Ухвала суду № 63474659, 29.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6970/16 Справа № 192/1908/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Щербина Н. О. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Макарова М.О., Прозорової М.Л.,

за участі секретаря: Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Сонячне»

на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до селянського (фермерського) господарства «Сонячне» про стягнення невиплаченої орендної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, з урахуванням уточнень до позову від 19 травня 2016 ороку та від 06 липня 2016 року, звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати та пені за прострочення її сплати.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 22 червня 2011 року між ОСОБА_3 та СФГ «Сонячне» були укладені договори оренди землі № 414 та № 415, відповідно до яких ОСОБА_3 передала в оренду земельні ділянки площею 6,8903 та 6,8787 га, які належали останній на підставі державних актів на право приватної власності.

Зазначеними договорами було передбачено, що орендодавець передає строком на 15 років в оренду земельні ділянки для сільськогосподарського призначення, а відповідно до п.9 договорів орендна плата вноситься в грошовій формі: не менше 3% нормативної грошової оцінки землі та в натуральній формі: зерно фуражне - 1200 кг, хліб - 100 шт., борошно - 75 кг, макаронні вироби - 20 кг, крупа - 20 кг, олія - 15 кг, солома - 1 000 кг, оранка городів - 0,35 га та ритуальні послуги.

Позивач посилається на те, що сторони домовилися про змішану форму оплати за оренду землі, а п. 11 договір передбачено, що орендна плата вноситься в грошовій формі - до 01 липня наступного року, після кожного року оренди; в натуральній - до 31 грудня поточного року.

Спочатку відповідач належним чином виконував умови договору, проте в 2013 році у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 не виплатив їй грошову форму оренди за 2013 рік.

21 червня 2014 року відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач успадкував земельні ділянки площею 6,8903 та 6,8787 га, які належали ОСОБА_3 та став їх власником, а відповідач з невідомих причин почав ухилятися від виконання договірних зобов'язань та трактувати істотні умови договору оренди на власний розсуд. А саме, що орендна плата повинна сплачуватися або тільки в готівковій або тільки в натуральній формі, що суперечить вимогам п. 9 укладених договорів, за якими орендодавцем став позивач у зв'язку зі смертю попереднього власника.

Позивач звертався до відповідача з листами з метою врегулювати спору в досудовому порядку, проте його вимоги задоволенні не були, а в результаті неналежного виконання договірних обов'язків відповідач не сплатив за 2013 рік за договорами оренди № 414 та № 415 готівкову форму оплати в розмірі по 3 940 гривень 84 копійки за кожним договором, яка повинна бути сплачена до 01 липня 2014 року; за 2014 рік - за двома договорами по 3 940 гривень 84 копійки за кожним договором, яка повинна бути сплачена до 01 липня 2015 року; за 2015 рік відповідач не сплатив орендну плату в натуральній формі, розмір якої становить 4 918 гривень 50 копійок за кожним договором, яка повинна бути сплачена до 31 грудня 2015 року.

Тому загальний розмір заборгованості за договорами оренди за період з 2013 по 2015 рік складає 25 600 гривень 36 копійок, яку він просить стягнути на його користь.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідно до п. 14 договорів оренди № 414 та № 415 передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,3% від несплаченої суми за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку станом на 06 липня 2016 року становить 29 115 гривень 08 копійки (а.с.77-78) та яку також просить стягнути на його користь.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року позов ОСОБА_2 до С(Ф)Г «Сонячне» про стягнення невиплаченої орендної плати задоволено частково.

Стягнуто з селянського (фермерського) господарства «Сонячне» на користь ОСОБА_2 заборгованість по сплаті орендної плати за договорами оренди № 414 та № 415 від 22 червня 2011 року станом на 01 липня 2014 року в розмірі 7 881 (сім тисяч вісімсот вісімдесят одна) гривня 68 копійок, станом на 01 липня 2015 року - в розмірі 7 881 сім тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 68 копійок, пеню за прострочення сплати орендної плати по договорам оренди № 414, 415 від 22 червня 2011 року за період з 01 липня 2015 року по 06 липня 2016 року в розмірі 8 794 (вісім тисяч сімсот дев'яносто чотири) гривні 08 копійок, а всього 24 557 (двадцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят сім) гривень 44 копійки

В задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року усунуто арифметичну помилку у судовому рішенні.

В апеляційній скарзі С(Ф)Г «Сонячне», посилаючись на незаконність рішення просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2011 року між ОСОБА_3, як орендодавцем та СФГ «Сонячне», як орендарем був укладений договір оренди землі № 414, відповідно до умов якого орендар прийняв в строкове платне користування на п'ятнадцять років земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,8903 га, яка знаходиться на території Олександропольської сільської ради і належить орендодавцю на підставі державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 17 січня 2003 року (а.с.10-13). Крім того, 22 червня 2011 року між тими ж сторонами також був укладений договір оренди землі № 415, відповідно до умов якого орендар прийняв в строкове платне користування на п'ятнадцять років земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,8787 га, яка знаходиться на території Олександропольської сільської ради і належить орендодавцю на підставі державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_2 від 17 січня 2003 року (а.с.17-20), які були зареєстровані відділом Держкомзему у Солонянському районі Дніпропетровської області 18 травня 2012 року.

Між ОСОБА_3 та відповідачем також було складено акти приймання-передачі, згідно якого ОСОБА_3 передала відповідачу належні їй земельні ділянки (а.с.14,21), що фактично не мало місце, оскільки земельні ділянки вже знаходилась у користуванні відповідача як орендаря за попередніми договорами оренди, які було укладено сторонами в 2005 році, але після закінчення строку їх дії орендарем земельна ділянка орендодавцю не поверталась. Вказані факти не оспорювалися сторонами по справі.

Укладені договори оренди землі № 414 та № 415 були прийняті сторонами до виконання і фактично виконувалися на протязі тривалого часу, як продовжують діяти і в період розгляду справи судом, оскільки строк їх дії не закінчився.

Пунктом 9 зазначених договорів оренди було передбачено форму та розмір орендної плати. А саме згідно п.п.9.1 було передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі - не менше 3% нормативної грошової оцінки землі, а згідно п.п.9.2 - у натуральній формі: зерно фуражне - 1200 кг; хліб - 100 шт.; борошно - 75 кг; макаронні вироби - 20 кг; крупа - 20 кг; олія - 15 кг; солома - 1000 кг; оранка городів - 0,35 га; ритуальні послуги (а.с.10,17).

Пунктом 11 укладених договорів було передбачено, що орендна плата вноситься в такі строки: а) в грошовій формі - до 01 липня наступного року після кожного року оренди; б) в натуральній - до 31 грудня поточного року.

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3, яка була власницею земельних ділянок, переданих в оренду, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 12 листопада 2013 року, актовий запис №32 (а.с.24).

Після її смерті право власності на орендовані земельні ділянки перейшло до позивача, який 21 червня 2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с.25-28) та зареєстрував своє право власності на земельні ділянки площами 6,8787 та 6,8903 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 770 ЦК України передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця, а ст. 791 цього Кодексу передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким чином позивач у зв'язку з оформленням права власності на вказані земельні ділянки набув права орендаря за укладеними померлою ОСОБА_3 договорами оренди.

Під час розгляду справи судом було також встановлено, що оскільки на час укладання договорів оренди землі закон дозволяв існування трьох видив орендної плати: грошову, натуральну та відробіткову, а також дозволяв поєднання різних форм орендної плати, то сторонами в договорах оренди землі № 414 та № 415 було поєднано дві з них, а саме: грошову та натуральну форми орендної плати, що не суперечило ст. 22 чинного в 2011 році Закону України "Про оренду землі".

Судом було встановлено, що згідно п.9.1 договорів оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі не менше 3 % нормативної грошової оцінки землі, яка в 2013 та 2014 роках складала 131 360 гривень 00 копійок щодо кожної з орендованих земельних ділянок, що підтверджується Витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.65,66,71,72). Тому розмір орендної плати в грошовій формі за 2013 та 2014 роки складав по 3 940 гривень 84 копійок, які ані померла ОСОБА_3 в 2013 році, ані позивач не отримали, оскільки п. 11 передбачено строк її сплати - до 01 липня 2014 року та до 01 липня 2015 року відповідно.

Факт не виплати ОСОБА_3 та позивачу, як її правонаступнику, орендної плати в грошовій формі за 2013 та 2014 роки по договорам оренди № 414 та № 415 не оспорювався представником відповідача, який вважав, що СФГ «Сонячне» повинно сплачувати орендну плату лише в натуральній формі, а позивач вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі в натуральній формі за 2013 та 2014 рік не пред'являв, оскільки зазначив в судовому засіданні, що за 2013 та 2014 роки отримав орендну плату в натуральній формі по обом договорам оренди в повному обсязі, претензій в цій частині до відповідача не має.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, вірно керувався ст.ст. 257, 267, 509-510, 526, 530,770,792 ЦК України; ст.ст. 93, 95, 96 Земельного Кодексу України; Законом України «Про оренду землі» та виходив з його доведеності та обґрунтованості в цій частині.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зроблений у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підтверджуються матеріалами справи та доводами апеляційної скарги не спростований, які також не містять посилань на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо відповідності змісту договору оренди вимогам законодавства не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Позивачем вимог щодо зміни його умов чи їх оскарження так само, як і визнання його недійсним в цілому чи у певній частині заявлено не було.

Посилання скарги, щодо виконання Відповідачем умов договору, щодо виплати орендної плати за 2015 рік є беззмістовними, оскільки в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено та останнім рішення суду не оскаржувалося.

Решта посилань апеляційної скарги, на неправомірність рішення, зокрема щодо відсутності підстав для стягнення орендної плати, наявності в договорі 2 альтернативних способів оплати оренди, наявності заяви ОСОБА_5 про виплату їй плати в натуральній формі, доводи щодо типової форми договору та його умов, в цілому повторюють доводи, що були викладені Відповідачем в суді першої інстанції у вигляді обґрунтування заперечень на позовну заяву та які були предметом дослідження місцевого суду, а тому додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Посилання апеляційної скарги на ті обставини, що резолютивна частина оскаржуваного рішення невірно викладена, зокрема помилково вказана загальна сума стягнутих коштів, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються матеріалами справи - зокрема ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року, якою було усунуто відповідну арифметичну помилку у судовому рішенні (а.с.97), окрім того, апелянт помилково посилається на п.13 Закону України «Про судове рішення у цивільній справі», впротивагу п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року, оскільки такого закону не існує.

Окрім того, за ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірив та надав їм належну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Сонячне» - відхилити.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: