Рішення № 63470998, 12.12.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" грудня 2016 р.

Справа № 916/3049/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Метабуд"

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: – не з’явився.

Від відповідача: – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: 10.11.2016р. до господарського суду Одеської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метабуд" про стягнення 494161,93 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.11.2016р. порушено провадження по справі №916/3049/16.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з’явилися, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена і у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (з наступними змінами та доповненнями).

За таких обставин відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому господарський суд визнав за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами справи за відсутністю належним чином повідомленого представника відповідача.

Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.12.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

21 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метабуд» (далі - відповідач, Споживач) укладено договір постачання природного газу

Предметом договору №3169/16-ТЕ-23 відповідно до п. 1.1 є зобов’язання Постачальника передати у власність Споживачу у 2016р. природний газ, а Споживач, відповідно, зобов’язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах договору №3169/16-ТЕ-23.

Порядок та умови передачі газу визначені у 3 розділі договору №3169/16-ТЕ-23.

Сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, Споживач зобов’язується надати Постачальнику:

- завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/протранспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором ГРМ/ГТС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, Споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом;

- підписані та скріплені печатками Споживача два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше 8-го числа повертає Споживачу один примірник оригіналу акта, писаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі вмотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

На виконання умов договору №3169/16-ТЕ-23, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передало у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Метабуд" природний газ на загальну суму 438 295,14 грн., що підтверджується актами приймання – передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 договору №3169/16-ТЕ-23, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов’язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов’язання, що, власне, і стало підставою для звернення до господарського суду Одеської області за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши матеріали справи аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, зі змінами та доповненнями (далі – ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі – ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов‘язання у строк, встановлений договором.

Господарський суд Одеської області зазначає, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" належним чином виконало умови договору №3169/16-ТЕ-23, а саме, передало у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Метабуд" природний газ на загальну суму 438 295,14 грн., що підтверджується належними та допустими доказами, а саме актами приймання – передачі природного газу.

Суд звертає увагу, що дані акти підписані без зауважень а тому є підставою для проведення розрахунків.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов’язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов’язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору №3169/16-ТЕ-23.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором №3169/16-ТЕ-23 складає 403 706,12 грн., детальний розрахунок надано позивачем до матеріалів справи.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем суми основного боргу, вважає його вірним, а вимоги про стягнення правомірними.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 договору №3169/16-ТЕ-23 визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов’язання а тому вважає його вірним, а вимоги про їх стягнення правомірними.

Таким чином, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором №3169/16-ТЕ-23, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору №3169/16-ТЕ-23 складає 73 245,56 грн.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов‘язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 3.04.1997 року № 62-97-р.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 6 729,43 грн.

Отже, загальна сума боргу відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню згідно даного позову складає 494 161,93 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 7412,43 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метабуд»(65031. м. Одеса, вул. Промислова, 31 ЄДРПОУ: 32810852) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»(01001 м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 ЄДРПОУ: 20077720) основний борг у сумі 403 706,12 грн.; пеню у сумі 73 245,56 грн.; три проценти річних у сумі 6 729,43 грн.; інфляційні втрати у сумі 10 480,81 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 7412,43 грн.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.12.2016 р.

Суддя О.Ю. Оборотова