Рішення № 63494941, 16.12.2016, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1855/16-ц

Провадження № 2/307/1092/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2016 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Мельник В.І. при секретарі Комяті Н.А. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою :

ОСОБА_1 до ОСОБА_2

Миколайовича де третя особа орган опіки та піклування про розірвання шлюбу та залишення на

вихованні та утриманні малолітнього сина з матірю

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 02 вересня 2010 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований у виконкомі Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області. Від даного шлюбу у них народилася одна дитина, а саме син ОСОБА_3 23 листопада 2010 року. Однак, подружнє життя у них не склалося, так як вони важко розуміють один одного, спільним сімейним життям не проживають з кінця 2015 року. Також зазначає, що відповідач взагалі самоусунувся від виховання їхньої дитини, не надає їй ніякої матеріальної допомоги, а тому і просить шлюб між нею та відповідачем розірвати, їхню дитину сина ОСОБА_3 залишити проживати при ній.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не зявилася, однак подала до суду заяву, в якій просить справу розглянути без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, при цьому не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не зявився, хоча був належним і своєчасно повідомлений, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому суд зі згоди позивачки ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Так, у судовому засіданні встановлено, що 02 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище Куцин), виконкомом Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис №26.

Також встановлено, що від даного шлюбу у них народилася одна дитина, а саме син ОСОБА_3 23 листопада 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ФМ №180599, виданим виконкомом Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, актовий запис №72 від 01 грудня 2010 року.

Крім цього встановлено, що сторони по справі важко розуміють один одного, мають різні характери та погляди на сімейне життя, відносини між ними ускладнилися, на даний час взагалі не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільне господарство, а отже збереження шлюбу буде суперечити їх же інтересам.

Згідно ч.1 ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ч.2 ст.104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути предявлений одним із подружжя.

Згідно ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року №11, охорона сімї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та того, що позов про розірвання шлюбу подано одним із подружжя, а саме ОСОБА_1, яка продовжувати подальше спільне життя з ОСОБА_2 категорично не бажає, а також того, що подальше збереження їхнього шлюбу фактично буде суперечить їхнім же інтересам, а тому суд приходить до висновку, що заявлений позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу слід задовольнити.

Щодо вирішення питання про місце проживання дитини після розлучення, то суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.8 ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.1 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно ж до ч.ч.1,2 ст.161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно розяснень, які містяться у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», №11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст.160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Отже, враховуючи те, що подружжя ОСОБА_1 спільним сімейним життям не проживають уже протягом року, увесь цей час вони проживають окремо, протягом даного часу відповідач належної уваги та турботи до дитини не проявляє, на даний час дитині виповнилося трохи більше шести років, будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави розлучати дитину з матірю ОСОБА_1 судом не встановлено, а тому суд вважає, що дитину після розлучення слід залишити проживати саме при матері ОСОБА_1.

Відповідно до ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники зобовязуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обовязки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».

Згідно ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обовязки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обовязків щодо дитини.

Відповідно до ст.155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обовязків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини... Ухилення батьків від виконання батьківських обовязків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно ст.8 Закону України Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 року, кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.12 даного Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобовязані виховувати дитину, піклуватися про її здоровя, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Отже, аналізуючи зазначені норми Закону, суд приходить до висновку, що обовязок виховувати, навчати, розвивати та утримувати дитину є рівною мірою обовязком як матері, так і батька.

Також, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, що відповідає вимогам ст.88 ЦПК України.

Тому, керуючись, ст. 51 Конституції України, Декларацією прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, Конвенцією про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 104, 110, 112, 155, 180, 181, 184 СК України, ст.ст.11, 15, 81, 88, 212-215, 218, 224-226, 367 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення на вихованні та утриманні малолітнього сина з матірю - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 02 вересня 2010 року виконкомом Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, актовий запис №26- розірвати.

Дитину, а саме сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити проживати при матері ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, судові витрати в сумі 1108 (одну тисячу сто вісім) гривень, як сплачений судовий збір.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів, з дня його проголошення, а особам, які брали участь у розгляді справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Суддя Тячівського районного суду В.І.Мельник