Рішення № 63494822, 14.12.2016, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/1338/16-ц

2/303/911/16

Ряд. стат. звіту - 26

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2016 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куцкір Ю.Ю.

при секретарі Славич М.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.

Позивач позов мотивує тим, що 24 листопада 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був підписаний договір позики. Відповідно до його умов відповідач надає позивачу безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі. Сума позики становить 2400000 гривень. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 05.06.2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму позики з врахуванням індексу інфляції. 05.08.2013 року апеляційним судом Львівської області рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05.06.2012 року було скасоване в звязку з тим, що ОСОБА_4 не доведено факту передачі грошей за умовами підписаного договору позики від 24.11.2009 року. Однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23.10.2013 року рішення апеляційного суду Львівської області від 05.08.2013 року було скасовано, а рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05.06.2012 року залишено в силі. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ вказав, що суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що договір позики є належним та допустимим доказом укладення договору позики та факту передачі вказаної суми коштів. Крім того, як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ вказав, спірний договір в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

Відповідно до ст.1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ні встановлено договором. За підписаним договором позики від 24.11.2009 року ОСОБА_3 не отримував від ОСОБА_4 жодних коштів. Відповідно він і не оспорював підписаний між сторонами текст договору позики від 24.11.2009 року, так як вважав, що договір позики внаслідок його реального характеру є неукладений, оскільки кошти за ним не передавалися. Про те, це є необхідно, в звязку з тим, що з позивача безпідставно стягуються кошти на користь відповідача.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином вирішальним є те, щоб в письмовій формі договору позики, було зафіксовано факт, що гроші передані, тоді письмова форма договору позики є доказом, що підтверджує факт укладення договору та факт передачі грошової суми позичальнику. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передачі грошових коштів не породжує обовязку позичальника повернути грошові кошти. Однак в даній справі підписаний між сторонами текст договору позики такого зафіксованого факту не містить. Зокрема п.3 Договору позики зазначає, що позика надається позичальнику у день підписання цього Договору. Тобто, підстав для категоричного висновку про те, що сума, визначена в п.2 оспорюваного Договору, була передана позивачу відповідачем немає. Відтак не має належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 отримував від ОСОБА_4 кошти за оспорюваним договором.

Таким чином, підписаний текст договору позики від 24.11.2009 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки жодних дій щодо передачі та отриманні коштів сторони не вчинили. Тобто, даний текст договору не спрямований на реальне виникнення між сторонами відносин позики.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та просила суд задоволити його з підстав зазначених в позові та пояснила суду, що грошові кошти за цим договором не передавалися, позивач ОСОБА_3 з відповідачем ОСОБА_4 не зустрічався та не підтримував особистісні стосунки, вони зустрічалися тільки з приводу роботи щодо питань які виникали між «Галнафтогазом» та ПП «Земсервіс». Також пояснила, що не зазначено, якими купюрами передавались кошти і чому договір підписувався в м.Києві, якщо вони працювали в м.Львові. Зазначила, що договір позики набирає чинності після передачі грошей, а не після його підписання.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не зявився про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином про причину неявки суд не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала та просила суд відмовити в його задоволенні, пояснивши суду, що позов є необґрунтованим, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили та в якому судом було встановлено, що сторонами не заперечувалося укладення договору і підтверджено передачу коштів. Пояснила також, що кошти були передані відповідачем ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_3 в момент підписання договору позики і в рішенні суду це теж зазначено. Також просить суд, застосувати строк позовної давності звернення позивача до суду за захистом своїх прав та зазначає, що останній звернувся до суду з його пропуском.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що про договір позики, який нібито був кладений в 2009 році між ним та відповідачем ОСОБА_4 він дізнався в 2012 році коли проходили судові засідання по іншій справі, однак повістки він не отримував, а дізнався, що викликався до суду через засоби масової інформації і тоді він найняв адвоката. Також показав, що він дійсно під час розгляду справи за позовом ОСОБА_4 до нього про стягнення заборгованості за договором позики в судових засіданнях участь не приймав, а надав довіреність на представлення його інтересів у суді представнику ОСОБА_5, який представляв його інтереси. Він дійсно з відповідачем ОСОБА_4 співпрацював і дізнався про нього в 2011 році. Пояснив також, що договір позики з відповідачем ОСОБА_4 він не укладав та кошти за цим договором відповідач також йому не передавав. Зазначив також, що він співпрацював з товариством «Галнафтогаз», а відповідач був працівником цього товариства. Він ніколи не зустрічався з відповідачем ОСОБА_4 в місті Києві.

Суд перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, свідка, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджується належними у справі доказами, що 24.11.2009 року між ОСОБА_4, як позикодавцем та ОСОБА_3, як позичальником було укладено Договір позики.

Відповідно до п.2 Договору загальна сума позики становить 2400000 гривень, що на дату укладення договору становить 300000 доларів США.

Згідно п.3 та п.4 Договору позика надається позичальнику у день підписання цього Договору. Надання позики здійснюється позикодавцем готівкою.

У відповідності до п.6 Договору позичальник зобовязується повернути позикодавцю надану суму позики до 30 вересня 2010 року.

В судовому засіданні також встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 05.06.2012 року справа №2/1312/1480/12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, позов ОСОБА_4 було задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 24 листопада 2009 року в розмірі 3280800 гривень та 3219 гривень судового збору. Рішенням суду було встановлено, що представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності від 28.05.2012 року в судовому засіданні позовні вимоги заперечив та пояснив, що 24 листопада 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, про те за вказаним договором відповідач жодних коштів не отримував. Також встановлено, що відповідно до Договору позики від 24 листопада 2009 року позивач надав відповідачу безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі в розмірі 2400000 гривень. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 05 серпня 2013 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 було задоволено, рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05.06.2012 року було скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики було відмовлено.

Згідно ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23.10.2013 року, касаційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено, рішення апеляційного суду Львівської області від 05 серпня 2013 року було скасовано, а рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05.06.2012 року залишено в силі. Також ухвалою суду було встановлено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

В даній справі також ухвалою суду від 08.09.2016 року була призначена судово-почеркознавча експертиза за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1.

Відповідно до Висновку №4567 від 27.10.2016 року зазначено, що підпис від імені ОСОБА_3, розташований в графі «позичальник» перед прізвищем «М.Лавейкін» в примірнику Договору позики, укладеному 24.11.2009 року між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, виконаний ОСОБА_3.

Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України.

У відповідності до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин

справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В свою чергу, ст.256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якої це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. До того ж, перебіг позовної давності за зобовязаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Згідно з ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд зобовязаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Відповідач заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин та просив відмовити з цих підстав у позові.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ні встановлено договором.

В судовому засіданні було встановлено, що між ОСОБА_4, як позикодавцем та ОСОБА_3, як позичальником 24.11.2009 року було укладено Договір позики. Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч.1 ст.207 ЦК).

З цього питання викладена правова позиція ВСУ (у справі №6-50цс16 від 24.02.2016 року) згідно якої встановлено, що оскільки договір позики укладений у письмовій формі то його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів.

Також встановлено, що позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом 21.02.2016 року, що підтверджується відміткою Укрпошти.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки як було встановлено в судовому засіданні Договір позики між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений 24.11.2009 року, а з позовом до суду за захистом своїх прав позивач ОСОБА_3 звернувся 21.02.2016 року, тобто зі спливом строку позовної давності звернення до суду. Саме з цієї підстави, позов позивача ОСОБА_3 не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, ст.ст. 526, 625, 1046, 1047, 1049, 1050, 1051 ЦК України, суд, -

р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання Договору позики від 24.11.2009 року підписаний між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд.

Головуючий Ю.Ю.Куцкір