Постанова № 63482596, 13.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 грудня 2016 року № 826/25243/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л., Міністерства юстиції України, про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач, РС ГУЮ у м. Києві), за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л. (далі - Приватний нотаріус), Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст), про зобов'язання відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні майном, шляхом зняття заборони відчуження майна та виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису від 22.08.2007 № 5534733 та Державного реєстру іпотек запису від 22.08.2007 № 5534749 про обтяження квартири за договором іпотеки від 22.08.2007, укладеним між ВАТ «Ерде банк» та ОСОБА_3, а саме: однокімнатної квартири № 344, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити.

Представник відповідача звернувся до суду з запереченнями, в яких просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи, відповідач та треті особи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

06.08.2009 відповідно до протоколу № 1-К-31-ПР-І про проведення прилюдних торгів позивач стала власником нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири № 344, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

28.08.2009 головним державним виконавцем ВППВР ГУЮ у м. Києві складено акт про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах, в якому зазначено, що позивач придбала зазначене нерухоме майно з прилюдних торгів, проведених 06.08.2009.

Постановою головного державного виконавця ВППВР ГУЮ у м. Києві від 28.08.2009 про закінчення виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису № 62, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14.01.2009 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру № 344, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належала на праві приватної власності ОСОБА_3, на користь ВАТ «Ерде банк», закінчено на підставі п. 8 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

В подальшому, 10.09.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 видано позивачу свідоцтво про право власності стосовно зазначеної квартири, яке зареєстроване в державному реєстрі за № 1978, а 14.10.2009 право приватної власності позивача на такий об'єкт зареєстровано Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна» за реєстровим № 483.

Водночас, позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2014 році позивач вирішила продати вказану квартиру, проте, звернувшись до державного реєстратора прав на нерухоме майно з відповідною заявою, 13.11.2014 отримала рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 17190070, у зв'язку з тим, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: надані документи не підтверджують припинення заборони з об'єкту нерухомого майна зазначеного в заяві.

З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки від 18.03.2015 № 35107126 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна видно, що у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек містяться записи від 22.08.2007 за №№ 5534733 та 5534749 щодо заборони на нерухоме майно та іпотеки, які внесено до зазначених реєстрів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л.

Відповідно до вказаних записів, заборону на вказану квартиру накладено 22.08.2007 при посвідченні та реєстрації договору іпотеки, укладеного між ВАТ «Ерде банк» та ОСОБА_3

Таким чином, позивач вважає, що на даний час на належне їй майно безпідставно накладено арешт, чим порушені її майнові права щодо розпорядження приватною власністю.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 у справі № 800/206/15. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі № К/800/38720/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, п.п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6 КАС України предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси юридичних осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.03.2013 у справі № 21-438а12.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та позовних вимог, позивач не оскаржує рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 13.11.2014 № 17190070, яким позивачу відмовлено у державній реєстрації припинення обтяження за суб'єктом: ВАТ «Ерде банк» (обтяжував), боржник: ОСОБА_3 При цьому, вказане рішення винесено 13.11.2014, в той час як позивач звернулась до суду з даним позовом 13.11.2015.

Отже, РС ГУЮ у м. Києві, за висновком суду, не могло спричинити порушення прав та законних інтересів позивача у публічно-правовій сфері, оскільки між відповідачем та позивачем не виникло жодних публічно-правових відносин в межах строку звернення до адміністративного суду (шестимісячний строк з моменту звернення позивача до суду).

За таких умов, суд приходить до висновку, що відповідач у рамках публічно-правових відносин з позивачем не порушував та не міг порушити його права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи положення ст. 94 КАС України, судовий збір сплачений позивачем відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко