Постанова № 63480332, 08.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. справа№ 910/12392/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача-1 - Дещенко О.М.

: позивача-2 - Дещенко О.М.

відповідача - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі»

на рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2016 р.

у справі № 910/12392/16 (суддя - Селівон А.М.)

за позовом: 1. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі»

про розірвання договору, виселення, зобов`язання передати приміщення та стягнення заборгованості у розмірі 133 403,62 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - позивач-1) та Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулись з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» (далі - відповідач) про розірвання договору оренди нерухомого майна № 1803 від 27.09.2010 р.; виселення відповідача із займаного приміщення, загальною площею 306,00 кв.м., яке знаходиться в буд. 28 по вул. Березняківській у м. Києві; зобов'язання відповідача передати приміщення Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва; стягнення з відповідача 122 475,92 грн заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 1803 від 27.09.2010 р., 1 261,35 грн інфляційних втрат, 1 291,69 грн 3% річних та 8 374,66 грн пені.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.08.2016 р. у справі № 910/12392/16 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача 122 475,92 грн заборгованості за договором, 723,67 грн інфляційних втрат, 598,33 грн 3% річних та 8 374,66 грн пені; розірвано договір № 1803 оренди нерухомого майна від 27.09.2010 р.; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі» із займаного нежитлового приміщення, загальною площею 306,00 кв.м., яке знаходиться у будинку № 28 на вул. Березняківській у м. Києві; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі» передати нежиле приміщення площею 306,00 кв.м., яке знаходиться у будинку № 28 на вул. Березняківській у м. Києві Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що договір оренди припинив свою дію ще 25 вересня 2013 року, а кошти сплачувалися ним не на підставі цього договору, а за фактичне користуванням приміщенням, тому в такому випадку підлягає застосуванню стаття 526 ЦК України, згідно якої за відсутності умов договору зобов'язання мають виконуватися відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/12392/16 та призначено її до розгляду на 29.11.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 р. було відкладено розгляд справи до 08.12.2016 р.

У судове засідання 08.12.2016 р. представник відповідача вдруге не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.09.2010 р. між Комунальним підприємством «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної у місті Києві ради (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росичі» (далі - орендар) було укладено договір №1803 оренди нерухомого майна (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі рішення № 129 від 25.06.2007 р. та виданого у встановленому порядку розпорядження № 347-Р від 28.07.2010 р. Дніпровської районної у м. Києві ради передає в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та окреме індивідуально визначене майно, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 28.

Згідно з п. 2.1 договору об'єктом оренди є: нерухоме майно (будівля, споруда) загальною площею 306,00 кв.м, в тому числі: другий поверх 306,00 кв.м. устаткування, інвентар, інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1).

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що вартість об'єкту оренди згідно зі звітом про оцінку станом на 31 серпня 2010 року становить за незалежною оцінкою 1 191 420,00 грн (додаток № 3).

Згідно з п. 4.1 договору, в редакції додаткової угоди від 09.04.2013 р., за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної в м. Києві ради від 27 березня 2008 року № 221, від 12 березня 2009 року № 338 та від 22 грудня 2009 року № 412. Орендна плата за цим договором сплачується згідно розрахунку, викладеному в додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованого у поточному місяці (п. 4.2 договору в редакції додаткової угоди від 09.04.2013 р.).

Відповідно до п. 4.4 договору, в редакції додаткової угоди від 09.04.2013 р., додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Орендна плата та заборгованість з орендної плати, що виникла за договором, сплачується орендарем на рахунок балансоутримувача (Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва) (п. 4.5 договору в редакції додаткової угоди від 09.04.2013 р.).

Згідно з п. 4.6 договору (в редакції додаткової угоди від 09.04.2013 р.), орендна плата сплачуються орендарем незалежно від наслідків його діяльності щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця. Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. У разі порушення строків внесення орендної плати, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується орендна плата з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожний день прострочення платежу.

Цей договір укладено строком на два роки 364 дні, що діє з 27 вересня 2010 року до 25 вересня 2013 року включно (п. 8.1 договору).

Згідно з розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 р. № 236 «Про організаційно-правові заходи з припинення Комунального підприємства «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної в місті Києві ради» Комунальне підприємство «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної в місті Києві ради» припинено шляхом приєднання до Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва».

Відповідно до п. 2.2 рішення Київської міської ради VIII сесії VI скликання від 22.09.2011 р. № 34/6250 орендодавцями майна територіальної громади міста Києва уповноважені виступати районні в місті Києві державні адміністрації, щодо майна, яке передане їм в управління.

Як передбачено розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.08.2012 р. № 340 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 р. № 236 «Про організаційно-правові заходи з припинення Комунального підприємства «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної в місті Києві ради», балансоутримувачі майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, визначені правонаступниками прав та обов'язків комунального підприємства за договорами оренди нерухомого майна.

09.04.2013 р. між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі - орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Росичі» (далі - орендар) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - балансоутримувач), було укладено додаткову угоду № 1803-пр про внесення змін до договору № 1803 оренди нерухомого майна від 27.09.2010 р. (далі - додаткова угода), згідно умов якої Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов'язки орендодавця і стає стороною за договором оренди від 27.09.2010 р. № 1803, укладеним між Комунальним підприємством «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росичі».

При цьому вказаною додатковою угодою було викладено п. 2.3 договору оренди у новій редакції, а саме: об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва.

Як передбачено ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

У відповідності до п. 3.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у строк, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі нерухомого майна з урахуванням особливостей, визначених у п. 5.16 цього договору. Опис технічного стану об'єкту оренди на дату передачі його орендареві зазначається в акті приймання-передачі нерухомого майна, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1).

27.09.2010 р. Комунальним підприємством «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної у місті Києві ради на виконання умов договору № 1803 оренди нерухомого майна від 27.09.2010 р. передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Росичі» прийнято в користування нерухоме майно, загальною площею 306,00 кв.м, в т.ч. другий поверх 306,00 кв.м., технічний і пожежобезпечний стан вказаного майна задовільний, що підтверджується актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 28, від 27.09.2010 р.

Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений їх печатками без будь-яких зауважень та заперечень.

Отже, орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі відповідачу орендованого майна на підставі договору, а відповідачем прийнято вказане приміщення в оренду без будь-яких зауважень.

За період з 01.12.2015 р. по 26.04.2016 р. позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов договору орендну плату за користування об'єктом оренди у загальному розмірі 122 475,92 грн, а саме 23 208,86 грн за грудень 2015 року, 23 375,66 грн - за січень 2016 року, 23 590,12 грн - за лютий 2016 року, 26 107,76 грн - березень 2016 року, 26 193,52 грн - за квітень 2016 року.

Так, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на сплату орендної плати за спірний період, а саме:

- № 7 від 10.12.2015 р. на суму 23 208,68 грн;

- № 7 від 12.01.2016 р. на суму 23 375,66 грн;

- № 7 від 12.02.2016 р. на суму 23 590,12 грн;

- № 7 від 11.03.2016 р. на суму 26 107,76 грн;

- № 7 від 12.04.2016 р. на суму 26 193,52 грн;

Крім того, позивачем були направлені на адресу відповідача акти виконаних робіт по оренді приміщення за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 28, за період грудень 2015 року по квітень 2016 року, а саме: № 7 від 31.12.2015 р., № 7 від 29.01.2016 р., № 7 від 29.02.2016 р., № 7 від 31.03.2016 р., № 7 від 29.04.2016 р., що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист.

09.03.2016 р. позивач-1 направив на адресу відповідача лист № 1683/47/1/103, в якому повідомив останнього про свій намір достроково розірвати договірні відносини у зв'язку із наявністю заборгованості та вважати договір розірваним з 21.03.2016 р., в зв'язку з чим повернути об'єкт балансоутримувачу до 25.03.2016 р. за актом приймання - передачі.

Зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивачів, продовжує використовувати орендоване майно після припинення дії договору про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, чим порушує права позивача та не сплачує кошти за користування цим орендованим майном.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Як передбачено ч. ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вбачається, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нежилого приміщення на загальну суму 122 475,92 грн у встановлений строк, всупереч умовам укладеного договору оренди.

Враховуючи те, що доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивачів про стягнення з відповідача 122 475,92 грн заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачі нарахували та просять суд стягнути з відповідача 8 374,66 грн пені за період з грудня 2015 року по квітень 2016 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 4.6 договору, в редакції додаткової угоди, орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені договором. У разі порушення орендарем строку внесення орендної плати, він сплачує пеню, на поточний рахунок орендодавця, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась орендна плата з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 8 374,66 грн пені за період з грудня 2015 року по квітень 2016 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, розмір її є арифметично правильним, перевірений судом, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Також, за неналежне виконання грошового зобов'язання позивачі нарахували та просять суд стягнути з відповідача 1 261,35 грн інфляційних втрат, 1 291,69 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.06.2003 р. у справі № 3/350.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 723,67 грн інфляційних втрат та 598,33 грн 3% річних за період з 01.12.2015 р. по 31.03.2016 р. є обґрунтованою, арифметично правильно нарахованою та такою, що підлягає задоволенню.

Встановлено, що, здійснюючи нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з грудня 2015 року по квітень 2016 року позивачами було допущено арифметичну помилку.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивачів про стягнення процентів річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 598,33 грн 3% річних та 723,67 грн інфляційних втрат.

При цьому розмір пені перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 8575,26 грн. пені, а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі, нарахованому позивачем, а саме 8374,66 грн.

Стосовно позовних вимог про розірвання договору № 1803 оренди нерухомого майна від 27.09.2010 р, виселення ТОВ «Росичі» зі спірного приміщення та зобов'язання відповідача передати об'єкт оренди балансоутримувачу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 ГК України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як передбачено ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов'язань, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до п. 4.7 укладеного договору, в редакції додаткової угоди № 1803-пр від 09.04.2013 р., несплата орендарем орендної плати протягом двох і більше місяців є підставою для дострокового розірвання договору орендодавця в односторонньому порядку. В цьому випадку орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди балансоутримувачу протягом 3-х днів з дня розірвання договору.

Таким чином, оскільки судом вже було встановлено істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у невиконанні зобов'язань щодо сплати сум орендної плати за користування орендованим приміщенням з грудня 2015 року по квітень 2016 року, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовна вимога в частині розірвання договору оренди № 1803 від 27.09.2010 р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивачів про виселення ТОВ «Росичі» із займаного нежилого приміщення загальною площею 306,00 кв.м, яке знаходиться в будинку № 28 по вул. Березняківська у м. Києві, та зобов'язання відповідача передати вказане нежиле приміщення загальною площею 306,00 кв.м, яке знаходиться в будинку № 28 по вул. Березняківській у м. Києві, його балансоутримувачу - Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, колегія зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України розірвання договору є підставою для припинення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

За приписами ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За умовами п. 3.4 договору у разі припинення або розірвання цього договору об'єкт оренди повертається орендарем орендодавцю та балансоутримувачу. Орендар повертає об'єкт оренди орендодавцю та балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі об'єкту оренди орендарю цим договором. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі.

Як передбачено п. 4.8 укладеного договору, несплата орендарем орендної плати або інших платежів по даному договору протягом 2 місяців є безумовною підставою дострокового розірвання даного договору та зобов'язання орендаря повернути об'єкт оренди протягом 3-х днів з дня розірвання (припинення) договору.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази звільнення орендованого приміщення або повернення останнього балансоутримувачу.

Таким чином, оскільки істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (балансотримувачу), з урахуванням задоволення позовної вимоги про розірвання спірного договору оренди, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивачів про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» з нежилого приміщення, загальною площею 306,00 кв. м. (в т.ч. другий поверх - 306,00 кв.м), яке знаходиться у будинку № 28 на вул. Березняківській у м. Києві, з передачею вказаного майна балансоутримувачу, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про те, що договір оренди припинив свою дію ще 25 вересня 2013 року, а відповідач сплачував кошти не на підставі цього договору, а за фактичне користуванням приміщенням, тому в такому випадку підлягає застосуванню стаття 526 ЦК України, згідно якої за відсутності умов договору зобов'язання мають виконуватися відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно приписів ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Згідно з п. 8.3 договору після закінчення строку дії договору, у разі відсутності заперечень з боку орендодавця щодо продовження цього договору на новий строк, орендар зобов'язаний звернутися до власника об'єкту оренди в порядку, визначеному положенням про порядок надання об'єктів нерухомого майна, затвердженого рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради, що діє на день звернення.

Пунктом 8.1 договору встановлений строк його дії з 27.09.2010 р. до 25.09.2013 р.

Таким чином, враховуючи відсутність заперечень з боку орендодавця щодо продовження строку дії договору оренди та виходячи з приписів ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», укладений договір оренди слід вважати продовженим на таким самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2016 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2016 р. у справі № 910/12392/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/12392/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран