доларів США.

14.04.2016 року «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» продав ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість ОСОБА_3 за яку ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахував йому 13665,34 долари США.

За період з 19.02.2007 року по 28.10.2015 року ОСОБА_3 сплатив ПАТ КБ «ПриватБанк» 30616,20 (33316,20 2700,00 = 30616,20) доларів США.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються зокрема до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Колегія суддів при ухваленні рішення критично ставиться до розрахунку заборгованості ОСОБА_3, доданого до позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки заборгованість розрахована станом на 31.07.2015 року, коли між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, не існувало цивільно-правових відносин. Розрахунок заборгованості не відображує операцій з неодноразового продажу прав вимоги до ОСОБА_3 Нарахування та отримання ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів з ОСОБА_3 у розмірі 30616,20 доларів США протягом з 19.02.2007 року по 14.04.2016 року, є безпідставними в силу положень ст. 1212 ЦК України.

З врахуванням наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 309, 313, 317ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11.05.2016 року скасувати і ухвалити нове.

У задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

ОСОБА_6