Постанова № 63480292, 13.12.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016 року Справа № 904/6366/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М., доповідача

суддів: Кощеєва І.М., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, нотаріально-посвідчена довіреність №4691 від 27.11.2015 року;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №2 від 12.09.2016 року;

від відповідача: ОСОБА_3, представник, довіреність №1 від 12.09.2016 року.

розглянувши матеріали апеляційної скарги виробничо - комерційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпром"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2016 року

у справі №904/6366/16

за позовом: державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"(м. Київ) в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" м.Енергодар,

до: виробничо - комерційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпром" м. Дніпро

про стягнення суми штрафних санкцій за прострочення поставки продукції за договором поставки № 20/05/09 від 04.01.2016 у розмірі 127 231 грн. 78 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.16р. (суддя Фещенко Ю.В.) у даній справ позов задоволено частково. Стягнуто з Виробничо - комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпром" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" - 23 287 грн. 96 коп. - пені, 39 759 грн. 93 коп. - штрафу, 1 891 грн. 44 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи доведено факт не виконання грошового зобовязання належним чином, щодо повної та своєчасної оплати продукції, відповідно до умов договору. Порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій відповідно до вимог закону.

Не погодившись з зазначеним рішенням, виробничо - комерційне підприємство товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпром", звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що між позивачем та відповідачем існували договори, за якими станом на 25.01.2016 у позивача існувала заборгованість в сумі 1 635 119 грн. 92 коп., у зв'язку з чим відповідач листом № 16613 від 25.01.2016 сповістив позивача, що притримує поставку товару до погашення вказаної заборгованості у відповідності до норм статті 594 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.16р. апеляційну скаргу призначено до розгляду.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні уповноважених представників сторін, колегією суддів встановлено наступне:

04.01.2016 між Виробничо - комерційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальпром" (далі - постачальник, відповідач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 20/05/09. (далі - договір, а.с.11-16 т.1)

Відповідно до п. 1.1. даного договору постачальник зобовязується поставити в передбачені договором строки покупцю Трубу 32х4х700мм Ст20 ТУ-3-460-2009 (далі -продукція) у кількості 25 т на загальну суму 1 447 500,00 грн., а покупець, в свою чергу, зобовязується прийняти та оплати вказану продукцію.

У розділі 3 договору сторони визначили умови щодо ціни товару, зокрема, загальна сума договору складає 1 447 500 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 241 250 грн. 00 коп.

У розділі 5 договору сторони погодили умови щодо поставки продукції, а саме:

- поставка продукції за договором здійснюється до 01.07.2016 партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається кількість продукції, що постачається, та строки її поставки (пункт 5.1. договору);

- постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції, вказаної в пункті 1.1. договору, в строки та кількості, зазначені в заявці покупця (пункт 5.2. договору);

- продукція відвантажується на умовах DDP (Інкотермс 2000). Отримувач: відокремлений підрозділ "Атоменергомаш" ДП "НАЕК "Енергоатом". Відвантажувальні реквізити покупця: м. Южноукраїнськ, Миколаївської області, промзона, ремонтно-механічний завод ВП "Атоменергомаш", ЦМС (пункт 5.4. договору).

У відповідності до пунктів 5.1. та 5.2. договору, позивачем було сформовано заявку - лист № 543/14 від 29.01.2016, в якій він вказав найменування продукції, її кількість та строк поставки - до 15.03.2016 (а.с.17 т.1).

Пунктом 7.2. договору сторони визначили, що за порушення вказаних в договорі строків поставки постачальник сплачує покупця пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення поставки складає більше 30 днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Якщо в результаті допущеного прострочення поставка продукції втратить інтерес для покупця, він має право відмовитися від прийняття продукції та вимагати відшкодування завданих збитків.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки. (п. 10.1 договору)

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до пунктів 5.1. та 5.2. договору, позивачем було сформовано заявку - лист № 543/14 від 29.01.2016, в якій він вказав найменування продукції, її кількість та строк поставки - до 15.03.2016 (а.с.17 т. 1).

Проте, відповідач своєчасно не здійснив постачання продукції, визначену в заявці від 29.01.2016р. № 543/14.

Листом №16613 від 25.01.16р. відповідач повідомив позивача про готовність виконати зобовязання щодо поставки продукції в повному обсязі, але притримує поставку товарів за новими укладеними договорами від 04.01.16р. №20/05/09 та 20/05/10 на загальну суму 2 837 100,00 грн. та пропонує погасити наявну заборгованість для відновлення можливості відвантаження товару. (а.с. 105 т. 1)

В подальшому, відповідач направив аналогічного змісту лист № 16700 від 22.03.2016. У вказаному листі відповідач додатково зазначив, що залишкова частина продукції в рамках договорів № 20/05/09 та 20/05/10 знаходиться на складі відповідача (а.с.105 т.1).

20.04.16р. відповідач направив позивачу претензію, з вимогою здійснити оплату заборгованості в повному обсязі у розмірі 1 332 248,44 грн. (а.с. 106 -112 т. 1)

Позивач листом від 19.05.16р. повідомив відповідача, що на всі рахунки і майно накладено арешт. (а.с. 113 т. 1)

У зв'язку з допущеним відповідачем простроченням поставки товару позивачу, останній нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 16.03.2016 по 26.04.2016 в сумі 47 711 грн. 92 коп. та штраф за прострочення постачання на строк більше 30 днів у сумі 79 519 грн. 86 коп., які він заявив до стягнення на підставі пункту 7.2. договору. Відповідач із правомірністю застосуванням до нього штрафних санкцій не погоджується, що і є причиною спору.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно п. 1 ст. 202, п. 1ст. 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено що, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 зазначеного кодексу, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи свідчать, що у відповідності до пунктів 5.1. та 5.2. договору, позивачем було сформовано заявку - лист № 543/14 від 29.01.2016, в якій він вказав найменування продукції, її кількість та строк поставки - до 15.03.2016 (а.с.17).

В порушення умов договору (заявки), відповідач здійснив поставку вказаного позивачем у заявці товару у повному обсязі лише 26.04.2016, що підтверджується видатковою накладною № 7357 від 26.04.2016 (а.с.21).

На підтвердження дати поставки відповідачем також було долучено до матеріалів справи товарно-транспортну накладну № 7357 від 26.04.2016.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення, вказана накладна підписана представниками позивача та відповідача. Будь-яких відомостей щодо фактичного здійснення господарської операції за нею 27.04.2016 накладна не містить. Отже, передача товару відбулася не 26.04.2016, як це підтверджено обома сторонами у первинному обліковому документі, яким є видаткова накладна № 7357 від 26.04.2016.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У розділі 5 договору сторони погодили умови щодо поставки продукції.

Враховуючи умови договору та заявку позивача від 29.01.2016, відповідач зобов'язаний був поставити товар у повному обсязі в строк до 15.03.2016, при цьому, фактично, поставив товар позивачу 15.02.2016 та 26.04.2016, отже у повному обсязі товар було поставлено із простроченням.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або зміна умов не допускається.

За ст. 526 ЦК України, що кореспондується з ч. 1 ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У пункті 7.2. договору сторони визначили, що за порушення вказаних в договорі строків поставки постачальник сплачує покупця пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення поставки складає більше 30 днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Якщо в результаті допущеного прострочення поставка продукції втратить інтерес для покупця, він має право відмовитися від прийняття продукції та вимагати відшкодування завданих збитків.

У зв'язку з допущеним відповідачем простроченням поставки товару позивачу, останній нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 16.03.2016 по 26.04.2016 в сумі 47 711 грн. 92 коп. та штраф за прострочення постачання на строк більше 30 днів у сумі 79 519 грн. 86 коп.

Матеріалами справи доведено факт невиконання зобовязання належним чином відповідно до умов договору. Порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій відповідно до вимог закону.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки товару за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожен день прострочення поставки, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи наведені обставини справи та приписи законодавства, апеляційний господарський суд за результатами перевірки розрахунку позивача штрафу у сумі 79 519,86 грн. дійшов висновку про те, що розрахунок штрафу є арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства та умовам договору.

Перевіривши розрахунок пені апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо помилковості розрахунків позивача, оскільки ним було визначено датою поставки 27.04.16р., в той час, як матеріалами справи доведено, що датою поставки є 26.04.16р., отже позивачем біло невірно вказано період прострочення, а розрахунок пені, здійснений позивачем, є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. Так, пеня за період з 16.03.2016р. по 25.04.2016р. складає 46 575,92 грн.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведена правова норма підлягає застосуванню у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріальною, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на теперішній час у позивача наявна заборгованість перед відповідачем щодо оплати продукції, несвоєчасність поставки якої є предметом розгляду у даній справі. Умови договору передбачаються відповідальність лише відповідача за порушення його зобов'язань у вигляді штрафу та пені, аналогічної відповідальності за порушення позивачем своїх зобов'язань (своєчасна оплата поставленої продукції) умови договору не передбачають. рострочення відповідача носить незначний характер та складає 41 день, в той же час, у пункті 7.2. договору передбачено право покупця - якщо в результаті допущеного прострочення поставка продукції втратить для нього інтерес, він має право відмовитися від прийняття продукції та вимагати відшкодування завданих збитків. В цей же час, в матеріалах справи відсутні докази відмови позивача від прийняття продукції, більше того, з матеріалів справи вбачається, що вказана продукція була прийнята позивачем без зауважень, про наявність будь-яких вимог позивача про відшкодування збитків суду також не повідомлено, з чого можна дійти висновку, що вказане прострочення не завдало збитків позивачу. Пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобовязання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зменшити розмір пені в сумі 46 575 грн. 92 коп. та штрафу в сумі 79 519 грн. 86 коп. до 50%, а саме: до 23 287 грн. 96 коп. та до 39 759 грн. 93 коп., відповідно, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 23 287 грн. 96 коп., вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 39 759 грн. 93 коп.

Щодо посилання скаржника на те, що між позивачем та відповідачем існували договори, за якими станом на 25.01.2016 у позивача існувала заборгованість в сумі 1 635 119 грн. 92 коп., у зв'язку з чим відповідач листом № 16613 від 25.01.2016 сповістив позивача, що притримує поставку товару до погашення вказаної заборгованості у відповідності до норм статті 594 Цивільного кодексу України, судова колегія зазначає наступне.

У листі № 16613 від 25.01.2016 відповідач зазначив, що готовий у повному обсязі виконати свої зобов'язання та запропонував позивачу погасити існуючу заборгованість для того, щоб відповідач мав можливість відновити відвантаження в адресу позивача (а.с.104 т. 1).

У листі № 16700 від 22.03.2016 відповідач додатково зазначив, що залишкова частина продукції в рамках договорів № 20/05/09 та 20/05/10 знаходиться на складі відповідача (а.с.105 т.1).

Згідно з нормами частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються цивільні відносини засновані на юридичній рівності.

Зобовязання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості. (ч. 3 ст. 509 ЦК України)

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника (ч. 1 ст. 595 ЦК України).

Листи відповідача № 16613 від 25.01.2016 та № 16700 від 22.03.2016 не можуть бути належними доказами повідомлення позивача про використання відповідачем права притримання, оскільки з їх змісту неможливо чітко встановити у зв'язку з чим та на підставі якої норми закону відповідач не поставив позивачу продукцію, а також з його змісту однозначно не вбачається, що відповідач цими листами сповіщає позивача про використання права притримання, передбаченого статтею 594 Цивільного кодексу України. На вказані обставини також звертав увагу і позивач, який з вказаних листів не вбачав повідомлення його про використання права притримання відповідачем.

Так, до матеріалів справи відповідач не долучив жодного доказу перебування як станом на 25.01.2016 так і на 15.03.2016 продукції, вказаної у заявці позивача, у його розпорядженні.

Отже, заперечення скаржника щодо правомірності притримання продукції є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2016р. у справі №904/6366/16 залишити без змін.

Апеляційну скаргу виробничо - комерційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпром"

залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя В.О. Кузнецов