Постанова № 63480649, 08.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. Справа№ 910/10308/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016

у справі № 910/10308/15 (суддя - Ващенко Т.М.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Державної служби геології та надр України

2. Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік»

2.Приватного акціонерного товариства «Девон»

3.Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння»

про визнання права власності

за участю представників сторін :

від прокуратури - Колодяжна А.В., посвідчення № 036177 від 04.11.2015

від позивача: 1. Литвинова Т.Г., довіреність № 190 від 06.12.2016

від позивача-2: Єлєніна С.М., довіреність № 165 від 09.11.2015, Борисенко Д.В., довіреність № 187 від 29.12.2015

від відповідача-1: Чередніченко М.О., довіреність б/н від 18.10.2016

від відповідача-2: Чижик В.М., довіреність 24-Д від 03.08.2016

від відповідача-3: Метенко Т.І. довіреність б/н від 11.01.2016

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України (позивач-1 у справі), Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (позивач-2 у справі) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» (відповідач-1 у справі), Приватного акціонерного товариства «Девон» (відповідач-2 у справі), Закритого акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (відповідач-3 у справі) про визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» на частку у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. у розмірі 35% вартістю 13 800 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог Заступник прокурора міста Києва посилається на те, що після розірвання договору №230/12 від 15.05.2012 купівлі-продажу частки у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000, укладеного з ТОВ «Голден Деррік», правова підстава на якій останнє набуло спірну частку у власність відпала, що відповідно до ст. 653, 1212 ЦК України, на думку Заступника прокурора, є підставою для визнання за попереднім власником частки, а саме за Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» права власності на неї.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.15 у справі №910/10308/15 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.16.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.16 вищезазначені рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.15 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.03.16 скасовані, справа була направлена на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи попередні судові акти Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що господарськими судами попередніх інстанцій, в порушення принципу повноти та всебічності розгляду справи не надано правової оцінки правовим підставам заявленого прокурором позову, не визначено характеру спірних правовідносин, що складають предмет позову, не досліджено чи підлягають у даному випадку застосуванню приписи ст.392, ст.1212 Цивільного кодексу України. Судом касаційної інстанції наголошено, що при новому розгляді справи суду слід надати належну правову оцінку можливості застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст. 392, 1212 Цивільного кодексу України, а отже визначити за наявності яких фактичних обставин порушене право може бути захищене способом, передбаченим зазначеними нормами матеріального права, та встановити чи доведено позивачем існування таких обставин. Встановити в чому саме була виражена спірна частка у спільній діяльності на момент її продажу; які зміни відбулись у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000р. з моменту укладання договору купівлі-продажу №230/12 від 15.05.2012 до цього часу; чи збереглась спірна частка на даний момент та в чому вона виражена станом на час розгляду спору у разі її наявності.

За результатом нового розгляду спору, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з позивачів Державної служби геології та надр України та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» судовий збір в дохід Державного бюджету України по 36 540, 00 грн. з кожного.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що приписами чинного цивільного законодавства України не передбачено таких наслідків розірвання договору купівлі-продажу, як повернення сторонами одна одній одержаного за правочином, тим більше не передбачено автоматичного поновлення права власності, яке в результаті укладенні договору було набуте третьою особою. Разом з цим, Господарським судом міста Києва було встановлено безпідставність заявлення вимоги про визнання права власності на підставі ст. 1212 ЦК України, яка за наявності між сторонами зобов'язальних відносин, не може бути підставою для визнання права власності на спірне майно.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України», подав апеляційну скаргу № 1232/2/13 від 27.09.2016 року, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт стверджує, що висновки суду не відповідають обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва подав апеляційну скаргу № 05/2/3-18103-14 від 29.09.2016 року, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт стверджує, що рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 55 Конституції України, ч.1 ст. 321, ч.1 ст. 328, ст. 392, ч.2 ст. 697 ЦК України), а також норм процесуального права (ст. ст. 4-2, 43 ГПК України), оскільки суд надав невірну оцінку обставинам справи та не врахував справедливий баланс інтересів сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства «Надра України» прийняті до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Дикунська С.Я., об'єднані в одне апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 16.11.2016.

26.10.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому товариство погоджується з висновками Господарського суду міста Києва, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні вимог апелянтів, при цьому наголошує на тому, що розмір часток учасників спільної діяльності визначається самими учасниками такої діяльності в укладеному договорі про спільну діяльність. Оскільки 15.05.2012 Додатковою угодою № 8 до договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №1-Д21/008/2000 частки учасників спільної діяльності були перерозподілені, і визначені зокрема за ТОВ «Голден Деррік» у розмірі 20%, то відповідно Приватне акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» вважає неприпустимим позбавлення інших учасників права власності на їхні частки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 відмовлено у задоволені заяви прокурора про застосування заходів до забезпечення позову з підстав викладених у мотивувальній частині ухвали та відкладено розгляд справи на 08.12.2016.

08.12.2016 від ТОВ «Голден Деррік» до Київського апеляційного господарського суду надійшли письмові заперечення (вх. №09-11/24512/16) на апеляційні скарги, в яких відповідач-1 спростовує доводи апелянтів, вважає рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 законним та обґрунтованим, а тому просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг.

У судовому засіданні 08.12.2016 року прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 та прийняти нове рішення , яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, визнати за позивачем право власності на частку у спільній власності за договором про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. у розмірі 35% вартістю 13 800 000 грн.

Представник відповідача-1, ТОВ «Голден Деррік», заперечив проти доводів апеляційної скарги як прокурора так і позивача-2, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представник відповідача-2, ПАТ «Девон», заперечив проти доводів апелянтів, просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.09. 2016 залишити без змін.

Представник відповідача-3, ПАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», заперечив проти доводів апелянтів просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.09. 2016 залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

28.11.2000 між Полтавським державним геологічним підприємством «Полтаванафтогазгеологія» (у подальшому реорганізовано у Дочірнє підприємство НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія») та Закритим акціонерним товариством «Девон» (у подальшому змінено найменування на Приватне акціонерне товариство «Девон») було укладено договір №1-Д21/008/2000 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність на геологічне вивчення з дослідно-промисловою експлуатацією і промисловою розробкою Сахалінського родовища (а.с. 10-32 том 1), відповідно до п. 1.3. якого предметом договору є спільна виробнича діяльність, спільна інвестиційна діяльність з метою розробки і експлуатації родовища, впровадження передової техніки і технології по технологічним схемам ДПР; реалізація спільної продукції з метою отримання доходів.

В межах спільної діяльності, відповідно до п. 1.4. договору, учасники об'єднують кошти, матеріальні та трудові ресурси, виробничо-технічний і економічний потенціал з метою здійснення спільної діяльності і досягнення спільної господарської мети, яка передбачається цим договором.

Як визначено у п. 2.7. договору, майно та грошові кошти, внесені учасниками спільної діяльності, а також створені, одержані або придбані в процесі спільної діяльності, складають їх спільну власність. Учасники не мають права розпоряджатися своєю часткою в спільному майні без згоди решти учасників.

За умов п. 17.1,17.3 договору будь яка юридична чи фізична особа має право приєднатися до цього договору за наявності письмової згоди всіх учасників. Приєднання до договору нових учасників вимагає підписання усіма учасниками Додаткової угоди.

Додатковою угодою № 5 від 30.07.2007 (а.с. 303-310 том 3) до договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 до складу учасників включено Національну акціонерну компанію «Надра України» та викладено договір про спільну діяльність у новій редакції.

Пунктом 1.1 договору окреслено предмет договору, яким є спільна діяльність учасників з метою забезпечення здійснення власником спеціального дозволу на користування надрами геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки та/або промислової розробки ділянки надр на певній території в межах програми робіт спільної діяльності, які беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти для досягнення мети.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 договору сторони визначили розміри часток учасників у таких пропорціях: ТОВ «Девон» (інвестор за договором) - 60% від загальних вкладів учасників спільної діяльності, НАК «Надра України» (компанія за договором) - 35% та ДП НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» (підприємство за договором) - 5%.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, майно, продукція, створені в результаті спільної діяльності, та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю учасників.

15.05.2012 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» (продавець за договором, позивач-1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» (покупець за договором, відповідач-1 у справі) було укладено договір купівлі-продажу № 230/12 частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. (а.с. 33-34) про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, укладеним між Національною акціонерною компанією «Надра України», Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія» та Закритим акціонерним товариством «Девон» (з усіма додатками, змінами і доповненнями, додатковими угодами, що є невід'ємною частиною вказаного договору).

Пунктом 1 укладеного договору купівлі-продажу продавець підтвердив, що станом на дату укладення даного договору частка продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 про спільну діяльність становить 35 %.

Згідно п.п. 2, 3 договору купівлі-продажу продавець (позивач у справі) передав покупцю (відповідачу), а покупець з дати укладення цього договору прийняв та набув право власності на частку продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність у розмірі 35 %. за ціною продажу частки (без урахування ПДВ) 11 500 000,00 гривень, сума ПДВ 2 300 000, 00 грн., разом з податком на додану вартість 13 800 000, 00 грн, яка сплачується покупцем продавцю протягом 30 банківських днів з дати підписання цього договору.

У зв'язку із укладенням вищевказаного договору купівлі-продажу № 230/12 частки у праві спільної часткової власності за договором №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 про спільну діяльність на Сахалінському родовищі Закритим акціонерним товариством «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України», Дочірнім підприємством «НАК «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія», Закритим акціонерним товариством «Девон», Товариством з обмеженою відповідальністю «Годен Деррік» були внесені зміни до договору про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 шляхом укладення 15.05.2012 додаткової угоди № 8 (а.с. 35-38 том 1).

Згідно Додаткової угоди №8, сторони враховуючи, що Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» є власником спеціального дозволу на користування надрами (промислову розробку) Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища №5139 від 05.02.2010, а також у зв'язку з набуттям Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» всіх прав та обов'язків, що належали Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Дочірньому підприємству «НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» домовились, зокрема, п. 1. виключити зі складу учасників договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Дочірнє підприємство «НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» і ввести до складу учасників Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік»; п. 3. визначено, що учасниками спільної інвестиційної діяльності є Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» та Закрите акціонерне товариство «Девон».

Пунктами 28-29 додаткової угоди №8 узгоджено п. 6.2. договору про спільну діяльність викласти в наступній редакції: Частки учасників у праві спільної часткової власності визначаються відповідно до пропорції, визначеної у п. 6.4. даного договору. А саме у випадку припинення договору спільне майно учасників підлягає реалізації, а отримані від спільної діяльності кошти (після сплати всіх необхідних платежів, погашення грошових зобов'язань, у тому числі і тих, строк виконання яких не настав), розподіляється між учасниками у наступній пропорції: майно, утворене до підписання учасниками додаткової угоди №8, крім поліпшень такого майна, створених після набуття чинності додатковою угодою, розподіляється між Закритим акціонерним товариством «Девон» (інвестором) (60%) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» (підприємством) (40%); майно, утворене після підписання учасниками додаткової угоди №8, включаючи поліпшення майна, утвореного після набуття чинності додатковою угодою №8, розподіляється між Закритим акціонерним товариством «Девон» (інвестором) (40%), Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» (підприємством) (20%); та Закритим акціонерним товариством «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (компанія) (40%).

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» зобов'язань по договору купівлі-продажу частки щодо проведення оплати за придбану частку продавця у праві спільної часткової власності за Договором про спільну діяльність, Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» було подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» про розірвання договору, за результатами розгляду якого рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі №910/19411/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 розірвано договір купівлі-продажу №230/12 від 15.05.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік».

Посилаючись на те, що договір купівлі - продажу №230/12 від 15.05.2012 розірвано за рішенням суду, прокурор стверджує, що власником частки 35 % у праві спільної часткової власності за договором про спільну діяльність є Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України» і оскільки на вимогу позивача-2 учасники спільної діяльності відмовилися поновити його права на частку у спільній діяльності прокурор звернувся до суду за захистом порушеного права ПАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України». При цьому, прокурор вважає, що оскільки правова підстава для отримання ТОВ «Голден Деррік» частки у спільній діяльності відпала, то з огляду на приписи ст.ст.392, 1212 Цивільного кодексу України просить визнати за ПАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» право власності на частку у праві спільної часткової власності за договором спільної діяльності договору №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 у розмірі 35%.

Враховуючи зауваження касаційної інстанції місцевий господарський суд дослідив правомірність звернення прокурора до суду за захистом порушеного права у відповідності до приписів ст.ст.13, 41 Конституції України, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, за приписами ч.ч.1-4 ст.41 Конституції України, ст.321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК). Слід зазначити, що стаття 392 ЦК, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

За таких обставин, враховуючи викладені вище норми матеріального при зверненні до суду з вимогою про визнання права власності повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт правомірного набуття Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» відповідного майнового права, а також порушення, невизнання чи оспорювання означеного права відповідачами.

Статтею 430 Цивільного кодексу Української РСР (яка була чинної на момент укладення договору про спільну діяльність у 2000 році) передбачено, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Метою спільної діяльності може бути як господарська (інвестування, виконання робіт, надання послуг, будівництво об'єктів промисловості, торгівлі, житла, тощо), так і негосподарська (вирішення питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад, тощо) мета. Водночас, в абз. 4 п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.1995р. № 02-5/302 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність» зауважено, що сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» .

Разом з цим, слід зазначити, що основним документом, який регулює діяльність учасників є договір. Згідно укладеного договору про спільну діяльність, як уже зазначалось вище, право власності учасників у спільній діяльності було визначена у формі спільної часткової власності з виділенням розміру частки кожного із учасників, договором також було передбачена можливість вступу нового учасника виключно за згодою всіх учасників шляхом підписання додаткових угод.

Колегія суддів з урахуванням змісту та умов договору купівлі-продажу №230/12 від 15.05.2012, укладеного з ТОВ «Голден Деррік», зазначає, що в момент укладання вказаного вище договору купівлі-продажу частка продавця - ПАТ «НАК «Надра України» у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 про спільну діяльність становить 35 % перейшла у власність покупця - ТОВ «Голден Деррік», що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 363 ЦК України, згідно якої частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що продавець - ПАТ «НАК «Надра України», з моменту укладення даного договору втратив майнові права на товар (частку у спільній діяльності), що окрім того в подальшому підтвердили і учасники спільної діяльності під час укладення 15.05.2012 Додаткової угоди №8 та розподілення вкладів учасників спільної діяльності розподілено між Закритим акціонерним товариством «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік», та Приватним акціонерним товариством «Девон».

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, при застосуванні цієї норми слід встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 18 лютого 2015 р. у справі № 6-244цс14; від 24 червня 2015 р. № 6-318 цс15).

На момент розгляду справи як у суді першої інстанції, так і під час розгляду в апеляційному господарському суді, позивачами не надано доказів набуття після розірвання договору №230/12 від 15.05.2012 купівлі-продажу з підстав визначених законодавством Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» права власності на спірну частку, що могло б бути захищено судом на підставі присів ст.392 ЦК України.

При цьому, Господарський суд міста Києва правомірно зазначив, що розірвання договору №230/12 від 15.05.2012 не свідчить про автоматичне повернення товару (майнових прав на товар) - частки продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність, яка становила 35 %, у власність продавця.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно ст. 598, 604, ч. 2 ст. 653 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Статтею 653 ЦК України передбачено, в тому числі, наслідки розірвання договору. Зокрема, визначено, що якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Частиною 4 означеної статті ЦК України унормовано, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Тобто, з системного аналізу норм ст.653 Цивільного кодексу України полягає, що розірвання договору у судовому порядку позбавляє сторін права вимагати отриманого за правочином та передбачає можливість сторони вимагати відшкодування завданих збитки, у разі якщо правочин було розірвано у зв'язку з істотним порушенням договору.

Тобто, розірвання договору тягне для сторін настання відповідних правових наслідків, перелік і зміст яких може бути визначений або самим договором, який розривається, або додатковим правочином про розірвання договору, або законом. При цьому, правило, визначене у ч. 4 ст. 653 ЦК України, пояснюється тим, що у разі розірвання договору не відбувається нівелювання юридичних наслідків правочину, на підставі якого виникло договірне правовідношення (на відміну від випадків визнання правочинів недійсними), тому сторони не повертаються у первісний стан, тобто не застосовується реституція. У випадку розірвання договору сторони з моменту такого розірвання перестають бути зобов'язаними один перед одним. Разом з цим, сторони можуть вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо така можливість передбачена сторонами договором про розірвання або законом. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент прийняття рішення у справі відповідач, як покупець за договором купівлі-продажу №230/12 від 15.12.2012 повністю сплатив вартість придбаної частки, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення №69 від 05.02.2016 про перерахування на користь позивача 5 950 000,00 грн в рахунок, як зазначено у призначені платежу, збитків завданих розірванням договору купівлі-продажу №230/12 від 15.12.2012.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що чинним цивільним законодавством не передбачено реституцію (тобто повернення сторонами одна одній того, що одержала кожна внаслідок укладення та виконання договору) у випадку розірвання договору, як це передбачено у випадках визнання правочинів недійсними. Набуте кожною із сторін у зобов'язанні до моменту розірвання залишається у сторін, якщо іншого не визначено самими сторонами або законом.

Оскільки такі наслідки розірвання договору, як автоматичне повернення продавцеві права власності на продане майно (в даному випадку право на частку у спільній діяльності) не передбачені цивільним законодавством або самим договором купівіл-продажу, то апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що у Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» відсутнє право власності на частку у спільній діяльності у розмірі 35%, оскільки таке право було правомірно набуте ТОВ «Голден Деррік» за договором купівлі-продажу, а продавець ПАТ «НАК «Надра України» після продажу своєї частки вибув зі складу учасників спільної діяльності і набути даного статусу «учасника» може згідно умов договору про спільну діяльність лише за наявності письмової згоди решти учасників спільної діяльності.

При цьому, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що розірвання договору за рішенням суду відповідно до спеціальних норм цивільного законодавства для Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» є підставою для виникнення інших правових наслідків.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до ст. 392 ЦК України, яка передбачає захист права власника шляхом визнання за ним права власності може бути застосована виключно, якщо особа має статус власника, однак у даній справі поданими сторонами документами підтверджується відсутність у Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» права часткової власності на частку у спільній діяльності за договором №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000.

Колегія суддів відхиляє також посилання прокурора та позивачів на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України в обґрунтування позовних вимог зокрема, щодо того, що у зв'язку з розірвання договору купівлі-продажу у покупця відпала підстава для утримання спірної частки, що відповідно слід вважати підставою для визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 ЦК України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 25.02.2015р., від 02.03.2016р. Верховного Суду України по справах №3-11гс15 та №6-3090цс15.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Голден Деррік» набув у власність спірне майно на підставі договору №230/12 від 15.05.2012р., отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається прокурор та позивачі, як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно майнових прав особи у разі коли договір, за яким вказане майно відчужено, розірвано, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України та у даному випадку не може свідчити про наявність (відновлення) у позивача 2 (як продавця за розірваним договором) права власності на спірне майно.

Також колегія суддів звертає увагу, що приписами ст. 1212 ЦК України передбачено повернення майна, однак дана норма не встановлює обставин, які можуть бути підставою для визнання за позивачем права власності на майно. Слід зазначити також, що позивачем у справі про визнання права власності завжди є особа, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову. Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову про визнання права власності на підставі ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Крім того, як зазначалось, вище, у відповідності змісту додаткової угоди №8 від 15.12.2012р. до договору №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000р. про спільну діяльність загальний розмір вкладів учасників спільної діяльності розподілено наступним чином: Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» - 40%, Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» - 20% та Закрите акціонерне товариство «Девон» - 40%.

Тобто, станом на момент розгляду спору Товариству з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» вже не належить частка у спільній діяльності у розмірі 35%, а тому вимога про визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» на частку у розмірі 35% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 всупереч згоді інших учасників спільної діяльності, могло б призвести до порушення прав та законних інтересів інших учасників спільної діяльності, яким належить відповідний розмір часток у спільній діяльності.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2016 року у справі №910/12327/16 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/10308/15 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09. 2016 року у справі № 910/10308/15 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/10308/15 залишити без змін.

4.Матеріали справи № 910/10308/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська