Ухвала суду № 63467184, 07.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

07 грудня 2016 року № 810/2401/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Приходько Н.І.,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача-1: не з'явився,

представника відповідача-2: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Головного управління Національної поліції у Київській області, Поліцейського полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець»,пропоновлення на роботі, перерахунок заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області, Поліцейського полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» про поновлення на роботі, перерахунок заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ухвал Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

06 грудня 2016 року через канцелярію суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, визначених пунктом 9 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з пропущенням позивачем строків звернення до суду.

В обґрунтування зазначеного клопотання представник відповідача-1 зазначає, що про прийняття наказу про звільнення позивач дізнався 25.05.2016, отримавши в Управлінні кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області трудову книжку та військовий квиток.

Натомість з позовом до суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивач звернувся лише 26.07.2016, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.

У судове засідання, призначене на 07.12.2016, представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явились.

Представник відповідача-1 розгляд клопотання про залишення позовної заяви без розгляду просив здійснювати за його відсутності.

Представник відповідача-2 про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Позивач та його представник у задоволенні клопотання просили відмовити. На противагу доводам представника відповідача-1 стверджували, що про звільнення позивач дізнався лише 08.07.2016, коли самостійно прибув до ГУ НП в Київській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується доводи сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення клопотання відповідача-1, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У силу частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про звільнення з публічної служби застосовується незалежно від підстав звільнення.

Строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси при звільненні порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом.

Крім цього, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Як вбачається з позовної заяви, позивач не погоджується та просить скасувати наказ ГУ НП в Київській області від 15.04.2016 №170, яким його звільнено зі служби в поліції у запас Збройних Сил у зв'язку з скороченням штату.

З матеріалів справи слідує, що про звільнення на підставі вказаного наказу позивач дізнався 25.05.2016, отримавши в управлінні кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області трудову книжку АС821775, військовий квиток МО301728, припис на постановку на військовий облік та обхідний лист, що підтверджується розпискою від 25.05.2016, складеною власноручно позивачем (а.с. 167).

Доводи позивача та його представника про те, що з оскаржуваним наказом та підставами звільнення позивач ознайомився лише 08.07.2016, звернувшись до ГУ НП в Київській області самостійно, суд відхиляє.

Так, позивач зазначає, що до 08.07.2016 не знав та не міг знати про прийняття відповідачем-1 наказу про звільнення, оскільки у період з дати прийняття наказу (15.04.2016) по 08.07.2016 знаходився на навчанні, а також проходив реабілітацію у закладі охорони здоров'я.

Позивач також стверджує, що 25.05.2016 не міг скласти та підписати розписку про отримання трудової книжки та військового квитка, оскільки саме у цей день він був на прийомі у лікаря разом з малолітнім сином.

Водночас позивач не заперечував, що власноручно складав розписку про отримання трудової книжки та військового квитка, долучену до матеріалів справи відповідачем-1, однак, зазначає, що склав її саме 08.07.2016.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав довідку, видану Комунальним закладом Києво-Святошинського центру медико-санітарної допомоги від 27.05.2016, відповідно до якої ОСОБА_1 25.05.2016 дійсно звертався за медичною допомогою для його малолітньої дитини (а.с. 189).

Втім, суд вважає, що звернення за медичною допомогою не спростовує засвідчених у розписці позивача від 25.05.2016 фактів отримання ним трудової книжки та військового квитка у зв'язку зі звільненням.

Довідка, на яку посилається позивач, не свідчить про перебування ОСОБА_1 у закладі охорони здоров'я протягом усього дня 25.05.2016.

Натомість, з вказаної довідки слідує, що дитину ОСОБА_1 за наслідками прийому лікаря госпіталізовано не було. Крім цього, під час такого прийому лікарем був проведений лише огляд дитини та поставлений діагноз «Гостра респіраторна вірусна інфекція». Будь-яких інших обстежень за наслідками візиту до закладу охорони здоров'я малолітньому сину ОСОБА_1 не проводилось та не призначалось.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав об'єктивну можливість 25.05.2016 прибути до ГУ НП в Київській області та скласти відповідну розписку до або після прийому у лікаря.

Суд критично ставиться до посилань позивача на ту обставину, що ним не проставлялась дата на долученій до матеріалів справи розписці від 25.05.2016 про отримання трудової книжки.

Ознак, які б вказували на те, що дата на розписці була проставлена не позивачем, а іншою особою, судом не встановлено. Водночас позивач, який на такі обставини посилався, клопотань про призначення почеркознавчої експертизи не заявляв.

Позивач також не надав суду будь-яких доказів того, що відповідну розписку він складав саме 08.07.2016.

У позові позивач відзначає, що 08.07.2016, після виходу з лікарняного, з'явився до ГУ НП в Київській області для з'ясування питання причин затримки у виплаті заробітної плати та одночасно дізнався, що його було звільнено оскаржуваним наказом.

На підтвердження того, що зазначену розписку позивач складав 08.07.2016, до матеріалів справи позивачем було долучено довідку ГУ НП в Київській області від 08.07.2016 №830 про суму грошового забезпечення за 2015-2016 рік (а.с. 28), яку, як стверджує позивач, йому було видано 08.07.2016 разом з витягом з трудової книжки з записом про звільнення.

Разом з цим, суд вважає, що дата довідки про виплачене грошове забезпечення у контексті фактичних обставин справи не може бути підтвердженням того, що оскаржуваний наказ та трудову книжку позивач отримав датою, вказаною у такій довідці.

З приводу доводів позивача, що у період з 15.04.2016 по 08.07.2016 він перебував на навчанні, суд зазначає, що як вбачається з довідки Національної академії внутрішніх справ від 31.05.2016 №14-287, позивач на навчально-екзаменаційній сесії перебував лише з 28.03.2016 по 11.04.2016. Більш того, у позовній заяві позивач вказує, що проходить навчання у вищому навчальному закладі без відриву від проходження служби.

Суд також не приймає до уваги усні пояснення позивача та його представника з приводу того, що до 08.07.2016 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, оскільки листків непрацездатності або будь-яких інших належних доказів, які б підтверджували вказані обставини, позивач не надав.

Під час розгляду справи з метою перевірки вказаних обставин за клопотання позивача суд витребував від відповідачів матеріали особової справи ОСОБА_1, у якій, як стверджував позивач, містились відповідні докази.

Однак з дослідженої у судовому засіданні копії особової справи ОСОБА_1 (№8101) обставин, що свідчили б про перебування позивача на лікарняному у період з 15.04.2016 по 08.07.2016 та обставин, які б свідчили про ознайомлення позивача з наказом про звільнення в інший момент, а ніж вказано у розписці від 25.05.2016, судом не встановлено.

Натомість судом встановлено, що у 2016 році позивач до району проведення антитерористичної операції для виконання завдань не відряджався, службу ніс у межах Київської області.

Водночас з дати отримання трудової книжки та військового квитка позивач на службу не з'являвся.

У судовому засіданні позивач, поміж іншого, зазначав, що в період з квітня 2016 року по серпень 2016 року він продовжував отримувати грошове забезпечення. Наведені обставини, на переконання позивача, доводять, що після 15.04.2016 він продовжував проходити службу.

З цього приводу суд зазначає, що такі пояснення прямо суперечать викладеним у позовній заяві доводам про те, що ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області прибув у зв'язку з невиплатою заробітної плати.

Між тим, як слідує з довідки управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Київській області від 02.12.2016 №1314, остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку із звільненням було проведено у травні 2016 року, що відповідає місяцю, у якому було звільнено позивача, шляхом зарахування на особистий картковий рахунок позивача компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1757,89 грн., грошового забезпечення за період з 15.04.2016 по 18.04.2016 у розмірі 1209,90 грн. (а.с. 190).

Враховуючи, що позивач не спростував обставин, засвідчених розпискою від 25.05.2016, суд вважає, що датою з якої починає відраховуватись місячний строк звернення до суду з вказаним позовом є день, вказаний у розписці про отримання копії трудової книжки, військового квитка та обхідного листа, а саме 25.05.2016.

Оскільки з адміністративним позовом позивач звернувся лише 26.07.2016, що підтверджуються відтиском печатки поштового відділення на конверті, у якому надійшла позовна заява, строк звернення позивачем було пропущено.

Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Водночас доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що документально підтверджених обставин, які б не залежали від волі позивача та перешкоджали своєчасно звернутись за судовим захистом, позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Суд зазначає, що про необхідність підтвердження обставин поважності причин пропуску строку звернення з даним адміністративним позовом, суд наголошував в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 05.08.2016.

Зокрема суд встановивши, що позовну заяву було подано за межами місячного строку на звернення та враховуючи твердження позивача про дату, коли йому стало відомо про звільнення (08.07.2016), запропонував позивачеві надати докази перебування на лікарняному з дати прийняття оскаржуваного наказу (15.04.2016) по день виходу на роботу (08.07.2016); письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо дати ознайомлення з наказом про звільнення від 15.04.2016 №170 о/с.

Вимоги ухвали суду від 05.08.2016 в частинні надання доказів на підтвердження поважності причин пропуску строків звернення до суду позивачем виконані не були.

Натомість 31.08.2016 позивач подав заяву, де посилався на ті ж обставини поважності причин пропуску звернення до суду, що й у судовому засіданні, зокрема, на факт перебування у закладі охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, перебуванням на навчанні в Академії внутрішніх справ.

При цьому, позивач у своїх письмових поясненнях запевняв, що відповідні обставини можуть бути підтверджені виключно у ході судового розгляду справи шляхом дослідження матеріалів його особової справи, де, як стверджував позивач, містяться докази, які підтверджують проходження ним лікування та реабілітації та особливий порядок несення служби - виклику на службу за телефоном лише у випадку участі у спеціальних операціях.

Зважаючи на такі доводи позивача, сприяючи реалізації його права на звернення до суду, допуск до судового захисту та належний судовий захист, враховуючи практику Європейського суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини", суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, закінчення підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду.

У порядку підготовки справи до судового розгляду суд витребував від ГУ НП в Київській області належним чином завірену копію особової справи ОСОБА_1.

Проте доказів, на які посилається позивач в обґрунтування причин поважності пропуску звернення з даним позовом до суду, матеріали як особової справи позивача так і даної справи, не містять.

Слід зазначити, що суд вирішує лише ті вимоги по суті, про вирішення яких просить сторона та виходячи з тих підстав (обставин, (юридичних фактів) і норм права), що визначені позивачем, у т.ч. з урахуванням вимог статті 137 КАС України.

При цьому, додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, чи необґрунтованості їх відхилення судом першої інстанції.

Вказані приписи процесуального закону спрямовані на дисциплінування учасників процесу та забезпечення добросовісного ставлення до процесуальних обов'язків, зокрема, до обов'язку доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення.

Суд звертає увагу, що на неодноразові пропозиції суду надати докази щодо проходження лікування (реабілітації), навчання, інші докази, які б свідчили, що позивач на законних підставах з дати прийняття оскаржуваного наказу (15.04.2016) по 08.07.2016 не з'являвся на службі, не знав та не міг знати про звільнення пізніше ніж з 25.05.2016, як то зазначено у його розписці, позивач не відреагував.

Відтак, судом першої інстанції вжито всіх заходів для офіційного з'ясування обставин справи у цій частині.

Суд зазначає, що дотримання строків розгляду адміністративних справ є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації.

Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Встановлене законом обмеження строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій, запобігає зловживанням, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав («Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980, «Голдер проти Сполученого Королівства» рішення від 21.02.1975).

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України визначено правові наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Так, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала (частина перша статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України).

У даному випадку суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, у зв'язку з чим залишає адміністративний позов без розгляду.

Керуючись статтями 99, 100, 155, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області, Поліцейського полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» про поновлення на роботі, перерахунок заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, - залишити без розгляду.

Ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду надіслати учасникам процесу.

Ухвала може бути оскаржена у порядку і строки, встановлені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 12 грудня 2016 року.