Рішення № 63490732, 21.11.2016, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/40536/16-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Сторожук Є.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» про визнання договору недійсним договору фінансового лізингу №004702 від 27 липня 2016 року та стягнення 20 000 грн., посилаючись на те, що з відповідачем був укладений договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язувався придбати предмет лізингу, яким є мінітрактор XINGTAI 244 і передати його у користування лізингоодержувачу на строк і умовах, передбачених договором.

Позивач посилається на те, що при укладенні договору сторони обумовили вартість предмету лізингу в розмірі 45 000,00 гривень. При цьому позивач сплатив 20 000грн. та вважав, що після сплати цих коштів отримає транспортний засіб. Однак відповідач повідомив позивача про необхідність сплати ще 100 000,00грн. та комісію за передачу предмета лізингу у розмірі 6 000грн., платежів за реєстрацію та страхування предмету лізингу. Вважає, що договір в силу положень, що суперечать законодавству України є недійсним.

Крім того, позивач зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 4, 10, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в договорі не вказано, який саме транспортний засіб буде переданий у власність лізингоодержувачу - якого кольору, року, виробництва, якої внутрішньої комплектації, тобто у договорі не вказано предмету лізингу (найменування продукції), що порушує право позивача на отримання достовірної інформації про продукцію.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала вимоги, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 вимоги не визнав, заперечував проти задоволення вимог , вважаючи їх необґрунтованими, такими, що не заслуговують на увагу, а тому вимоги є безпідставними, та просив відмовити у задоволенні вимог.

Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Судом встановлено, що 27.07.2016 між ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №0047002 (з додатками), предметом якого є транспортний засіб - мінітрактор XINGTAI 244, вартістю 200 000,00 грн.

На виконання умов даного Договору ОСОБА_1, згідно квитанції № ПН1670 від 27 липня 2016 року, були внесені кошти в сумі 20 000,00 грн. на рахунок ТОВ «ЛК «Еталон»..

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Крім того, у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23.05.2012 у справі № 6-35цс12 зазначено, що за положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону).

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. (ч. 1 ст. 5 Закону ).

Фінансовою установою є - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України. (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону)

Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.

Частиною 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Органом, що здійснює видачу ліцензій для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. (п.4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. (ч. 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

З огляду на положення зазначених вимог чинного законодавства України суд вважає, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «Лізінгова компанія «Еталон» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.

Отже, станом на дату укладання між договору фінансового лізингу, відповідач не мав статусу фінансової установи, не мав ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно приписів ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 ЦК України встановлює, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Пунктом 20 цієї ж постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Таким чином, в даному випадку має місце умисне замовчування представником ТОВ «Лізінгова компанія «Еталон» відсутності у товариства статусу фінансової установи та відсутності ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу, у зв'язку з чим ввело позивача в оману щодо прав ТОВ «Лізінгова компанія «Еталон» на укладання договору фінансового лізингу.

Зазначені обставини є істотними, оскільки якби позивач володів цією інформацією, то не вступив у правовідносини з відповідачем ТОВ «Лізінгова компанія «Еталон»

Крім того, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу мінітрактор XINGTAI 244 є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товар.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що у даному випадку посилання позивача про несправедливі умови спірного договору, є обґрунтованими та підлягає задоволенню в повному обсязі.

У частинах 2, 3 ст. 216 ЦК України зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані вчиненням недійсного правочину збитки. Отже відповідач має повернути позивачеві отримані за недійсним договором лізингу №004702 від 27.07.2016 кошти у сумі 20 000,00 грн.

Задовольняючи таким чином позовні вимоги, згідно ст.88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1 102,42 грн. судових витрат, понесених позивачем при сплаті судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 203,215 ,227, 806 ЦК України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги задовольнити. Визнати Договір фінансового лізингу №004702 від 27 липня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" та ОСОБА_1, недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення сплачених коштів за договором фінансового лізингу 20 000грн., судові витрати у розмірі 3 002,42грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Цокол Л.І.