Постанова № 63480247, 12.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 910/23198/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Вінницька О.В.

За участю представників:

від позивача: Случак О.О. - представник за довіреністю від 24.01.2016

Астапова Ю.В. - представник за довіреністю від 07.11.2016

від відповідача: Жорова Н.В. - представник за довіреністю від 07.07.2016

Новак В.В. - голова правління

від третіх осіб: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016

у справі № 910/23198/13 (головуючий суддя Чинчин О.В., судді - Головіна К.І., Морозов С.М.)

за позовом Фірми «Т.М.М.» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чаадаєва-2»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

«Київське автотранспортне підприємство-13031» (далі третя особа 1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (далі третя особа 2)

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання за позивачем права власності на групу нежилих приміщень № 60 площею 344,60 кв.м. та на нежиле приміщення № 57 площею 43,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що він виступив генеральним підрядником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на вул. Чаадаєва, 2-Б у Святошинському районі м. Києва та, в результаті будівництва, отримав у власність нежилі приміщення, які є вбудовано-прибудованими до житлового будинку нежилими приміщеннями (відокремленими від житлового фонду), побудованими саме на кошти позивача, а відтак, не є спільною сумісною власністю власників квартир, в той час як відповідачем не визнається право позивача на спірні приміщення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2016, повний текст якого складений та підписаний 19.01.2016, у справі № 910/23198/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію, не було проведено державної реєстрації права власності на спірні нежилі приміщення, в той час як нормами ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення, оскільки таке право власності виникає на підставі державної реєстрації згідно норм діючого законодавства, тобто, фактично, до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна, а законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про встановлення факту відсутності набуття позивачем права власності на спірні об'єкти, що є основоположним при розгляді справ про визнання спірного права на новобудову, а тому у суду відсутні правові підстави для захисту такого права в судовому порядку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фірма «Т.М.М.» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 по справі № 910/23198/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт послався на те, що спірне рішення прийняте внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

В обґрунтування вказаної позиції позивач послався на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку:

- про відсутність доказів реєстрації позивачем права власності на спірний будинок, оскільки позивачем були вчинені всі необхідні реєстраційні дії по відношенню до нерухомого майна, які були передбачені чинним законодавством України на дату здійснення реєстрації, про що свідчить видане позивачу Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва свідоцтво про право власності на житловий будинок 18-поверховий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями площею 7156,0 кв.м, який розташований в місті Києві за адресою: вул. Чаадаєва, будинок № 2-Б серії ЖБ №3 від 11.03.1998;

- про ненадання позивачем доказів на підтвердження фінансування об'єкту будівництва, оскільки на час реєстрації права власності на спірний будинок діяв Порядок видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1563 від 02.10.1996, згідно з якими для оформлення позивачем права власності на спірний будинок йому було необхідно подати документи, які підтверджують фінансування будівництва або реконструкції об'єкту замовником, а відтак, такі документи позивачем було подано до Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва для отримання вищезгаданого свідоцтва про право власності.

Ухвалою від 23.08.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Федорчук Р.В., судді Майданевич А.Г., Власов Ю.Л. апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження, розгляд справи № 910/23198/13 призначено на 26.09.2016.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 № 09-52/5088/16, у зв'язку з припиненням повноважень та звільненням у відставку головуючого судді (судді-доповідача) у справі Федорчука Р.В., відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/23198/13.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2016 справу № 910/23198/13 призначено судді-доповідачу Калатай Н.Ф., склад колегії суддів: Калатай Н.Ф. (головуючий суддя), судді Баранець О.М., Сітайло Л.Г.

Ухвалою від 27.09.2016 апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий суддя), судді Баранець О.М., Сітайло Л.Г.

Треті особи в жодне судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники позивача надали пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, представники відповідача у наданих поясненнях проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

19.04.1995 третя особа 1 як перший учасник та позивач як другий учасник уклали договір про сумісну діяльність № 19/95 (а.с. 129-131 т. 3), в якому дійшли згоди щодо сумісних дій для будівництва «під ключ» монолітного житлового будинку загальною площею 5 009 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, Ленінградський район, вул. Чаадаєва, 2-А, з всією інженерно та соціально-побутовою інфраструктурою.

У пунктах 1.3, 1.4 вказаного договору сторонами визначено, що ведення спільних справ доручається позивачу, який вправі на підставі цього договору проводити від свого імені юридичні та фактичні дії, необхідні для здійснення спільної мети; позивач вправі залучати на пайових засадах до участі у будівництві інших осіб.

В розділі ІІ зазначеного договору сторонами погоджені вклади учасників:

- третя особа 1 проводить вклад у сумісну діяльність у вигляді транспортних послуг, будівельних робіт, незавершеного будівництва та визначеного обладнання;

- позивач проводить вклад у вигляді грошових коштів.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що внаслідок будівництва за договором про сумісну діяльність № 19/95 позивач побудував 18-поверховий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, який розташований в місті Києві за адресою: вул. Чаадаєва, будинок № 2-Б, при чому до вказаного будівництва позивачем залучались кошти фізичних осіб, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія додаткової угоди № 5 від 27.08.1997 (а.с. 101 т. 2), укладеної позивачем з Новак Вірою Василівною.

Актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, зареєстрованим Управлінням держархбудконтролю м. Києва №380 від 30.12.1997 (а.с. 44-46 т. 1), спірний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями прийнято в експлуатацію, замовник будівництва - третя особа 1, генпідрядник - позивач.

Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва відповідачу видано свідоцтво серія ЖБ №3 від 11.03.1998 (а.с. 36 т. 1) про право власності на житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, з якого слідує, що позивачу на праві колективної власності належить житловий 18-поверховий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями площею 7 156,0 кв.м, який розташований в місті Києві за адресою: вул. Чаадаєва, будинок № 2-Б.

Зі змісту вказаного свідоцтва слідує, що воно видано на підставі Тимчасового порядку видачі свідоцтва про право власності, угоди про сумісну діяльність від 19.04.1995 №19/95, додаткової угоди від 05.03.1997 № 1, акту передачі від 25.02.98, листа третьої особи 1 від 25.02.98 № 139.

З огляду на видачу вказаного свідоцтва, Київським міським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення, яке зареєстровано 16.03.1998 за реєстровим №9148.

З жовтня 1998 року проводилась реєстрація права власності на квартири як окремі об'єкти нерухомого майна на підставі свідоцтв про право власності, виданих Київською державно адміністрацією та Ленінградською райадміністрацією народних депутатів м. Києва, що підтверджується листом Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 32059 (И-2012) від 29.08.2012 (а.с. 96-97 т.2) і на даний час квартири у будинку 2-Б по вулиці Чаадаєва у м. Києві зареєстровані за фізичними особами, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 124-136 т. 2).

Рішенням Установчих зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва, 2, оформленого протоколом № 3 від 15.12.1999, мешканці спірного житлового будинку створили Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чаадаєва-2» (відповідач), яке зареєстровано в установленому чинним законодавством порядку (а.с. 61-78 т. 1).

З огляду на створення відповідача спірний житловий будинок передано з балансу позивача (як обслуговуючої організації) на баланс відповідача як ОСББ, про що свідчить наявна в матеріалах копія акту № 2 приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс, складеного 01.11.2012 уповноваженими представниками сторін (а.с. 47-50 т. 1).

Правовий режим спірного майна при цьому визначений не був.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати за ним право власності на групу нежилих приміщень № 60 площею 344,60 кв.м. та на нежиле приміщення № 57 площею 43,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що він виступив генеральним підрядником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на вул. Чаадаєва, 2-Б у Святошинському районі м. Києва та, в результаті будівництва, отримав у власність вказані нежилі приміщення, які є вбудовано-прибудованими до житлового будинку нежилими приміщеннями (відокремленими від житлового фонду), побудованими саме на кошти позивача, а відтак, не є спільною сумісною власністю власників квартир, в той час як відповідачем не визнається право позивача на спірні приміщення.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, пославшись на те, що позивачем, після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію, не було проведено державної реєстрації права власності на спірні нежилі приміщення, в той час як нормами ст. 331 ЦК України, не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення, оскільки таке право власності виникає на підставі державної реєстрації згідно норм діючого законодавства, тобто, фактично, до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна, а законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Колегія суддів не може погодитись з вказаною позицією суду першої інстанції з огляду на таке.

Частина 1 ст. 316 ЦК України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 331 ЦК України:

- право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна);

- якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації;

- якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем, після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію, не було проведено державної реєстрації права власності на спірні нежилі приміщення.

Проте, як було встановлено вище, Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва позивачу видано свідоцтво серія ЖБ №3 від 11.03.1998 (а.с. 36 т. 1) про право власності на житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, з якого слідує, що відповідачу на праві колективної власності належить житловий 18-поверховий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями площею 7 156,0 кв.м, який розташований в місті Києві за адресою: вул. Чаадаєва, будинок № 2-Б.

Доказів того, що спірні приміщення не входять до вказаного майна, матеріали справи не містять.

Жодних заперечень з приводу належності позивачу спірних приміщень з боку третьої особи 1 як замовника будівництва спірного будинку матеріали справи також не містять, при тому, що за умовами укладеного між позивачем та третьою особою 1 договору про сумісну діяльність № 19/95 саме на позивача покладено ведення спільних справ, який вправі на підставі цього договору проводити від свого імені юридичні та фактичні дії, необхідні для здійснення спільної мети.

Відповідач, заперечуючи проти задоволенні позовних вимог, з огляду на ч. 2 ст. 382 ЦК України, згідно з якою всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав, посилається на те, що спірні приміщення належать до спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, а відтак, не можуть бути передано у власність інших осіб, в тому числі позивача.

Проте вказані посилання спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, висновком експерта за результатами призначеної судом першої інстанції (ухвала від 13.02.2014 у цій справі) судової будівельно-технічної експертизи №2392/2393/14-43 від 20.02.2015 (а.с. 220-262 т.1), складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, серед іншого, встановлено, що:

- приміщення групи № 57, що розташовані на першому поверсі основної 18-ти поверхової житлової багатоквартирної частини (літера А) будинку 2-Б по вулиці Петра Чаадаєва у м. Києві, мають загальну площу 43,7 кв.м. і не відносяться до допоміжних приміщень даного будинку;

- приміщення групи № 60, що розташовані в підвалі двоповерхової нежитлової прибудови (літера А-1) та в підвалі основної частини (літера А) будинку 2-Б по вулиці Петра Чаадаєва у м. Києві, мають загальну площу 344,6 кв.м. і не відносяться до допоміжних приміщень основної 18-ти поверхової житлової багатоквартирної частини (літера А) даного будинку.

Відповідно до приписів ст. 42 ГПК України:

- висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу;

- відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що:

- господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом;

- ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили;

- визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Будь-яких підстав відхилити висновок судового експерта у цій справі матеріали справи не містять, а відтак, колегія суддів приймає до уваги висновки експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №2392/2393/14-43 від 20.02.2015 року, який був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку (п. 1 ст. 384,п. 1 ст. 385 КК України), оскільки висновки судової експертизи узгоджені між собою, обґрунтовані, не суперечать іншим матеріалам справи і не викликають сумнівів у їх правильності.

Отже, спірні приміщення не відносяться до допоміжних, а відтак, не перебувають у спільній сумісній власності спільного майна багатоквартирного будинку, з огляду на що правові підстави для твердження про наявність права відповідача на це майно відсутні.

За таких обставин, з огляду на правила ч. 1 ст. 34 ГПК України, згідно з якою господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини, пов'язані з розбіжностями у визначенні площі спірних приміщень відносно розмірів, встановлених висновками судової експертизи, та наявні в матеріалах справи документальні докази на підтвердження вказаних обставин, до уваги колегією суддів не приймаються та не досліджуються як такі, що за будь-яких умов не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем не надано доказів проведення фінансування будівництва спірного майна, колегія суддів враховує таке:

- за умовами укладеного між позивачем та третьою особою 1 договору про сумісну діяльність № 19/95, саме позивач проводить вклад у сумісну діяльність у вигляді грошових коштів;

- на час реєстрації права власності на спірний будинок діяв Порядок видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1563 від 02.10.1996, згідно з яким для оформлення позивачем права власності на спірний будинок йому було необхідно подати документи, які підтверджують фінансування будівництва або реконструкції об'єкту замовником, без подання яких свідоцтво не могло бути видане, а відтак, враховуючи видачу позивачу Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок (серія ЖБ №3 від 11.03.1998), такі документи для отримання вказаного свідоцтва позивачем до Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва були подані, і доказів іншого матеріали справи не містять;

- матеріали справи не містять і доказів того, що будь-яка особа, в тому числі члени ОСББ (враховуючи, що спірні приміщення не відносяться до спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку - примітка), інвестувала кошти у будівництво спірних нежитлових приміщень і що будь-яка особа, окрім відповідача, на законних підставах вважає спірне майно своєю власністю;

- з наявної в матеріалах справи копії додаткової угоди № 5 від 27.08.1997 до договору про сумісну діяльність № 19/95 укладеної позивачем та Новак В.В. (а.с. 101 т. 2), слідує, що вказана особа інвестувала грошові кошти в будівництво спірного будинку з метою отримання у власність квартири № 17 у спірному будинку.

Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні в матеріалах справи документальні докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що наявними матеріалами справи підтверджується факт проведення позивачем фінансування будівництва спірного майна.

Згідно ч.1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, захист права здійснюється, в тому числі, у формі визнання такого права.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Виходячи з вищевикладеного, вимоги позивача про визнання за ним права власності на групу нежилих приміщень № 60 площею 344,60 кв.м. та на нежиле приміщення № 57 площею 43,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 у справі № 910/23198/13 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги задовольняються у повному обсязі, за позивачем визнається право власності на групу нежилих приміщень № 60 площею 344,60 кв.м. та на нежиле приміщення № 57 площею 43,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат по справі слід зазначити таке.

Враховуючи, що до невизначеності у взаємовідносинах сторін щодо спірного майна та виникнення спору призвели дії саме позивача, з огляду на приписи ч. 2 ст. 49 ГПК України, згідно з якою, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору, судові витрати за подачу позову, проведення експертизи та подачу апеляційної скарги покладаються колегією суддів на позивача.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 у справі № 910/23198/13 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 у справі № 910/23198/13 скасувати і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Визнати за Фірмою «Т.М.М.» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Провіантська, 3, ідентифікаційний код 14073675) право власності на групу нежилих приміщень № 60 площею 344,60 кв.м. та на нежиле приміщення № 57 площею 43,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/23198/13.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

Л.Г. Сітайло