Постанова № 63481787, 12.12.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2016 року №813/2837/16

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Олійника Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Тістечка Ю.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

22 серпня 2016 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС, за участю третьої особи - ТОВ «Іст Інвест» про визнання протиправними дій, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, зобов'язання до вчинення дій.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2016 року дану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

31 серпня 2016 року позивач усунув недоліки позовної заяви, яка була залишена без руху, у тому числі уточнив склад осіб, які беруть участь у справі та позовні вимоги.

Ухвалами судді від 31.08.2016 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним було ввезено на територію України автомобіль MITSUBISHI р/н НОМЕР_2, який належить юридичній особі - нерезиденту (ТОВ ЗОО «Іст Інвест», Республіка Польща). При цьому, позивач є працівником (агентом) такого підприємства - нерезидента та діє на території України як його представник із комерційною метою, а ввезений транспортний засіб був наданий йому в користування для виконання завдань такого підприємства на території України.

Відтак, на переконання позивача, автомобіль MITSUBISHI р/н НОМЕР_2 є транспортним засобом комерційного призначення. У зв'язку з чим, позивач наголошує на тому, що такий транспортний засіб підлягає поміщенню у митний режим тимчасового ввезення, а враховуючи норми ст.105 Митного кодексу України - з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами.

Проте, у липні 2016 року, при здійсненні переміщення через кордон України на такому автомобілі, працівниками митних органів ДФС України було безпідставно складено протоколи про порушення позивачем митних правил. Указані протоколи мотивувалися тим, що позивач нібито порушив строки транзитних перевезень, оскільки за висновком митного органу автомобіль MITSUBISHI р/н НОМЕР_2 є транспортним засобом приватного використання, а тому він підлягає поміщенню та був поміщений як товар у митний режим транзиту.

Однак, такі твердження працівників митних органів, на переконання позивача, є очевидно необґрунтованими, з огляду на те, що у позивача наявні всі необхідні документи, які беззаперечно підтверджують використання автомобіля MITSUBISHI р/н НОМЕР_2 на території України з комерційною метою, що відповідно до норм національного законодавства та міжнародних договорів, передбачає його поміщення до іншого митного режиму - тимчасового ввезення, а відтак, відсутність згаданого порушення строків транзиту.

Зважаючи ж на те, що автомобіль MITSUBISHI р/н НОМЕР_2 був протиправно поміщений до невластивого митного режиму відповідача слід зобов'язати усунути таке існуюче порушення та перевести його в належний режим.

Також позивач зазначає, що його, на підставі таких необґрунтованих і помилкових протоколів, за постановою про накладення адміністративного стягнення було притягнуто до відповідальності. Однак, зважаючи на те, що як такого порушення позивач не допускав, відповідно постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищенаведені доводи, позивач стверджує, що його позов слід задовольнити повністю.

На заперечення позовних вимог відповідачем - Львівською митницею ДФС - було подано заперечення, у яких відповідач обґрунтовує законність оспорюваного рішення та безпідставність вимог позивача наступним.

Так, відповідач вказує на те, що зібрані матеріали достовірно свідчать про те, що автомобіль MITSUBISHI р/н НОМЕР_2 є транспортним засобом особистого (приватного) користування.

Зокрема, вказане підтверджує те, що при проходженні митного кордону України, керуючи таким автомобілем, позивач обирав «зелений коридор», що свідчить про переміщення власне товару, яким може бути автомобіль особистого (приватного) користування. А також, позивачем не пред'являлися жодні належні докази, які би підтверджували власне комерційне використання такого автомобіля, що могло би бути підставою для його поміщення до митного режиму тимчасового ввезення. Окрім того, за висновком відповідача, позивачем не було оформлено також усіх необхідних документів для ввезення транспортного засобу в режимі тимчасового ввезення.

У зв'язку з чим, відповідач вважає свої дії та рішення правомірними, а позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими, а тому вважає, що у позові слід відмовити.

У судових засіданнях позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, поясненнях та просили суд позов задовольнити повністю.

Представники відповідачів проти позову заперечили, наголосили на правомірності їх дій та рішень, надали пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти позову та просили у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, показання свідка, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.25 ч.1 ст.4 Митного кодексу України, митний режим - це комплекс взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Положеннями ст.71 Митного кодексу України регламентується вибір та зміна митного режиму й передбачено, що декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені Митним кодексом України. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Митним кодексом України. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.

Згідно з ч.1 ст.257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Відповідно до норм ст.70 Митного кодексу України, з метою застосування законодавства України з питань державної митної справи запроваджено, зокрема, митні режими транзиту (п.5 ч.1 ст.70), тимчасового ввезення (п.6 ч.1 ст.70).

Питання митного режиму транзиту регламентується главою 17 Митного кодексу України (ст.ст.90-102), норми якої встановлюють конкретний правовий порядок застосування митного режиму транзиту.

Відповідно до ст.90 Митного кодексу України, транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома митними органами України або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з приписами ч.4 ст.92 Митного кодексу України, умови поміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим транзиту є обумовлюються виконанням особою, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, ряду дій, а саме така особа повинна: 1)подати митному органу митну декларацію (документ, який відповідно до ст.94 Митного кодексу України використовується замість митної декларації), товарно-транспортний документ на перевезення та рахунок-фактуру (інвойс) або інший документ, який визначає вартість товару; 2)у випадках, визначених законодавством, надати митному органу дозвільний документ на транзит через митну територію України, який видається відповідними уповноваженими органами; 3)у випадках, встановлених Митним кодексом України, забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.94 Митного кодексу України, для декларування у митний режим транзиту товарів, що переміщуються будь-яким видом транспорту, крім випадків, визначених цією статтею, використовується митна декларація (у тому числі попередня митна декларація). Згідно з ч.4 цієї ж статті, незалежно від виду транспорту для декларування у митний режим транзиту товарів, транспортних засобів комерційного призначення може використовуватися книжка А.Т.А. або книжка CPD. Частиною 5 визначено, що у випадках, передбачених міжнародними договорами України, укладеними відповідно до закону, для декларування у митний режим транзиту товарів, транспортних засобів комерційного призначення використовуються документи, передбачені такими договорами.

Питання митного режиму тимчасового ввезення регламентується главою 18 Митного кодексу України (ст.ст.103-112), норми якої встановлюють правовий порядок застосування відповідного митного режиму.

Відповідно до ст.103 Митного кодексу України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Частиною 6 ст.104 Митного кодексу України передбачено, що для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна: 1)подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення; 2)у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов'язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів; 3)подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством; 4)сплатити митні платежі відповідно до ст.106 Митного кодексу України або забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X Митного кодексу України.

Згідно з нормами ст.105 Митного кодексу України, у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 Митного кодексу України та в Додатках В.1-В.9, С, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу. У разі порушення умов митного режиму тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання та пеню відповідно до Податкового кодексу України.

Частиною 1 ст.110 Митного кодексу України передбачено, що забезпечення дотримання вимог митного режиму тимчасового ввезення здійснюється шляхом: 1)застосування міжнародного митного документа (книжки А.Т.А. або книжки CPD), що містить чинну міжнародну гарантію сплати митних платежів, встановлених законом на імпорт товарів; 2)надання фінансової гарантії у порядку, передбаченому розділом X Митного кодексу України. При цьому, гарантія дотримання вимог митного режиму тимчасового ввезення не вимагається, зокрема, щодо транспортних засобів комерційного призначення (п.8 ч.3 ст.110 Митного кодексу України).

Згідно з п.59 ч.1 ст.4 Митного кодексу України, транспортні засоби комерційного призначення - будь-яке судно (у тому числі самохідні та несамохідні ліхтери та баржі, а також судна на підводних крилах), судно на повітряній подушці, повітряне судно, автотранспортний засіб (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи) чи рухомий склад залізниці, що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення.

Відповідно до ч.1 ст.2 Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік), кожна із Договірних Сторін зобов'язується надавати згоду на тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів), зазначених у Додатках до цієї Конвенції. А ч. 2 цієї ж статті передбачено, що режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.

Із 22.09.2004 року Україна стала однією із Договірних Сторін указаної конвенції на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення» від 24.03.2004 року №1661-IV. Відтак, Україна як Договірна Сторона Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік) зобов'язана надавати згоду на тимчасове ввезення транспортних засобів відповідно до її умов.

У ст.2 Додатку С до Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік) встановлено, що правом на тимчасове ввезення, відповідно до ст.2 цієї Конвенції, користуються транспортні засоби комерційного чи приватного використання; запасні частини та устаткування, які ввозяться для використання при ремонті раніше тимчасово ввезеного транспортного засобу. На замінені та не вивезені частини та устаткування нараховуватимуться ввізне мито й податки, якщо тільки з ними не були проведені дії, передбачені ст.14 цієї Конвенції.

Виходячи з норм п.a ст.1 глави І Додатку С до Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік), термін «транспортні засоби» означає будь-яке судно (у тому числі ліхтери, баржі та шаланди, навіть якщо вони перевозяться на борту судна, і судна на підводних крилах), апарати на повітряній подушці, літальні апарати, наземні транспортні засоби (у тому числі велосипеди з двигунами, причепи, напівпричепи і поєднання транспортних засобів) і рухомий склад залізничного транспорту; а також їхні звичайні запасні частини, додаткові пристосування та обладнання, які перевозяться на борту транспортних засобів (включаючи спеціальне обладнання, що використовується для завантаження, розвантаження, обробки та захисту вантажів).

При цьому, згідно з п.п.b, c ст.1 глави І Додатку С до Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік), комерційне використання транспортних засобів означає платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів, а приватне використання - перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання.

Відповідно до ст.5 глави ІІІ Додатку С до Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік), для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що надаються цим Додатком: a)транспортні засоби комерційного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які здійснюють свою діяльність з такої території; b)транспортні засоби приватного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території.

А згідно зі ст.7 цієї ж глави Конвенції, незважаючи на положення ст.5 цього Додатка: a)транспортні засоби комерційного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення і які здійснюють свою діяльність на користь останнього, навіть якщо вони зареєстровані або постійно проживають на території тимчасового ввезення; b)транспортні засоби приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення. Кожна Договірна Сторона може дозволити таке використання особою, яка постійно проживає на її території, зокрема якщо вона використовує його від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.

Так, розглядаючи й вирішуючи цю справу, судом було встановлено, що легковий автомобіль MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, належить на праві власності підприємству - нерезиденту ТОВ ЗОО «Іст Інвест» (Республіка Польща, м.Люблін, вул.Сондова, 8/1).

При цьому, як вбачається з витягу з реєстру підприємців Державного судового реєстру станом на 17.06.2015 року №0000548531 ОСОБА_3 є учасником такого товариства.

Окрім цього, між ТОВ ЗОО «Іст Інвест» (Республіка Польща) та позивачем укладено Агентський договір від 17.07.2015 року №01-17/07/15.

Відповідно до умов такого договору, ТОВ ЗОО «Іст Інвест» доручило позивачеві вести діяльність, яка полягає в посередництві при укладенні різного роду договорів та іншої комерційної діяльності від імені товариства, така діяльність повинна вестися на території України (м.Львів, вул.Хоткевича, 62/22 (пар.1). Як визначено договором, діяльність представника (ОСОБА_3) є щоденною та розпочинається з 17.07.2015 року. Згідно з пар.2 договору, для виконання службових обов'язків, зокрема, перевезення продукції, рекламної продукції, оригіналів документів, працівників чи клієнтів фірми, платного чи безоплатного перевезення пасажирів та іншої комерційної діяльності ТОВ ЗОО «Іст Інвест» надає позивачеві службовий автомобіль MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1. Згідно з пар.9 договору, він укладений сторонами на невизначений строк.

Також, матеріалами справи підтверджується укладення між ТОВ ЗОО «Іст Інвест» (Республіка Польща) та ОСОБА_3 трудового договору від 17.07.2015 року.

За умовами такого договору позивач виконує в Україні, відповідно до умов Агентського договору від 17.07.2015 року №01-17/07/15, роботу агента, що представляє інтереси компанії. Умовами такого трудового договору передбачено використання позивачем службового автомобіля в цілях компанії відповідно до умов Агентського договору від 17.07.2015 року №01-17/07/15.

Також, у матеріалах справи наявна довіреність на службовий автомобіль від 17.07.2015 року, складена у м.Люблін між ТОВ ЗОО «Іст Інвест» (Республіка Польща) та ОСОБА_3. Відповідно до вказаного документа позивачеві було надано в користування (у т.ч. за межами Республіки Польща) автомобіль MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1 для виконання службових обов'язків, зокрема, перевезення продукції, рекламної продукції, оригіналів документів, працівників чи клієнтів фірми, платного чи безоплатного перевезення пасажирів та іншої комерційної діяльності.

Окрім того, позивачем представлено копії розпоряджень на службові поїздки на період з 17.07.2015 року по 16.07.2016 року, 17.07.2016 року до 16.07.2017 року, виписаних ТОВ ЗОО «Іст Інвест» (Республіка Польща) на відрядження позивача як агента до України з метою здійснення службових поїздок із використанням автомобіля MITSUBISHI PAJERO НОМЕР_2.

У зв'язку з чим, суд погоджується з доводами ОСОБА_3 про те, що під час в'їзду на територію України на автомобілі MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2 він дотримався вимог ст.103 Митного кодексу України та Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік), оскільки прибув на територію України за дорученням іноземної юридичної особи для виконання своїх службових обов'язків із наданим для цих цілей іноземною особою службовому автомобілі.

Суд у такому висновку ґрунтується на тому, що наявні в матеріалах справи докази є достатнім, належним та допустимим підтвердженням того, що автомобіль MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2, є транспортним засобом комерційного призначення. При цьому, жодних належних і допустимих доказів того, що автомобіль мав мету використання в особистих цілях і використовувався позивачем в особистих цілях відповідачем до суду надано не було й у матеріалах справи таких доказів немає.

А тому, зважаючи на те, що автомобіль MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2, є транспортним засобом комерційного призначення, він належить іноземній юридичній особі, був увезений на митну територію України для виконання службових функцій в інтересах такого іноземного підприємства та без мети здійснення транзиту, наявні підстави для поміщення його у належний для такого випадку митний режим - режим тимчасового ввезення - відповідно до наведених вище норм чинного законодавства України.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що обравши для проходження митного контролю «зелений коридор» позивач заявив про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України, позаяк, відповідно до п.57 ч.1 ст.4 Митного кодексу України, транспортні засоби комерційного призначення не входять до згаданого в ст.366 Митного кодексу поняття «товари».

Також суд надає критичної оцінки доводам відповідача щодо необхідності надання позивачем при ввезенні на митну територію України автомобіля гарантій дотримання вимог митного режиму тимчасового ввезення (книжки А.Т.А., книжки CPD, фінансової гарантії), оскільки, відповідно до п.8 ч.3 ст.110 Митного кодексу України, при ввезенні транспортного засобу комерційного призначення такі гарантії не вимагаються.

У цьому контексті суд також вважає за необхідне особливо наголосити на необхідності дотримання позиції Європейського Суду з прав людини, яку він висловив, зокрема, в п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п.43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Тобто, встановлюючи істину в справі, суд повинен базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, у ході розгляду даної справи відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було спростовано доводів сторони позивача та не було надано до суду на обґрунтування своїх тверджень жодних належних і допустимих доказів, які би могли поза розумним сумнівом підтверджувати його аргументи, зокрема, щодо дійсного приватного (в особистих цілях позивача) використання ввезеного позивачем транспортного засобу, відсутності достатніх підстав для поміщення такого автомобіля до митного режиму тимчасового ввезення та ін.

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що митний режим транзиту до автомобіля MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2, як транспортного засобу комерційного призначення, відповідачем був застосований безпідставно, оскільки належним митним режимом є режим тимчасового ввезення.

Відтак, вимоги ОСОБА_3 в частині визнання протиправними дій відповідача щодо визначення при ввезенні автомобіля до України невірного митного режиму та в частині зобов'язання внести відповідні зміни до баз даних митниці ДФС, змінивши відомості про митний режим на належний, є підставними та підлягають до задоволення, виходячи з усього наведеного вище.

У частині ж вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови від 12.08.2016 року про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил за ч.3 ст.470 Митного кодексу України суд відзначає наступне.

Так, ч.3 ст.470 Митного кодексу України передбачено, що перевищення встановленого ст.95 Митного кодексу України строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, як вбачається зі змісту оспорюваної постанови та матеріалів адміністративної справи Львівської митниці ДФС №2711/20917/16, 2856/20910/16, порушення строку доставки автомобіля MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2, обумовлювалося його поміщенням митним органом до митного режиму транзиту та застосування відповідних строків транзиту.

Однак, як уже зазначено вище, автомобіль MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_2, є транспортним засобом комерційного призначення, ввезеним на митну територію України для виконання службових функцій на користь іноземної особи, що передбачає його поміщення до митного режиму тимчасового ввезення, а відтак, застосування строків транзиту в даному випадку є безпідставним.

Суд зазначає, що згідно зі ст.458 Митного кодексу України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений Митним кодексом України та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи Митним кодексом України чи іншими законами України, і за які Митним кодексом України передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені Митним кодексом України, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Таким чином, штраф за порушення строку доставки такого транспортного засобу (строку транзитного перевезення), передбачений ч.3 ст.470 МК України, у даному випадку був застосований до позивача без достатніх підстав, оскільки ним не було допущено порушень митних правил. А тому, відповідна постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що Львівська митниця ДФС, прийнявши оскаржуване рішення, не дотрималася принципу верховенства права з урахуванням вимог чинного законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи ж на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Львівської митниці ДФС від 12.08.2016 року про накладення адміністративного стягнення за порушеня митних правил, передбачених ч.3 ст.470 Митного кодексу України.

Визнати протиправними дії Львівської митниці ДФС щодо визначення при ввезенні автомобіля марки «MITSUBISHI» р/н НОМЕР_2 на територію України митного режиму «транзит» з призначенням «особисте користування» замість митного режиму «тимчасове ввезення», який відповідає комерційним цілям ввезення автомобіля.

Зобов'язати Львівську митницю ДФС внести зміни до даних ПІК «Інспектор 2006», а саме: перевести транспортний засіб марки «MITSUBISHI» р/н НОМЕР_2, що використовується від імені ТОВ ЗОО «Іст Інвест» (Республіка Польща) в комерційних цілях на території України, з режиму «транзит» в режим «тимчасове ввезення».

Присудити на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19 грудня 2016 року.