Рішення № 63487262, 14.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2589/16-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П.Провадження № 22-ц/780/5563/16 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 45 14.12.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кашперської Т.Ц., Сушко Л.П.,

за участю секретаря : Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Управління житлово-комунального господарства «Біличі» про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення в жиле приміщення,

у с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі спеціального ордеру від 20 травня 2004 року НОМЕР_1, виданого Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України, її сім'я у складі трьох осіб (вона, відповідач та син) проживає у квартирі АДРЕСА_1. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. На даний час ОСОБА_2 звільнений зі служби у Збройних силах України, а квартира знаходиться на балансі УЖКГ «Біличі». Позивач вказала, що з грудня 2014 року відповідач без поважних причин не проживає у квартирі, не приймає будь-якої участі у її утримання та взагалі не цікавиться цим майном, а тому просила суд визнати його таким, що втратив право користування даним жилим приміщенням.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом його вселення у дане жиле приміщення. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що його колишня дружина чинить перешкоди у користуванні наданою йому як військовослужбовцеві квартирою в гуртожитку, зокрема замінила замки та відмовляється надати доступ до особистих речей й спільно нажитого майна, у зв'язку з цим він змушений проживати у знайомих.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 серпня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач, через свого представника за довіреністю ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні основного позову та задовольнити зустрічні вимоги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що з 6 липня 2000 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

На підставі рішення житлової комісії в/ч А 3796 від 17 травня 2004 року № 3, Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України ОСОБА_2 видано спеціальний ордер від 20 травня 2004 року НОМЕР_1 про право заняття службового жилого приміщення АДРЕСА_1 разом із сім'єю у складі трьох осіб, а саме: він, дружина - ОСОБА_3 та її син - ОСОБА_5

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося сторонами, у вересні 2008 року відповідач був звільнений зі служби у Збройних силах України.

На виконання наказу т.в.о Міністра оборони України від 31 серпня 2015 року «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальної громади селища Коцюбинське Київської області» житловий будинок по АДРЕСА_1 згідно затвердженого акту приймання-передачі військового майна перейшов у комунальну власність селища Коцюбинське Київської області.

Згідно із довідкою УЖКГ «Біличі» від 10 березня 2016 року № 465 в окремій квартирі АДРЕСА_1 загальною площею 33,5 кв.м в будинку, який перебуває на балансі управління, з 2004 року зареєстровані три особи: відповідач, позивач та її син, 1992 року народження.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 понад шість місяців не проживає у квартирі без поважної причини, тому керуючись ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР визнав його таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Положеннями ст. 64 ЖК Української РСР визначено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, в тому числі правом на користування жилим приміщенням.

Статтею 71 ЖК Української РСР врегульовано збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору судом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату наймачем права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до положень ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Усупереч вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України висновки суду не ґрунтуються на доказах.

Суд визнав установленими ті обставини, які не підтверджені належними доказами.

Судом взагалі не встановлено строк, з якого та по який час ОСОБА_2 не проживав у вказаній квартирі без поважних причин, що позбавляє можливості перевірити чи перевищує він установлений ст. 71 ЖК Української РСР термін, протягом якого за тимчасово відсутнім зберігається право користування жилим приміщенням.

Відповідно до наявних у матеріалах справи актів перевірки житлових умов, складених 20 жовтня 2015 року та 10 березня 2016 року депутатами Коцюбинської селищної ради Київської області, відповідач з грудня 2014 року не проживає у квартирі АДРЕСА_1. Проте в даних актах не наведено причин його непроживання, як і не вказано на підставі яких доказів комісія дійшла такого висновку.

З матеріалів справи та зі змісту пояснень сторін в судовому засіданні слідує, що підставою непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі є розірвання шлюбу, неприязні стосунки з колишньою дружиною та її сином, які унеможливлюють спільне проживання, а також заміна замків у вхідних дверях квартири.

Задовольняючи основний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на норми ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР належним чином зазначені обставини не перевірив, не визначив їх поважність та, враховуючи передбачений ст. 71 цього Кодексу термін збереження права на спірне жиле приміщення, не врахував наявність перешкод у користуванні квартирою та вимушеність її залишення відповідачем.

Крім того, поза увагою суду залишилося те, що право на пред'явлення позову про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням належить наймачу жилого приміщення або членам його сім'ї, відповідно до ст. ст. 71, 107 ЖК Української РСР. Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_2 як військовослужбовцеві військової частини, а ОСОБА_3 як член його сім'ї набула право користування цим жилим приміщенням, а тому ухвалюючи рішення, суд не з'ясував предмет та підставу позову, не перевірив чи наділена позивач правом вимагати визнання відповідач таким, що втратив право користування житловим приміщенням після розірвання шлюбних відносин за відсутності у останнього будь-якого іншого житла, про що в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердила позивач ОСОБА_3

Посилання суду першої інстанції на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2015 року, яке ухвалене за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, та на договір про надання комунальних послуг від 27 листопада 2015 року № 9, укладеного між ОСОБА_3 та УЖКГ «Біличі», також є помилковим, оскільки вони не стосуються предмета спору про право користування жилим приміщенням та не мають преюдиційного значення для справи.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що при вирішені спору судом неповно встановлено фактичні обставин справи, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні основного позову та задоволення зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Управління житлово-комунального господарства «Біличі» про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення в жиле приміщення задовольнити та вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Т.Ц. Кашперська

Л.П. Сушко