Рішення № 63484877, 13.12.2016, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

Справа № 285/1725/15-ц

провадження № 2/0285/1725/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13.12.2016 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області у складі: головуючого судді - Помогаєва А.В., при секретарі - Сарган О.А., за участі осіб: позивача - ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, представника позивача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

07.05.2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно - 1/2 частину квартири № 29, по вул. Гранітній, буд. № 4, м. Новоград-Волинський, Житомирської області.

Під час судового процесу позивач подала уточнений позов до ОСОБА_2, Реєстраційної служби Новоград-Волинського МУЮ, в якому просила:

- визнати недійсним договір дарування квартири № 29 за адресою: вул. Гранітна, будинок № 4, м. Новоград-Волинський, Житомирської області, який укладено 07.04.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 229;

- зобовязати Реєстраційну службу Новоград-Волинського МРУЮ скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_6 на вищезазначену квартиру (а.с. 159, 160).

В останньому судовому засіданні позивач відмовилась від позовних вимог до Реєстраційної служби про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та просила виключити Реєстраційну службу Новоград-Волинського МРУЮ з числа відповідачів по справі. Клопотання позивача задоволено.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що її батько, ОСОБА_8, проживав і був зареєстрований по вул. Гранітна, б. 4, кв. 29, в м. Новоград-Волинський. 27.09.2007 р. між ним та ОСОБА_5 (його матір'ю) був укладений договір дарування квартири, за яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_8 вищезазначену квартиру. Дана квартира належала дарувальнику: 1/2 частина квартири на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видане Новоград-Волинською міською радою народних депутатів 10.11.1994 року; інша 1/2 частина квартири - на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідчено державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори від 25.04.2002 року за реєстром № 3-579 (спадкова справа № 266).

31.01.2015 р. батько позивача ОСОБА_8 помер. Позивач звернулась до нотаріальної контори з заявою про відкриття спадкової справи та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. У відповідності до ст. 1261 ЦК України до першої черги на право на спадкування мають діти спадкодавця. Доказом цих обставин є свідоцтво про народження та свідоцтво про шлюб.

07.04.2015 року ОСОБА_5 подарувала спірну квартиру Відповідачу по справі ОСОБА_6. Договір був посвідчений тим же приватним нотаріусом, що зареєстрував заяву позивача про оформлення права на спадщину за законом. При цьому договір дарування майна і заява про визнання права на спадщину стосувались одного і того ж предмету.

За заявою позивача нотаріусом не було прийнято будь-яке рішення. Таким чином, питання отримання свідоцтва на спадщину у відповідності до Закону України «Про нотаріат» до теперішнього часу не вирішено. За таких обставин, нотаріус не мав права посвідчувати договір дарування між ОСОБА_5О та ОСОБА_2О від 7.04.2015 р., не вирішивши заяву від 05.02.2016 р. про визнання позивача спадкоємцем по смерті батька та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька.

На думку позивача, нотаріус не мав права посвідчувати договір дарування спірної квартири Відповідачу, оскільки, згідно ст. 334 ЦК України від 16.01.2003 року, в редакції, що діяла на момент укладання першого договору дарування, право власності на майно за договором, який підлягло нотаріальному посвідченню, виникло у набувача з моменту такого посвідчення. Отже, спадкодавець ОСОБА_8 набув право власності, а оскаржуваний договір порушує права позивача.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили задовольнити. Додатково пояснили, що після смерті ОСОБА_8 його брат відповідач ОСОБА_2 дізнався, що померлий не зареєстрував право власності на спірну квартиру в державному реєстрі нерухомого майна. Відповідач звернувся від імені своєї матері до виконавчих органів міської ради та до нотаріуса з заявами про нібито втрату правовстановлюючих документів ОСОБА_9, а саме: свідоцтва про приватизацію квартири та свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка. Відповідач отримав дублікати таких правовстановлюючих документів та умовив свою мати подарувати вищезазначену квартиру йому. ОСОБА_5 була особою похилого віку, тяжко хворіла та внаслідок правової безграмотності вважала необхідним розпорядитись квартирою в якій продовжувала проживати. Вона погодилась на укладання повторного правочину дарування на користь свого сина ОСОБА_6, який нею опікувався. Разом з тим, відповідач обмежив спілкування позивача з бабусею перешкоджаючи її доступу в квартиру. Враховуючи, що батько позивача ОСОБА_8 набув право власності на спірну квартиру, ОСОБА_5 не мала повноважень на розпорядження відчуженою квартирою. Просили визнати правочин недійсним.

Відповідач та її представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували. Посилались на те, що ОСОБА_8 право власності на спірну квартиру не набув, оскільки не прийняв дар. Документи на квартиру після посвідчення договору дарування від 27.09.2007 року зберігались у дарувальника ОСОБА_5, яка продовжувала проживати в тій же квартирі, сплачувала комунальні платежі, що підтверджується квитанціями. Таким чином, договір дарування не був укладеним, а ОСОБА_5 залишалась власником квартири до дня укладання оспорюваного договору, що підтверджується витягом з реєстру прав на нерухоме майно. Квартира не увійшла до спадкової маси після смерті ОСОБА_8, ні він, ні позивач не є стороною оспорюваного договору. Отже, договір дарування квартири який укладено 07.04.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 будь-які права позивача не порушує.

Крім того, посилались на викрадення позивачем оригіналу договору дарування від 27.09.2007 р. з квартири, де він зберігався у ОСОБА_5, що підтверджується відповіддю Новоград-Волинського МВ УМВС від 27.02.2015 року на звернення ОСОБА_6

Відповідачем заявлено клопотання про допит в якості свідка його співмешканки ОСОБА_10 про обставини зберігання та викрадення оригіналу договору дарування.

Позивач заперечувала проти допиту заявленого свідка посилаючись на заінтересованість ОСОБА_10 у результаті розгляду даної справи, оскільки вона має близькі стосунки з відповідачем є його співмешканкою. Крім того, ця особа була присутня у судових засіданнях під час розгляду справи попереднім складом суду, що унеможливлює її участь в процесі в якості свідка (ст. 165 ЦПК України).

Суд відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка ОСОБА_10, оскільки можливий факт викрадення документів не підлягає встановленню в межах даної справи в порядку цивільного судочинства.

Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, сторонами визнано, що дарувальник ОСОБА_5 та обдаровуваний ОСОБА_8 до дня смерті останнього проживали разом у спірній квартирі, де зберігались правовстановлюючі документи на неї. Враховуючи зміст договору, дарувальник не була власником цього документу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини,за яких договір дарування від 27.09.2007 року опинився у позивача, не має значення для вирішення даної справи.

Заслухавши пояснення сторін та оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

27.09.2007 р. укладено договір дарування квартири, за яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_8 квартиру № 29 за адресою: вул. Гранітна, будинок № 4, м. Новоград-Волинський, Житомирської області. Дана квартира належала дарувальнику: 1/2 частина квартири на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видане Новоград-Волинською міською радою народних депутатів 10.11.1994 року; інша 1/2 частина квартири на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори від 25.04.2002 року за реєстром № 3-579 (спадкова справа № 266) (а.с. 12).

Того ж дня договір зареєстровано у державному реєстрі правочинів за номером 2379361 (а.с. 13).

31.01.2015 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 10).

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження. Зміна її прізвища підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 7, 8)

Згідно повідомлення приватного нотаріуса ОСОБА_7 від 18.08.2016 року, після смерті ОСОБА_8 заведено спадкову справу №5/2015 за заявою ОСОБА_1 Інші спадкоємці з заявами не звертались (а.с. 198)

07.04.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, укладено оскаржуваний договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7, (а.с. 172, 173)

ОСОБА_5 померла 15.07.2015 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 48)

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Пунктом 17 договору дарування квартири від 27.09.2007 року сторони визначили: «Право власності на відчужувану квартиру у ОБДАРОВУВАНОГО виникає з моменту її прийняття та державної реєстрації цього договору. Прийняттям дарунка вважається одержання ОБДАРОВУВАНИМ примірника цього договору після його нотаріального посвідчення».

У пункті 20 того ж договору зазначено, що цей договір складено в 2-х примірниках, з яких один примірник залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса ОСОБА_11, а інший примірник, викладений на бланку нотаріальних документів, що має силу оригіналу, видано Обдаровуваному. (а.с. 12)

Оскільки текст договору з вищенаведеними умовами підписаний сторонами та посвідчений нотаріусом в їх присутності, слід дійти висновку, що примірник договору було передано в руки обдароваваному, отже - дарунок ним було прийнято.

Обставини зберігання оригіналу договору, на які посилається відповідач (що договір нібито постійно перебував у дарувальника), не мають правового значення.

Крім того, позивач та відповідач у судовому засіданні визнали, що сторони договору продовжували проживати в подарованій квартирі та вести спільне господарство до дня смерті ОСОБА_8 Дарувальник ОСОБА_5 на теперішній час також померла. За таких обставин, достовірно встановити особу володільця оригіналу договору за життя обох сторін, є неможливим. Свідок ОСОБА_10, про допит якої заявляв клопотання відповідач, не була членом сімї сторін договору. Можливий факт перебування оригіналу договору у дарувальника після смерті обдаровуваного, не породжує будь-яких правових наслідків для сторін договору та їх правонаступників.

Позивачем суду надано витяг з Державного реєстру правочинів, яким підтверджується державна реєстрація договору дарування квартири від 27.09.2007 року (а.с. 13).

Згідно частин 3, 4 ст. 334 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору дарування від 27.09.2007 року) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору дарування від 27.09.2007 року) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Договір дарування від 27.09.2007 року зареєстровано у державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом (а.с. 13)

На момент укладання зазначеного договору законодавство України не повязувало перехід права власності на нерухоме майно з державною реєстрацією такого майна.

Згідно ч. 3 ст. 3. Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обовязкової реєстрації.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 набув право власності на квартиру № 29 за адресою: вул. Гранітна, будинок № 4, м. Новоград-Волинський, Житомирської області.

Позивачем оскаржується договір дарування від 07.04.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за яким дарувальник здійснила повторне відчуження тієї ж квартири.

З тексту оскаржуваного договору та доданих нотаріусом документів вбачається, що зазначена квартира належить дарувальнику на підставі свідоцтва-дублікату про право власності на житло, виданого 23.03.2015 року управлінням житлово-комунального господарства, енергозбереження та комунальної власності Новоград-Волинської міської ради згідно наказу того ж Управління від 23.03.2015 року №15, та на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28.02.2015 року Новоград-Волинською державною нотаріальною конторою за реєстром №1-199. (а.с. 172-175).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Таким чином, право власності ОСОБА_5 на вищезазначену квартиру припинилось та перейшло до ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 27.09.2007 року.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що договір дарування від 27.09.2007 року ніким не оскаржувався та в судовому порядку його недійсність не встановлена.

За таких обставин, ОСОБА_5 не мала повноважень розпорядження квартирою, яка станом на момент укладання нового договору дарування від 07.04.2015 року їй не належала.

Докази продовження користування дарувальником ОСОБА_5 відчуженим майном, а саме укладання договорів про надання житлово-комунальних послуг та їх оплати, на які посилається сторона відповідача, суд не бере до уваги, оскільки недійсність (фіктивність або удаваність) договору дарування від 27.09.2007 року не є предметом спору в даній справі.

У звязку зі смертю ОСОБА_8 31.01.2015 року вищезазначена квартира увійшла до спадкової маси.

Згідно зі ст. ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строку шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 6 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Позивач, як дочка ОСОБА_8, є спадкоємцем першої черги за (ст. 1261 ЦК України). Вона прийняла спадщину, що підтверджується довідкою приватного нотаріуса ОСОБА_7 від 18.08.2016 року (а.с. 198).

У звязку з реєстрацією за відповідачем права власності на нерухоме майно на підставі спірного договору, позивач не може оформити за собою право власності на спадкове майно, а також позбавлена можливості вимагати захисту права власності в порядку ст. ст. 387, 392 ЦК України.

За таких обставин, звернення до суду з позовом про визнання спірного правочину недійсним є належним способом захисту прав позивача.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України, встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки на момент укладання спірного договору 07.04.2015 року ОСОБА_5 не була власником квартири № 29 за адресою: вул. Гранітна, будинок № 4, м. Новоград-Волинський, Житомирської області, - вона не мала права розпорядження квартирою.

Таким чином, судом встановлено, що оспорюваний правочин суперечить законодавству України, що відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та задовольняє його в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 209, 213, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір дарування квартири № 29 за адресою: вул. Гранітна, будинок № 4, м. Новоград-Волинський, Житомирської області, який укладено 07.04.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який посвідчений приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 229.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.

Вступну та резолютивну частини рішення виготовлено в нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 13.12.2016 року.

Повний текст рішення виготовлено 16.12.2016 року.

Суддя А.В. Помогаєв