Ухвала суду № 63492369, 14.12.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 131/1328/15-ц Провадження № 22-ц/772/3295/2016Головуючий в суді першої інстанції Слісарчук О. М.Категорія 39Доповідач Рибчинський В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду

Вінницької області в складі:

головуючого: Рибчинського В.П.,

суддів: Кучевського П.В., Нікушина В.П.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_3 на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_11, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Іллінецької районної державної адміністрації Вінницької області, про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на жилий будинок з приналежними до нього спорудами та земельну ділянку, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_11, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Іллінецької районної державної адміністрації Вінницької області, про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на жилий будинок з приналежними до нього спорудами та земельну ділянку, мотивуючи свої вимоги тим, що 25 серпня 2004 року в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Іллінецького районного нотаріального округу Гончар Т.М., ОСОБА_6 уклав договори дарування належних йому на праві особистої приватної власності цілого житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_1 з ОСОБА_4, мешканкою АДРЕСА_2.

Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Гончар Т.М. від 25 серпня 2004 року і зареєстровано в реєстрі за № НОМЕР_1.

Житловий будинок та земельна ділянка дійсно належали ОСОБА_6 на час укладення зазначеного договору на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого виконавчим комітетом Іллінецької міської ради від 16 травня 1989 року, зареєстрованого в Тульчинському міжрайонному бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за № 7 за реєстровим № НОМЕР_2, та на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого Іллінецькою міською радою Вінницької області від 14 січня 1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_4.

Договори дарування ОСОБА_6 вчиняв самостійно, незважаючи на свій вік та хворобливий стан здоров'я, прийшовши до нотаріальної контори, вчиняв правочини за усвідомлення значення своїх дій, власноручно підписав всі необхідні документи, здійснивши дарування свого особистого нерухомого майна позивачу.

Дарування було здійснено без будь - яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, зазначена угода відповідала дійсним намірам сторін, не носила характеру удаваного чи фіктивного правочину.

Майно, зокрема житловий будинок з господарськими спорудами та земельними ділянками, яке розташоване в АДРЕСА_1 збереглося в натурі та перебуває у фактичному користуванні іншої особи - недобросовісного набувача відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_7.

Після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, за наполегливістю відповідача ОСОБА_2 у грудні 2008 року безпідставно звернувся до суду з позовом про розірвання укладених договорів дарування на підставі ст.ст. 638,651 -654, 717 - 274 ЦК України.

04 вересня 2009 року рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області договір дарування розірвано.

04 листопада 2009 року рішенням Апеляційного суду Вінницької області рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 4 вересня 2009 року було скасоване і ухвалене нове рішення, яким в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки було відмовлено.

18 січня 2010 року колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання договору дарування жилого будинку та договору дарування земельної ділянки на рішення апеляційного суду Вінницької області від 4 листопада 2009 року залишено без змін у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_4 було відмовлено.

27 травня 2010 року ОСОБА_6 склав заповіт стосовно всього свого майна, де б воно не було і з чого б воно не складалося на ім'я ОСОБА_2. Проте на день укладення зазначеного заповіту ОСОБА_6 не мав майна, адже все своє майно він подарував позивачу ОСОБА_4 (стор. 58 інвентар, справи № 1457).

4 жовтня 2010 року ОСОБА_2 навмисно з корисливих мотивів для заволодіння майном позивача подала до Іллінецького районного суду Вінницької області заяву про скасування забезпечення позову від 15 лютого 2010 року, яка 08 жовтня 2010 року була задоволена.

Не маючи на руках ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 8 жовтня 2010 року про скасування заходів забезпечення позову про розірвання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки 4 жовтня 2010 року ОСОБА_2 надала рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2010 року про визнання недійсним договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки іншої справи по якій не була винесена ухвала про забезпечення позову та надала заяву про проведення поточної реєстрації документів відносно зміни власника спірного майна до КП «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» та виготовлення інвентаризаційних робіт згідно замовлення протягом 3 днів на ОСОБА_6

Ухвала Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2010 року відносно скасування заходів, забезпечення позову про розірвання договорів дарування набирала чинності лише від 13 жовтня 2010 року.

08 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі - продажу НОМЕР_5, НОМЕР_6 жилого будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами та земельні ділянки за АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюком Т.Є. в реєстрі № НОМЕР_7 від 08.10.2010 року.

Недобросовісний набувач ОСОБА_7 знав про наявність перешкод до вчинення правочину, майно не належало ОСОБА_6, в тому числі й те, що ОСОБА_2 як представник ОСОБА_6 не мала права відчужувати майно і надавати до Гайсинського МБТІ неправдиву інформацію відносно зміни власника зазначеного майна і передавати в подальшому своєму синові. Це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у ОСОБА_7 майна позивача.

11 липня 2014 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області позов задоволено.

01 вересня 2014 року Апеляційний суд Вінницької області виніс рішення про скасування рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 липня 2014 року, у позові відповідачки ОСОБА_2 до позивачки ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку, земельної ділянки скасування їх державної реєстрації - відмовити.

Відповідачі знали, про наявність перешкод до вчинення правочину, в т.ч., що ОСОБА_6 не мав права відчужувати майно, адже воно по праву належало позивачу, що свідчить про їх недобросовісність і є підставою для задоволення позову про витребування зазначеного нерухомого майна у відповідача ОСОБА_7 в відповідності до вимог ч. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 6.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідачі грубо порушили норми чинного законодавства: ст.41 Конституції України, та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року, відповідно до ЗУ № 47597 - ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини, основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4.7. 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб».

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили зазначене рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року відповідає цим вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25 серпня 2004 року в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Іллінецького районного нотаріального округу Гончар Т.М. ОСОБА_6 уклав договори дарування належних йому на праві особистої приватної власності цілого житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_1 на користь рідної сестри своєї дружини позивача ОСОБА_4, мешканки АДРЕСА_2. Будинок та земельна ділянка дійсно належали ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого виконавчим комітетом Іллінецької міської ради 16 травня 1989 року, зареєстрованого в Тульчинському міжрайонному бюро технічної інвентаризації в цей же день в реєстровій книзі № 7 за реєстровим № НОМЕР_2, та на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого Іллінецькою міською радою Вінницької області 14 січня 1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_4. Вказані обставини, також підтверджуються рішенням апеляційного суду Вінницької області від 01.09.2014 року.

Як вбачається, з матеріалів справи, 03.11.2009 року Гайсинським бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_8 від 03.11.2009 року власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_9 від 12.01.2009 року власником земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_10 від 12.01.2009 року власником земельної ділянки площею 0,0474 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4.

З грудня 2008 року ОСОБА_6 оспорював вчинений правочин, а саме звертався до суду з позовом про розірвання договорів дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_1. Так рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 04.09.2009 року вирішено розірвати договір дарування від 25 серпня 2004 року. Однак, рішенням апеляційного суду Вінницької області від 04.11.2009 року рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 04.09.2009 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, а ухвалою Верховного Суду України від 18.01.2010 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 04.11.2009 року залишено без змін.

В подальшому, а саме з травня 2010 року ОСОБА_6 оспорював вчинений правочин, а саме звертався до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_1. Так рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09.09.2010 року, яким було договори дарування були визнані недійсними та скасовано їх державну реєстрацію. Однак вказане рішення суду не набрало законної сили, а ухвалою апеляційного суду Вінницької області від саме 23.12.2011 року залишено без змін, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 28.12.2012 року рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09.09.2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23.12.2011 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В подальшому, справа перебуває в провадженні Липовецького районного суду Вінницької області, який 14.07.2014 року приймає рішення, згідно з яким договори дарування від 25.08.2004 були визнані недійсними та скасовано їх державну реєстрацію. Апеляційним судом Вінницької області рішенням від 01.09.2014 року скасовано рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11.07.2014 року та відмовлено у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування та скасування їх державної реєстрації. Вказане рішення набрало законної сили. Таким чином, договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Гончар Т.М. від 25 серпня 2004 року і зареєстровано в реєстрі за № НОМЕР_1 за яким ОСОБА_4 є власником нерухомого майна є чинним та дійсним.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09.09.2010 року, яким договори дарування були визнані недійсними та скасовано їх державну реєстрацію, яке в подальшому було скасоване, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,14 га по АДРЕСА_1 стало належати ОСОБА_6

08.10.2010 року Іллінецьким районним судом Вінницької області за заявою представника позивачки ОСОБА_2 скасовано заходи забезпечення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, а саме скасовано заборону відчуження чи знищення в будь-який спосіб житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_1.

В цей же день, 08 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладеного договір купівлі - продажу НОМЕР_5, НОМЕР_6 жилого будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами та земельні ділянки за АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюком Т.Є. в реєстрі № НОМЕР_7 від 08.10.2010 року та відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №27642780 від 14.10.2010 року власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_7.

Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна НОМЕР_12 від 08.10.2010 року, витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна НОМЕР_11 від 08.10.2010 року, витягу з Державного реєстру іпотек НОМЕР_13 від 08.10.2010 року за вказаними параметрами запиту інформація відсутня.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_7 за НОМЕР_14 від 30.06.2016 року власником житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 є ОСОБА_7. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію 14.10.2010 року. Підстава договір купівлі - продажу НОМЕР_5, НОМЕР_6 посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюком Т.Є. в реєстрі № НОМЕР_7 від 08.10.2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_1 вибули з володіння ОСОБА_4 не з її волі, а тому зазначене майно слід витребувати у добросовісного набувача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України, передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (п.п. 1,2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст. 328 ЦК України).

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України).

За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Таким чином, оскільки спірне майно, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_1, вибуло з володіння ОСОБА_4 поза її волею, суд першої інстанції, обґрунтовано застосувавши положення статей 387, 388 ЦК України до спірних правовідносин, задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на жилий будинок з приналежними до нього спорудами та земельну ділянку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 зазначають, що суд першої інстанції безпідставно поновив строки позовної давності, оскільки позивачка знала про продаж будинку ще з 2011 року. Однак, зазначені доводи є безпідставними, оскільки суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що строк позовної давності необхідно рахувати з 01 вересня 2014 року, а саме з часу постановлення рішення Апеляційного суду Вінницької області, в якому позовні вимоги ОСОБА_10 задоволені частково. У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів дарування житлового будинку, земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації відмовлено.

Крім того, апелянти вважають, що рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року порушені права малолітніх дітей, які зареєстровані та проживають у спірному будинку, оскільки відповідно до ст. 109 ЖК УРСР виселення дітей допускається лише з підстав, установлених законом, статтею 110 ЖК встановлено, що громадяни виселяються з жилих будинків з наданням іншого жилого приміщення, статтею 125 ЖК визначено категорії осіб, яких не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення, а саме одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Однак зазначені доводи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в позовних вимогах відсутні вимоги про виселення.

Також апелянти посилаються на те, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_7 є добросовісним набувачем спірного будинку.

Проте, колегія суддів з даним твердженням не погоджується, оскільки суд першої інстанції якраз і врахував те, що ОСОБА_7 придбав будинок як добросовісний набувач. Однак, оскільки спірний будинок вибув із володіння ОСОБА_4 не з її волі, тому ОСОБА_4 має право витребувати майно у добросовісного набувача. Таку позицію висловив і Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

Крім іншого, апелянти посилаються на те, що судом першої інстанції до участі у справі безпідставно не була залучена дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_3, так як вважають, що її інтереси були порушені. Однак судова колегія не приймає до уваги зазначені доводи, оскільки відповідно до реєстраційних документів власником є ОСОБА_7, а ОСОБА_3 може захистити свої права шляхом подачі регресних позовних вимог.

Згідно з вимогами статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи заявників носять формальний характер та не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та зробив правильний висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.П. Рибчинський

Судді: П.В. Кучевський

В.П. Нікушин