Рішення № 63488771, 05.12.2016, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/1158/15-ц

Номер провадження 2/570/61/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2016 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

з участю позивача ОСОБА_1,

його представника адвоката Меніка В.В.,

відповідача ОСОБА_3,

його представника адвоката Феріка Р.М.,

при секретарі судового засідання Соломицька Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області ( м.Рівне вул.П.Могили 24 ) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в :

покликаючись на порушення вимог Закону при укладенні оспорюваного заповіту, у поданій до суду 23 березня 2015 року заяві позивач просить визнати недійсним заповіт матері сторін ОСОБА_6 від 14 серпня 2006 року та визнати за ним право власності на 1/3 земельної ділянки в порядку спадкування за законом після її смерті.

Всіх учасників цивільного процесу відповідно до ст.ст.74-76 ЦПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, але відповідач ОСОБА_5 до суду не з»явився. Зважаючи на те, що явку сторін не визнано обов'язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати його особисті пояснення з приводу спору суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, дійшов висновку про можливість розглянути справу за його відсутності.

У судовому засіданні позивач підтримав позов повністю і по аналогічних мотивах.

Вважає, що заповіт є нікчемним, так як складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, та особою, яка не мала на це права, а також при його посвідченні не дотримано загальних вимог, які необхідні для його чинності.

Вважає, що підпис заповідача змінено, а також ставить під сумнів посвідчення заповіту в присутності заповідача, оскільки мати мала поважний вік, була неписьменною, проживала у відповідача, тому її волевиявлення не було вільним і не відповідало її волі.

З його позицією погоджується його представник, яка вважає, що за загальним правилом ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст.203 цього Кодексу.

Просить врахувати наявність порушень вимог ст.ст.1247, 1251 ЦК України та п.1.4 розділу Ш Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 р. № 3306/5, зокрема тієї обставини, що посадова особа органів місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Проте, оспорюваний заповіт не містить зазначення перед підписом заповідача застереження про прочитання заповіту вголос. У зв»язку з цим, на підставі вимог ст.1257 ЦК України вказаний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та змісту, є нікчемним. Аналогічна позиція викладена у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7. Отже, він суперечить нормам ч.1 ст. 203 ЦК України.

Відповідач позов не визнав, подавши письмове заперечення проти позову, оскільки вважає, що заповіт відповідає волі та волевиявленню матері, її дієздатність ні у кого не викликала сумніву, на час його укладення мати не мала жодних фізичних вад, які б цьому перешкоджали, при доброму розумі та здоров»ї прожила ще більше 7 років.

Його позицію підтримує його представник, який показав, що заповіт складений у відповідності до закону та відповідав внутрішній волі заповідача.

Суд, заслухавши пояснення учасників цивільного процесу, показання особи, яка посвідчувала заповіт, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, прийшов до таких висновків.

Вимоги ст.214 ЦПК Кодексу зобов»язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Відповідно до ст.16 цього кодексу звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захистуі в силу ст.ст.10, 60 ЦПК України, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони у справі скористались правовою допомогою.

Як встановлено судом, 02 вересня 2013 року померла мати сторін, яка 14 серпня 2006 року склала заповіт на все своє майно на користь відповідача.

Даний заповіт посвідчений секретарем Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області Павловською Т.А.

Судом оглядався оригінал оспорюваного заповіту, алфавітна книга обліку заповітів вказаної ради, журнал нотаріальних дій, реєстр для реєстрації нотаріальних дій і встановлено, що оскаржуваний заповіт зареєстрований в реєстрі та книзі під номером, який зазначений у заповіті.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Згідно з вимогами ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у ч.3 цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Згідно ст.1251 цього Кодексу, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст.37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, таку нотаріальну дію як посвідчення заповітів (крім секретних).

Дії посадової особи органу місцевого самоврядування при посвідченні заповітів встановлені розділами 1 «Загальні положення», 2 «Загальні правила вчинення нотаріальних дій» та розділом 3 «Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 р. за № 3306/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 р. за №1298/20036 та ст.56 Закону України «Про нотаріат».

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.4-8 своєї постанови від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику у справах про визнанння правочинів недійсними", судам відповідно до ст.115 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст.1247 ЦК, а саме: письмова форма; нотаріальне посвідчення або посвідчення особами, уповноваженими на це законом (ст.ст.1251, 1252 ЦК); зазначення у заповіті місця та часу його складання; підписання заповіту заповідачем.

Недійсним є заповіт: в якому волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

У відповідності до вимог ст.1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами застосовуються положення ст.1247 ЦК України.

Чинним законодавством України передбачена можливість запису заповіту нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів на прохання особи з її слів. У такому випадку, повині дотримані дві обов'язкові умови, а саме: заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем; заповіт має бути підписаний заповідачем (ч.2 ст.1248 ЦК України).

У відповідності з ч.3 ст.203 ЦК Кодексу волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Та обставина, що неможливо провести судову почеркознавчу експертизу та встановити, ким виконані підписи від імені спадкодавця в графі "підпис" на примірнику заповіту від його імені, не виявилось можливим, не може бути підставою для визнання цього заповіту недійсним, оскільки позивачем не представлено достатніх доказів, а судом вичерпані можливості у збиранні об'єктів для експертного дослідження підпису спадкодавця, крім тих, які були представлені для експертного дослідження.

Судом дотримано вимоги ч.4 ст.10 ЦПК України, оскільки він всебічно сприяв здійсненню прав позивача, встановлених ЦПК України.

Суд погоджується із думкою сторони відповідача, що були дотриманні вимоги закону при складанні і посвідченні заповіту, оскільки заповіт складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; перед підписом заповідача зазначено про те, що заповіт ним зачитано, посвідчений уповноваженою на те особою, волевиявлення заповідача було вільним, а підстави на які вказував позивач не є істотними умовами для встановлення нікчемності заповіту.

Не заперечуючи того факту, що складання заповіту без зазначенням перед підписом заповідача застереження про прочитання заповіту вголос є помилкою, суд вважає, що вона не свідчить про складання заповіту з порушенням письмової форми та правил посвідчення заповіту. Крім того, така помилка ніяк не впливає на форму або зміст заповіту та розуміння волі спадкодавця, а отже не є суттєвою підставою для визнання заповіту недійсним. Вказаний недолік заповіту викликаний помилкою посадової особи, яка посвідчувала заповіт, і свідчить про порушення форми заповіту з її вини, але позивачем не надано доказів, які спростовують волевиявлення заповідача на передачу належного йому майна після своєї смерті на користь свого сина.

Приходячи до вказаного висновку, суд також приймає до уваги пояснення, відповідно до яких відповідач проживав в одному будинку із заповідачем, піклувався про нього, надавав йому допомогу, у зв'язку з чим у матері виникло бажання заповідати саме відповідачу належну йому власність.

Позивач в відповідності до ст.10, 11, 60 ЦПК України будь-яких доказів того, що волевиявлення заповідача при складанні заповіту не було вільним, не надав, а тому суд вказаний довод не приймає до уваги. Разом з тим, ніхто не підтвердив факту відсутності волевиявлення спадкодавця на написання заповіту, чи вчинення на нього тиску. Тобто, в межах спірних правовідносин волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Також суд бере до уваги, що вимоги до форми заповіту, передбачені нормами ст.1247 ЦК України, названі загальними, тому що вони стосуються як випадків посвідчення заповіту нотаріусом, так і іншими особами, яким законом надані такі повноваження, специфіка ж посвідчення заповітів установлюється Інструкцією. Названі в указаній статті вимоги мінімально необхідні, а їх недотримання є підставою для визнання заповіту нікчемним.

Суд, вивчивши оскаржений заповіт, приходить до висновку , що він відповідає вимогам Інструкції, складений без порушення загальних правил, що дає суду ще раз зробити висновок, що волевиявлення заповідача під час його складання було вільним і відповідало його внутрішній волі щодо складення заповіта відносно свого майна на користь свого сина.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що заповіт складений письмово, у встановленому порядку посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування та зареєстрований в реєстрі, тому дійшов висновку про недоведеність позивачем тієї обставини, що заповіт не відповідає вимогам закону та в силу цього є нікчемним, отже підстави для встановлення його недійсним відповідно до ст.1257 ЦК України відсутні.

На підставі ст.88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати залишаються на ньому у зв"язку з відмовою у задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 213-215 суд

в и р і ш и в :

відмовити у цивільному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно.

Повне судове рішення виготовлено 09 грудня 2016 року.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які не були при цьому присутні, отримання його копії.

Суддя Кушнір Н.В.