Постанова № 63467290, 16.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2016 року Справа № 810/3145/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Волкова А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІВОЛІ ФЮР" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІВОЛІ ФЮР" звернулось до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 08.04.2016 № 0001082201, згідно з яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем "Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства" у сумі 124499,19 грн.

Позивач не заперечував фактів порушення граничних термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, однак в обґрунтування позовних вимог стверджував, що податковий орган незаконно застосував до нього фінансові санкції у вигляді нарахування пені, адже таке рішення прийнято поза межами визначеного статтею 250 Господарського кодексу України граничного строку для застосування адміністративно-господарських санкцій. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що податкове повідомлення-рішення є правомірним, підстави для його скасування відсутні, адже положення статті 250 Господарського кодексу України не поширюються на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені сторонами документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІВОЛІ ФЮР" є юридичною особою, що зареєстрована 23.02.2012 (запис в ЄДР № 13431020000000674), як платник податків перебуває на обліку в Переяслав-Хмельницькій об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

У березні 2016 року посадовими особами Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з компанією LEBEN INVESTMENTS LIMITED за період з 15.04.2015 по 20.04.2015 (акт перевірки від 09.03.2016 № 62/2200/37323254).

В ході перевірки посадові особи контролюючого органу встановили, що у березні 2014 року між нерезидентом - компанією LEBEN INVESTMENTS LIMITED (покупець) та позивачем (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 17.03.2014 № 17/03, відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати, а покупець придбати заморожені шкурки (цілі не вичинені (сирі) норки вивернуті хутром в середину очищені і законсервовані від розкладання) на користь вантажоодержувача згідно замовлень покупця загальною вартістю 3640000,00 євро. Умовами контракту передбачено оплату товару по факту поставки упродовж 70 днів з моменту поставки.

На виконання умов контракту від 17.03.2014 № 17/03 позивач здійснив поставку товарів за межі України на користь компанії "LEBEN INVESTMENTS LIMITED" згідно з митною декларацією від 15.04.2015 № 100270002/2015/579718 на суму 289484,00 євро або 7011189,00 грн.

Граничний термін завершення експортної операції згідно з вимогами статті 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" - 15.07.2015.

20 липня 2015 року на виконання умов контракту від 17.03.2014 № 17/03 компанія LEBEN INVESTMENTS LIMITED перерахувала на користь позивача кошти в сумі 289484,00 євро. Кількість днів затримки - 6 днів.

На підставі викладених фактів посадові особи контролюючого органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог статті 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" при здійсненні розрахунків в іноземній валюті за зовнішньоекономічним контрактом від 17.03.2014 № 17/03.

Згідно з розрахунком пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД по експортному контракту від 17.03.2014 № 17/03 загальний розмір пені становить суму 124499,19 грн., яка обчислена виходячи з суми заборгованості та кількості днів прострочення її повернення від законодавчо встановленого терміну завершення експортної операції до дня зарахування валютної виручки на рахунок позивача в уповноваженому банку або до прийняття до розгляду Міжнародним комерційним арбітражним судом позовної заяви.

За результатами перевірки Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийняла податкове повідомлення-рішення від 08.04.2016 № 0001082201, згідно з яким визначила позивачу грошове зобов'язання за платежем "Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства" у сумі 124499,19 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як вже зазначалось, позивач не заперечував факту порушення законодавчо встановлених термінів завершення експортної операції у сфері ЗЕД.

Однак, на думку позивача, податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем неправомірно, оскільки контролюючий орган пропустив визначений статтею 250 Господарського кодексу України граничний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, суд констатує, що у даній справі предмет спору становить лише питання правомірності застосування відповідачем адміністративно-господарських санкцій на підставі оспорюваного податкового повідомлення-рішення у контексті дотримання контролюючим органом строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України. З таким висновком суду погодились й сторони під час судового засідання, тим самим, визначили обставини, які підлягають з'ясуванню під час судового розгляду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Закон України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" був прийнятий Верховною Радою України в 1994 році з метою запобігання безпідставному вивезенню валютних цінностей та майна за межі України, у зв'язку з чим встановлено граничні строки одержання валютної виручки за вивезений товар, в разі його експорту, або одержання товару, в разі здійснення авансового платежу за межі України, а також передбачено відповідальність за порушення вказаних строків у вигляді пені, що нараховується за кожний день прострочення.

Так, статтею 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Частиною шостою вказаної статті Національному банку України надано право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

У період з 15.04.2015 по 15.07.2015 (в якому позивач здійснював авансові платежі на користь нерезидента) Національний банк України зменшував визначений статтею 2 Закону № 185/94-ВР строк та встановлював, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Відповідно до статті 4 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Згідно з підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, до яких належить відповідач, мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Приписами статті 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Однак, Законом України від 02.12.2010 № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 01.01.2011, статтю 250 Господарського кодексу України доповнено частиною другою, якою передбачено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Це зумовлено тим, що Податковий кодекс України містить спеціальні норми, які встановлюють строки для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків.

Так, згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.

При цьому, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 145 ПК України).

У справі, що розглядалась, суд встановив, що позивач порушив вимоги статті 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; даний факт встановлений відповідачем і не заперечувався позивачем; розмір пені, що застосовуються до суб'єктів господарювання за таке порушення визначено відповідачем правильно і правомірно, фінансові санкції накладено в межах строку, передбаченого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Суд також зазначає, що положення статті 250 Господарського кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають в силу обмеження, що містить частина друга цієї статті, тому посилання позивача на вказану норму є безпідставним.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.