Постанова № 63482483, 30.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2016 року № 826/14117/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №5134-13 від 30.06.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не повинен сплачувати транспортний податок у 2016 році, так як рішення про сплату податку було прийнято органом місцевого самоврядування з порушенням строку встановленого Податковим кодексом України.

Також позивач зазначає, що спірним рішенням на підставі статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції Закону №71-VIII від 28.12.2014) донараховано позивачу суму грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб. Разом з тим, позивач вважає, що справляння транспортного податку за 2016 рік на підставі наведених положень ПК України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, закріпленого п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Крім того, вказує на невідповідність необхідної суми об'єкта оподаткування, необхідної для застосування норми податкового законодавства.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, посилаючись на те, що позивач є власником легкового автомобіля 2013 року випуску із об'ємом циліндрів двигуна 2993 куб. см., а тому позивач у відповідності до положень статті 267 ПК України у 2016 році був платником транспортного податку та зобов'язаний його сплачувати.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля марки: Land Rover, модель: Range Rover об'єм двигуна 2993 куб. см., 2013 року випуску (перша реєстрація транспортного засобу 20.05.2014). Зареєстроване місце проживання позивача - м. Київ.

ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві 30.06.2016 згідно з п.п 54.3.3 п.54.3 ст.54 та відповідно до п.п. 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №5134-13, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25 000,00 грн.

Вважаючи, що вказане податкове повідомлення - рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи п.п. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до п.п. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Відповідно до п.п. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Щодо фізичних осіб, то обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування, які їм належать і зареєстровані в Україні, здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку на підставі відомостей, необхідних для розрахунку податку, отриманих від органів внутрішніх справ.

Підпунктом 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд виходить з наступного.

Відповідно до статей 6, 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Так, відповідно до п. 8.1. ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п.п. 10.1.1.), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Положеннями пункту 10.2 статті 10 ПК України передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Поряд з цим, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 N 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3. ст.8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Зокрема, відповідно до п. 10.3. статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст. 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п. 12.3.3 ПК України).

При цьому згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно п.п. 12.3.4 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Ці норми також узгоджуються з принципом стабільності податкового законодавства, передбаченого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування у період з 01.01.2016 до 15.07.2016 рішення про запровадження місцевого податку, положення такого рішення могли набрати чинності не раніше 01.01.2016 і регулювати питання сплати податку з 2016 року. Якщо ж таке рішення прийнято органом місцевого самоврядування після 15.07.2016, його положення можуть набрати чинності і застосовуватися не раніше 01.01.2017.

Враховуючи момент набрання чинності Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", а також зміни, що відбулися у правовому регулюванні об'єкта оподаткування з 01.01.2016 відповідно до Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, суд зазначає, що орган місцевого самоврядування не мав жодних підстав для прийняття рішення щодо запровадження передбачених цим Законом місцевих податків у 2016 році, адже такі рішення, в разі їх прийняття, порушують визначений Податковим кодексом України порядок і спосіб встановлення місцевих податків (у тому числі й транспортного податку як різновиду податку на майно), зокрема вимоги підпункту 12.3.4 пункту 12.3 та пункту 12.5 статті 1 Податкового кодексу України.

Положеннями підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що в разі, якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Таким чином, положеннями ПК України передбачено, що місцеві ради зобов'язані до 15.07.2016, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів, обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що транспортний податок у місті Києві встановлено рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629", яке опубліковано у газеті Хрещатик у січні 2015 року за № 13/1, тобто після 15.07.2014, а тому в силу положень п.п. 12.3.4 ст. 12 ПК України норми вказаного рішення КМР підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Отже, 2016 рік - це плановий період, а 2017 рік - вже бюджетний період.

Таким чином, підсумовуючи вище викладене, суд приходить до висновку що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, №5134-13 від 30.06.2016, згідно з яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" у сумі 25 000,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, яка викладена в ухвалах цього суду від 01.12.2015 у справі № 361/2373/15-а, від 26.01.2016, справі № К/800/46951/15 та постанові Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 у справі № К/800/8077/16.

Також суд зазначає, що при задоволенні заявленого позову враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Водночас слід зазначити, що інші положення ПК України, які регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, мають суперечність, непослідовність та неузгодженість із зазначеними вище положеннями, а тому судом вбачається наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Зокрема, пунктом 12.3.5. ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

В контексті наведеного суд зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.п. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п.56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу принцип стабільності, закріплений у п.п. 4.1.9. ст. 4 ПК України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка передбачає необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

На переконання суду, колізію норми, прийнятої пізніше, і норми п.п. 4.1.4, п.п. 4.1.9. п. 4.1 ст. 4 ПК України слід розглядати як ієрархічну колізію, яка долається шляхом надання пріоритету принципу права (принципу законодавства). Такий висновок зумовлюється тим, що ієрархічне правило подолання колізії ("пріоритет має норма вищої юридичної сили") "поглинає" змістовний (пріоритет спеціальної норми над загальною) та темпоральний (пріоритет норми акту, прийнятого пізніше) принципи подолання колізій. Таким чином, темпоральний та змістовний аспект такої колізії до уваги братися не повинні, а її розв'язання не можна здійснювати шляхом застосування колізійного принципу lex posterior. Отже, вибір правової норми повинен бути зроблений на користь більш ранньої матеріальної норми як наслідок застосування системного способу тлумачення та використання принципів права.

Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким викладена в новій редакції ст. 267 ПК України (щодо транспортного податку) ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, суд приходить до висновку, що в даному випадку ст. 4 ПК України має пріоритет над статтею 267 ПК України, а відтак застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду.

Наведена позиція суду узгоджується також із позицією Київського апеляційного адміністративного суду, яка викладена в ухвалі цього суду від 26.10.2016 у справі №826/13764/16.

З огляду на зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що справляння транспортного податку з власників легкових автомобілів, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., можливо було не раніше 2016 року, а тому визначення позивачу суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік не відповідає основним засадам податкового законодавства, які встановлені ПК України, та є протиправним, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Також суд зазначає, що нормами п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Однак, як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Range Rover, об'єм двигуна автомобіля позивача складає 2993 куб. см., що є меншою ніж встановлено в п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України.

Наведені відповідачем доводи не спростовують висновків суду у даній справі та не доводять зворотного.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Разом з тим, частиною 2 ст.71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання оскаржуваного податкового повідомлення - рішення протиправним і його скасування.

Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно наведеного положення, суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 551, 21 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення №5134-13 від 30.06.2016.

Присудити на користь ОСОБА_1 (адреса: 03164, АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню 21 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко