Ухвала суду № 63484366, 13.12.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/1390/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О.К. Провадження № 22-ц/773/1637/16 Категорія: 2 Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Свистун О.В.,

суддів - Грушицького А.І., Русинчука М.М.,

за участю: секретаря - Концевич Я.О.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району, третя особа - відділ Держгеокадастру у Ківерцівському районі про визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю,

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду від 18 жовтня 2016 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_5, Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району про усунення перешкод у користуванні спадковим майном шляхом визнання частково недійсним рішення Жорнищенської сільської ради № 11/4 від 19.07.2012 року та виданих Державних актів на право власності на земельні ділянки розміром 0.25 га та 0.2325 га за адресою АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5

22 липня 2016 року ОСОБА_5 подав у суд зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3, Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданий 25.03.1997 року на ім'я ОСОБА_6

05.08.2016 року дані позови були об'єднані в одне провадження (а.с. 35).

10 жовтня 2016 року ухвалою Ківерцівського районного суду позовну заяву ОСОБА_3 було залишено без розгляду за його ж письмовою заявою (129-130).

Позивач ОСОБА_5 свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником земельної ділянки, що по АДРЕСА_1, згідно Державних актів серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 на право власності на земельні ділянки, виданих йому 21.11.2012 року ( 0.25 га ОЖБ, 0.2325 га ОСГ).

Суміжним землекористувачем є ОСОБА_3, який успадкував земельну ділянку площею 0,5060 га. після смерті матері - ОСОБА_6 Спадкодавцю дана земельна ділянка належала на підставі Державного акту серії НОМЕР_4 на право приватної власності на землю, який було видано 25.03.1997 року на підставі рішення Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області № 11/4 від 25.03.1997 року.

Позивач вважає вказаний вище Державний акт недійсним та просить визнати його недійсним, оскільки даний акт виданий з порушенням вимог земельного законодавства. А також просить стягнути судові витрати та моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

РішеннямКіверцівського районного суду від 18 жовтня 2016 року позов в даній справі задоволено частково.

Визнано недійсним Державний акт про приватну власність на землю серії НОМЕР_4, виданого 25.03.1997 Жорнищенською сільською радою Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_6

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області на користь ОСОБА_5 551,20 грн. судових витрат та 3820,00 грн. витрат на правову допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач ОСОБА_3 в поданій апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені в ній.

Представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечили, оскільки вважають, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, однак належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Судом першої інстанції встановлено, що Державний акт про право власності на землю виданий з порушенням вимог чинного законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача і його представник, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.1997 року ОСОБА_6 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4 на підставі рішення сесії Жорнищенської сільської Ради народних депутатів № 11/4 від 25.03.1997 року про передачу останній у приватну власність земельної ділянки площею 0,5060 га на території Жорнищенської сільської ради для обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства (а.с. 55).

Судом першої інстанції встановлено, що Державний акт, який виданий 25.03.1997 року містить підписи інженера-землевпорядника ОСОБА_7 (працював з 24.12.2004 року по 29.03.2013 року) та голови Жорнищенської сільської ради ОСОБА_8 (працював з 10.04.2002 року по 30.11.2010 року), які на час видачі даного акта 25.03.1997 року не працювали у сільській раді та не мали таких повноважень. Згідно рішення сесії Жорнищенської сільської ради від 25.03.1997 року про виділення земельних ділянок та видачу державних актів ОСОБА_6 не значиться. Також даний державний акт не зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Судом також встановлено, що земельна ділянка, яку успадкував відповідач ОСОБА_3 не має винесених меж в натурі на місцевості, тобто відсутня землетехнічна документація на вказану земельну ділянку.

Також у державному акті, який оскаржується, наявний підпис ОСОБА_2 як суміжного користувача, що погоджує межі земельної ділянки, коли на момент видачі державного акта у 1997 році власником земельної ділянки мав би бути ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Дані обставини підтверджуються наданими представниками ОСОБА_5 слідуючими доказами, які досліджені в судовому засіданні.

Зокрема із відповіді на запит Жорнищенській сільській раді Ківерцівського району Волинської області № 8 від 20.03.2015 року вбачається, що ОСОБА_8 на посаді голови Жорнищенської сільської ради перебував в період з 10.04.2002 року по 30.11.2010 року, а інженер-землевпорядник ОСОБА_7 здійснював свої посадові обов'язки з 24.12.2004 року по 29.03.2013 року (а.с. 60), що також було підтверджено допитаними у суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_10

З відповідей відділу Держземагенства у Ківерцівському районі Волинської області вбачається, що технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, що розташована у АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_6 в архіві відділу немає (а.с. 63-64). Як вбачається із відповіді архівного відділу Ківерцівської районної державної адміністрації № 14/К-288 від 12.11.2014 року, в рішеннях сесії Жорнищенської сільської ради від 25.03.1997 року про виділення земельної ділянки та видачу Державного акта на право власності ОСОБА_6 не значиться (а.с. 65).

Згідно Архівного витягу рішення Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області № 11/4 від 25.03.1997 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування» за № 27 значиться «ОСОБА_11», якому передано у приватну власність земельну ділянку 0,85 га. (а.с. 84).

Відповідно до довідки № Т-158/0-108/6-16 від 03.08.2016 року Відділу Держгеокадастру у Ківерцівському районі Волинської області Державні акти серії НОМЕР_5 були видані Ківерцівському районному земельно-кадастровому бюро тільки 12.11.2001 року, а отже видаватися у 1997 році не міг (а.с. 83).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в ред. 1990 року чинній на момент видачі Державного акту 25.03.1997 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 17 ЗК України (в ред. 1990 року) передбачено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. (Дію частини другої статті 17 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 Декрету N 15-92 від 26.12.92 згідно з Декретом N 15-92 від 26.12.92 (Сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України. Забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи)). Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Державний акт про приватну власність на землю серії НОМЕР_4, виданий 25.03.1997 Жорнищенською сільською радою Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_6 був виданий з численними порушеннями, зокрема: за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування (Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району) про передачу у власність ОСОБА_6 вказаної земельної ділянки, без складання земельної документації, не зареєстровано відповідно до вимог закону Державного акта.

Доводи відповідача та його представника про наявність у рішенні сільської ради від 25.03.1997 року №11/4 положення про виділення земельної ділянки ОСОБА_11, який приходився ОСОБА_6 чоловіком, суд до уваги не бере, оскільки місцевим органом влади не вирішувалося питання про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6 і відповідач з представником не надали доказів суду про виділення їй земельної ділянки як у 1997 році, так і у 2002-2005 роках про що неодноразово вказували в своїх поясненнях.

Покликання в апеляційній скарзі на ту обставину, що судом першої інстанції дано оцінку не належним доказам по справі, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Будь-яких інших доказів в підтвердження своїх доводів згідно ст. 60 ЦПК України, відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 суду не надали.

Не заслуговують на увагу колегії суддів твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивачем пропущено строки позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно п. 11 Постанови пленуму верховного суду України № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В судовому засіданні встановлено, що про наявність Державного акта про право власності на землю на ОСОБА_6 ОСОБА_5 довідався лише у 2014 році при розгляді іншої справи між ним та ОСОБА_3

За правилами ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи встановлені обставини справи, надані сторонами докази, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 218, 60 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ківерцівського районного суду від 18 жовтня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: