Постанова № 63480397, 15.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2016 р. Справа№ 927/711/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Гусєв П.В.-представник;

Від відповідача: ОСОБА_3; Дмитренко О.М.-представник;

Від третьої особи: ОСОБА_5

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.10.2016

у справі № 927/711/16 (суддя Фетисова І.А.)

за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

до Фізичної особи - підприємеця ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : ОСОБА_5

про відшкодування шкоди у розмірі 12 059,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Чернігівської області звернулося з позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 12 059,57 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, що до нього перейшло право зворотньої вимоги (регресу) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, як страхувальника та особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.10.2016 в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" у справі №927/711/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.11.2016.

Представник відповідача 17.11.2016 через відділ документального забезпечення суду подав пояснення щодо апеляційної скарги, в яких відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін а апеляційну скаргу без задоволення, крім того просив при ухваленні рішення вирішити питання про розподіл судових витрат та врахувати витрати, понесені відповідачем на оплату правової допомоги адвоката у зв'язку з його участю у якості представника відповідача у апеляційному розгляді даної справи, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 17.11.2016, повноважний представник третьої особи не з'явивсь.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" відкладено на 15.12.2016.

В судовому засіданні 15.12.2016 представник позивача надав свої пояснення по суті спору, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

15.12.2016 представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні надали свої пояснення по суті спору та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, крім того в судовому засіданні відповідач підтримав клопотання про відшкодування витрат за адвокатські послуги.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідачем на підтвердження надання адвокатських послуг надано договір про надання правової допомоги у господарських справах від 10.11.2016 №27-г, укладену між відповідачем та адвокатом Дмитренком О.М., ордер серія АА №097370 від 12.11.2016, а також платіжне доручення №394 від 16.11.2016 на суму 2000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих втрат, крім судового збору, не повинен бути явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх встановлено); вартість економних транспортних послуг; час, який би міг витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, які склалися в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При вирішення питання про розподіл судових витрат судом враховано принцип співрозмірності: витрати на правову допомогу - 2000,00 грн., а також ту обставину, що адвокат Дмитренко О.М. особисто брав участі в судових засіданнях, та займався підготовкою документів, які надані суду.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що дане клопотання підлягає задоволенню та ухвалила стягнути з позивача 2000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/2311725 Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, як страхувальник, застрахував транспортний засіб DAF 95 XF 430 з номерним знаком НОМЕР_5 в ПАТ "СК "Провідна".

З наявної в матеріалах справи довідки ВДАІ Козелецького РВ УМВС в Чернігівській області про дорожньо-транспортну пригоду № 57428626 вбачається, що 06.02.2015 о 07:25 сталась дорожньо-транспортна пригода (наїзд на транспортний засіб, що стоїть) за участю транспортного засобу DAF 95 XF 430 з номерними знакам НОМЕР_5, що належить ФОП ОСОБА_3 (водій на час ДТП- ОСОБА_3), який застрахований ПАТ "СК "Провідна", та за участю транспортного засобу JEEP GRAND CHEROKEE з номерним знаком НОМЕР_6, що належить ОСОБА_7 (водій на час ДТП - ОСОБА_8) та який застрахований ПАТ "Страхова компанія "Країна".

Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.03.2015 № 740/1174/15 (провадження № 3/740/439/15) за матеріалами ВДАІ Козелецького РВ УМВС в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5, працюючого водієм ТОВ "Мариненко", згідно якої вирішено притягнути до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП ОСОБА_5 і накласти на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 350 грн. на користь держави.

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" 12.08.2015 звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" про стягнення грошових коштів в порядку регресу в розмірі 12 059,57 грн.

На підставі рахунку-фактури № СЧ - 1501786 від 13.03.2015, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу було визначено Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Країна" вартість відновлювального ремонту автомобіля в результаті його пошкодження в ДТП та склала 12 059,57 грн.

10.02.2016 позивачем було складено страховий акт № НОМЕР_1 в якому як потерпілий зазначено Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна", а сума до виплати по транспортному засобу - 12 059,57 грн. Крім того, в акті зафіксовано дату повідомлення страховика про подію - 12.08.2015.

Платіжним дорученням № 0006080 від 11.02.2016 позивач сплатив на рахунок ВДВС Соломенського РУЮ у м. Києві суму в розмірі 12 059,57 грн. з призначенням платежу сума боргу в добровільному порядку на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна".

22.04.2016 позивач звернувся з претензією № 1079/2 про компенсування в порядку регресу суми страхового відшкодування в розмірі 12 059,57 грн., яка була отримана відповідачем 26.04.2016.

Підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпунктом "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 1 липня 2004 року "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у справі № 6-1253цс16 щодо відшкодування завданої шкоди страховику за умови неналежного його повідомлення при настанні страхового.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Разом з тим за наявності у страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов'язку повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

Згідно з частиною 1,7 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до статтей 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави та особливості відшкодування шкоди, завданої, зокрема, джерелом підвищеної небезпеки.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на момент настання страхового випадку (вчинення ДТП) водій автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_5 знаходився у відпустці без збереження заробітної плати та користувався зазначеним автомобілем у власних інтересах для перевезення особистого (сімейного) майна, відповідно до поданих заяв. Дані обставини підтверджуються даними в матеріалах справи копіями наказів ФОП ОСОБА_3 № 3 від 02.02.2015 та № 2 від 02.02.2015, заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_3 з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати від 02.02.2015 року, заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_3 з проханням надати у власне користування автомобіль НОМЕР_3 та причеп НОМЕР_7 в рахунок заробітної плати від 02.02.2015.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення, відповідача та третю особу по даній справі про факт розгляду позову між ПАТ "СК "Країна" до ПАТ "СК "ПРОВІДНА" про стягнення 12 059,57 грн.

Крім того слід наголосити, що позивач у справі № 910/27171/15 за позовом ПАТ "СК "Країна" до ПАТ "СК "ПРОВІДНА" про стягнення 12 059,57 грн. в добровільному порядку сплатив СК "Країні" кошти в розмірі 12 059,57 грн., даний факт підтверджується платіжним дорученням № 0006080 від 11.02.2016 в якому вказується, що позивач сплатив кошти у відповідному розмірі на рахунок ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві.

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, законом визначено, що відшкодування шкоди покладається на роботодавця у разі нанесення працівником у період здійснення його діяльності на користь такого роботодавця.

Згідно з ст. 38 Закону, страхова має альтернативне право звернення з регресним позовом як до страхувальника, так і до водія забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частинами 2 - 5 статті 1187 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з пунктом 2.2 Правил дорожнього руху України якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України суб'єктом відповідальності за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки є особа, яка фактично володіє об'єктом підвищеної небезпеки, як на відповідній правовій підставі (будь-яке титульне володіння), так і без неї (безтитульне володіння), за виключенням умов, передбачених частиною 4 статті 1187 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана одній особі з вини іншої особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою, тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч.1 ст. 1172 ЦК України).

Тобто, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14 Верховного Суду України.

Докази які наявні в матеріалах справи підтверджують факт відсутності виконання трудових обов'язків водія під час скоєння ДТП, використання водієм ОСОБА_5 транспортного засобу в особистих цілях, крім того саме водій зобов'язанийк повідомити письмово страхову компанію про настання страхового випадку, чого зроблено водієм не було.

Таким чином, позивачем неправомірно було застосування статтю 1172 ЦК України до правовідносин між сторонами у справі, а саме застосування альтернативного права звернення з регресним позовом як до страхувальника, так і до водія забезпеченого транспортного засобу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки з матеріалів справи чітко вбачається, що водій ОСОБА_5 на час скоєння ДПТ - 06.02.2015 хоч і перебував у трудових відносинах з відповідачем, проте не виконував свої трудові обов'язки відповідно до трудового договору та не здійснював будь-які доручення відповідача, а використовував застрахований транспортний засіб для власних потреб.

Крім того слід наголосити, що третьою особою не було повідомлено відповідача як власника транспортного засобу про настання страхового випадку 06.02.2015 року та не повідомлено саме водієм (третьою особою), відповідно до статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхову компанію в письмовому вигляді про настання страхового випадку, таким чином підстав для стягнення 12059,57 грн. шкоди з відповідача як особи, відповідальної за шкоду завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків немає про що вірно вказав суд першої інстанції.

Заперечення скаржника, які містяться в матеріалах справи, та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими та недоведеними.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія"Провідна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.10.2016 у справі № 927/711/16 залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія"Провідна" (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 25, код ЄДРПОУ 23510137) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (16600,АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_4) 2 000,00 грн. витрат за адвокатські послуги. Видати наказ.

Видачу виконавчих документів доручити Господарському суду Чернігівської області.

Матеріали справи № 927/711/16 повернути Господарському суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко