Постанова № 63482473, 08.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 грудня 2016 року № 826/10279/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління

ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 року №2038-17 ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, за яким визначено податкове зобов'язання з транспортного податку на суму 27700,00 грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 року №494-1305 ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, за яким визначено податкове зобов'язання з транспортного податку на суму 25000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що у Відповідача не було правових підстав для винесення податкових повідомлень-рішень від 08.06.2015 року №2038-17 та від 07.06.2016 року №494-1305 про нарахування ОСОБА_1 транспортного податку з фізичних осіб.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, жодних письмових заперечень проти позову та додаткових документів до суду не подав.

Враховуючи, що в судове засідання не прибув Відповідач, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 була власницею легкового автомобіля Lexus RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2014, об'єм двигуна 3456 см3.

Між Позивачем (Страхувальник), з однієї сторони, та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» (Страхувальник), з іншої сторони, 09.07.2014 року був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту №CLAU-3480 (надалі - Договір №CLAU-3480), відповідно до умов якого предметом страхування є майнові інтереси Позивача, зокрема з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортного засобу, зазначеним в спеціальній частині цього договору за секцією 1.

Відповідно до п.3.2 Договору №CLAU-3480, викрадення є одним із страхових ризиків.

З довідки Солом'янського районного управління ГУМВС України в м. Києві від 18.09.2014 року №50/СО8053 вбачається, що в період з 15.09.2014 року по 11:00 год. 16.09.2014 року за адресою м. Київ, вул. Кавказька, 12 невстановлені особи незаконно заволоділи автомобілем марки Lexus RX 350, білого кольору, державні номерні знаки НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_4, який належав Позивачці.

За вказаними обставинами відкрито кримінальне провадження від 17.09.2014 року №12014100090008053 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.289 ч.3 КК України.

В подальшому, на підставі договору страхування наземного транспорту від 09.07.2014 року CLAU №3480 Позивачем та ТДВ «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» укладено договір про передачу права власності на автомобіль Lexus RX 350, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від 20.01.2015 року, відповідно до якого страхувальником на користь страховика передано право власності на вищезазначений автомобіль, який належить страхувальнику.

Відповідно до платіжного доручення №226 від 28.01.2015 року ТДВ «СК ВіДі-Страхування» виплатило Позивачу кошти на рахунок НОМЕР_5 суму в розмірі 796082,74 грн. згідно з актом КР-009370 від 27.01.2015 року.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві відносно Позивача винесено податкове повідомлення-рішення форми «ф» від 08.06.2015 року №2038-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн.

Позивачем сплачено вказану суму 25.08.2015 року, що підтверджується квитанцією. 31.08.2015 року було також сплачено суму в розмірі 2700,00 грн.

В подальшому Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «ф» від 07.06.2016 року №494-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн. за податковий період 2016 рік.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Як вбачається з обставин справи, оскаржуваним рішенням Контролюючого органу зобов'язано Позивача сплатити транспортний податок.

Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно з приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суб'єктами транспортного податку є: 1) фізичні особи, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі; 2) юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі; 3) фізичні та юридичні особи - нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі. Об'єктом же оподаткування є легкові автомобілі, які як використовувалися до 5 років, так і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно підпункту 14.1.251 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

При цьому підпунктом 14.1.124. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що новий транспортний засіб - транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Як вже зазначалось вище, в період з 15.09.2014 року по 11:00 год. 16.09.2014 року за адресою м. Київ, вул. Кавказька, 12 невстановлені особи незаконно заволоділи автомобілем марки Lexus RX 350, білого кольору, державні номерні знаки НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_4, який належав Позивачці, за вказаними обставинами відкрито кримінальне провадження від 17.09.2014 року №12014100090008053 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.289 ч.3 КК України.

В подальшому, на підставі договору страхування наземного транспорту від 09.07.2014 року CLAU №3480 Позивачкою та ТДВ «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» укладено договір про передачу права власності на автомобіль Lexus RX 350, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від 20.01.2015 року, відповідно до якого страхувальником на користь страховика передано право власності на вищезазначений автомобіль, який належить страхувальнику.

Відповідно до платіжного доручення №226 від 28.01.2015 року ТДВ «СК ВіДі-Страхування» виплатило Позивачці страхове відшкодування на рахунок НОМЕР_5 суму в розмірі 796082,74 грн. згідно з актом КР-009370 від 27.01.2015 року.

Згідно із нотаріально завіреною заявою, Позивач зобов'язується після знайдення транспортного засобу вчиняти всі необхідні дії для передачі страховику права власності на транспортний засіб.

З огляду на вищевикладене Суд приходить до висновку, що викрадений автомобіль НОМЕР_2, 2014 року випуску, який наразі не знято в органах реєстрації внутрішніх справ і на момент винесення оскаржуваного рішення обліковується у власності Позивача лише номінально, не є об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 не є власником транспортного засобу - автомобіля НОМЕР_3, 2014 року випуску. Доказів, які б підтверджували зворотне, Відповідачем до суду не надано.

Таким чином, ОСОБА_1 не має власного зареєстрованого легкового автомобіля, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктом оподаткування, а тому не є платником транспортного податку у розумінні підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що визначення Позивачу податкового зобов'язання в 2015 році з транспортного податку з фізичних осіб суперечить принципу стабільності.

Так, відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним із принципів оподаткування є стабільність, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно з пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

У відповідності до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно, одним із елементів якого є транспортний податок.

Підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України вказує, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Виходячи з наведених норм Податкового кодексу України слідує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Суд встановив, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629", з урахуванням чого приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Крім цього слід зазначити, що приписами підпункту 267.6.8 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, яка діє станом на момент розгляду даної справи судом, у разі незаконного заволодіння третьою особою легковим автомобілем, який відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктом оподаткування, транспортний податок за такий легковий автомобіль не сплачується з місяця, наступного за місяцем, в якому мав місце факт незаконного заволодіння легковим автомобілем, якщо такий факт підтверджується відповідним документом про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, виданим уповноваженим державним органом.

У разі повернення легкового автомобіля його власнику (законному володільцю) податок за такий легковий автомобіль сплачується з місяця, в якому легковий автомобіль було повернено відповідно до постанови слідчого, прокурора чи рішення суду. Платник податку зобов'язаний надати контролюючому органу копію такої постанови (рішення) протягом 10 днів з моменту отримання.

Таким чином, приписами податкового законодавства, які діяли на момент винесення податкового повідомлення-рішення від 07.06.2016 року №494-1305, виключається сплата власником транспортного засобу податкових зобов'язань, визначених статтею 267 Податкового кодексу України, у разі незаконного заволодіння останнім третьою особою, що має місце у даному разі, на підтвердження чого у матеріалах справи міститься відомості щодо відкритого кримінального провадження №12014100090008053.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.06.2015 року №2038-17 та від 07.06.2016 року №494-1305 підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Контролюючим органом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 року №2038-17 ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, за яким визначено податкове зобов'язання з транспортного податку.

3. Визнати протиправним та касувати податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 року №494-1305 ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, за яким визначено податкове зобов'язання з транспортного податку.

4. Стягнути з ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 511,21 грн. (п'ятсот одинадцять гривень 21 копійка).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук