Ухвала суду № 63467045, 12.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 337/1105/16 Головуючий у 1 інстанції: Сидорова М.В.

Провадження № 22-ц/778/5009/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Дашковської О.В., Кочеткової І.В.

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра», третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору позики удаваним,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 31.10.2014р. між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 337. Відповідно до п. 1 даного договору позики ОСОБА_2 до підписання договору отримала від неї у позику гроші в сумі 90 000,00 грн., які зобовязалась повертати щомісячно рівними платежами в розмірі по 2 000,00 грн. шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позикодавця в ПАТ КБ «ПриватБанк», а остаточний розрахунок щодо повернення суми позики здійснити не пізніше 30.10.2018р. (п.2). Але всупереч умовам договору позики ОСОБА_2 свої зобовязання по поверненню позики виконує неналежним чином: за весь час дії договору на картковий рахунок ОСОБА_3 відповідачкою перераховано лише 3 505,00 грн. 27.01.2016р. ОСОБА_3 на адресу відповідачки направила досудову вимогу про дострокове повернення всієї суми позики на протязі 30 календарних днів, яка була отримана ОСОБА_2 особисто 29.01.2016р., однак до теперішнього часу гроші позивачці не повернуті.

Крім того, відповідно до розписки від 18.12.2015р. ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_3 в борг грошові кошти в розмірі 1 000,00 грн., які до теперішнього часу також не повернула, хоча позивач включила вказану суму в досудову вимогу про дострокове повернення суми позики від 27.01.2016р. На підставі викладеного ОСОБА_3 просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти за договорами позики в сумі

87 495,00грн., сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_3, подала зустрічний позов, в якому просить визнати договір позики від 31.10.2014р., укладений між нею та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 удаваним.

Зустрічний позов обґрунтовує тим, що 22.07.2009р. на підставі кредитного договору № 10699, укладеного між нею та Запорізькою обласною кредитною спілкою «Довіра», вона отримала кредит в сумі 70 000,00 грн. строком на 24 місяці до 22.07.2011р. зі сплатою 3% річних. В подальшому 13.09.2010р., 07.02.2011р. та 22.03.2011р. між нею та ЗОКС «Довіра» було укладено додаткові угоди № 1, 2, 3 відповідно, згідно із якими остаточно було визначено суму боргу, яка склала 90 710, 00 грн. і додатково вона отримала кредит в сумі 16 000,00грн. під 3% річних зі строком повернення до 22.07.2011р. Оскільки вона не виконала взяті на себе зобовязання за кредитним договором, то ЗОКС «Довіра» звернулась до суду та рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14.11.2011р. солідарно стягнуто з неї та з поручителя ОСОБА_5 на користь ЗОКС «Довіра» заборгованість за кредитом в сумі 106 710,00 грн., відсотки за користування кредитом 38 583,01 грн., судовий збір 1 452,94 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 120,00 грн. Вищевказана заборгованість за рішенням суду стягується з її пенсії та з пенсії ОСОБА_5 в розмірі по 20% з кожного.

В жовтні 2014р. заступник директора ЗОКС «Довіра» ОСОБА_6 запропонувала їй укласти з їх вкладником ОСОБА_3 договір, за яким вона буде сплачувати ОСОБА_3 залишок боргу за кредитом замість ЗОКС «Довіра», яка має перед ОСОБА_3 борг за договором вкладу. Вона погодилась, оскільки на боргові кошти на користь ОСОБА_3 не будуть нараховуватись відсотки на відміну від боргу перед ЗОКС «Довіра». Вона в офісі ЗОКС «Довіра» зустрілась з ОСОБА_3, після чого у нотаріуса вони уклали договір, за умовами якого вона повинна сплачувати ОСОБА_3 щомісячно до 01.11.2018р. по 2000 грн., а всього 90 000 грн. З урахуванням своїх фінансових можливостей вона сплачувала ОСОБА_3 борг, який фактично мала перед ЗОКС «Довіра».

В звязку з тим, що гроші в позику від ОСОБА_3 не отримувала, вважає, що між нею та ОСОБА_3 фактично було укладено договір про відступлення права вимоги, тобто за позикою приховано інший правочин. Тому просить визнати договір позики від 31.10.2014р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі № 3374 удаваним, який приховує договір відступлення права вимоги.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок сплати боргу за договором позики від 31.10.2014р. в розмірі 85 495,00 гривень, сплачений судовий збір в розмірі 854,95 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 3150,00 грн., а всього 89499,95 гривень (вісімдесят девять тисяч чотириста девяносто девять гривень 95 копійок).

В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра», третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору позики удаваним відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість у зв»язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити ухвалу про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄДР під № 12016080000000246, по якому на теперішній час проводиться досудове розслідування.

В судове засідання апеляційного суду 12 грудня 2016р., будучи повідомлена про час, місце та дату розгляду справи, про що мається зворотне поштове повідомлення про отримання судової повістки 01.12.2016р., ані апелянт ОСОБА_2, ані її представник не з»явились.

ЗОКС «Довіра» також отримала судову повістку 06.12.2016р., але у судове засідання свого представника не направила, надавши лише письмові пояснення по справі.

Заяв про відкладення розгляду справи від апелянта ОСОБА_2 та ЗОКС «Довіра» не надходило, про причини своєї неявки вони не сповістили, тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення адвоката ОСОБА_3 ОСОБА_7, який заперечував проти апеляційної скарги ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Презумпція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України).

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У п. 25 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

За змістом ст.ст. 3, 6, 627, 629 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобовязаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений в письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків на підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір було укладено під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Отже, у цьому спорі, насамперед, слід було з»ясувати, який договір вчинено між сторонами фактично, чи не приховано за договором позики іншого правочину, який сторони мали на увазі в дійсності, чи не є цей прихований договір договором відступлення права вимоги. А якщо ствердження зустрічного позову не знайдуть свого підтвердження в ході розгляду справи, перевірити, чи дотримано умови договору позики, чи не є він безгрошовим, на чому наголошувала відповідач за первісним позовом.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив наступні фактичні обставини справи та на їх підставі визначив такі правовідносини.

31.10.2014р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 3374 (а.с.4).

Відповідно до умов вказаного договору позики позичальник ОСОБА_2 отримала від позикодавця ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 90 000,00 грн. В змісті договору зазначено, що передачу грошей було здійснено до підписання цього договору (п.1 Договору).

Умовами договору позики передбачено, що вказаний договір є безпроцентним, повернення позики повинно здійснюватись щомісячно рівними платежами в розмірі 2 000,00 грн., шляхом перерахування коштів на картковий рахунок № 4149497822497725 в ПАТ КБ «ПриватБанк» та остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 30.10.2018р. (п. 2 Договору).

Сторони домовились та зазначили в п. 5 договору позики, що, зокрема, розуміють природу цього правочину, свої права та обовязки за договором; при укладанні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності із справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).

Також в п. 8 договору позики сторони підтвердили, що про умови позики, чинність правочину, порядок укладання договору позики та його правові наслідки, у тому числі (але не обмежуючись) зміст ст.ст. 177, 179, 533, 625, 1046-1052 ЦК України, ст. 65 СК України та ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» їм як учасникам цієї угоди нотаріусом розяснено.

Судом також встановлено, що кожна із сторін була членом ЗОКС «Довіра» та знаходилась з цією кредитною спілкою в самостійних договірних відносинах: ОСОБА_2 за кредитним договором № 10699 від 22.07.2009р., ОСОБА_3 за договором № 9263 від 19.11.2013р. щодо залучення вкладу.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14.11.2011р. з ОСОБА_2 як позичальника і ОСОБА_5 як поручителя на користь ЗОКС «Довіра» солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором №10699 від 22.07.2009р. в сумі 106 710,00 грн., відсотки за користування кредитом в сумі 38 583,01 грн., судовий збір в сумі 1452,94 грн. та витрати на ІТЗ в сумі 120 грн. (а.с.31). На даний час вказана заборгованість утримується з пенсії ОСОБА_2, ОСОБА_5

У ОСОБА_3 закінчився строк дії вкладу за договором № 9263 про надання фінансової послуги - залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, тому 31.10.2014р. остання зняла зі свого депозитного рахунку грошові кошти 68500 грн., що підтверджується членською книжкою ОСОБА_3 (а.с.61-62).

У зустрічному позові ОСОБА_2 просила визнати удаваним договір позики, укладений з ОСОБА_3, оскільки кошти насправді вона від останньої не отримувала, а тому в дійсності між ними мався на увазі не договір позики, а договір відступлення права вимоги, за яким вона мала виплачувати ОСОБА_3 кошти за вкладом, які їй була винна ЗОКС «Довіра», оскільки сама вона була винна спілці кошти за судовим рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором. При укладенні позики її влаштовувала та усна домовленість з головою ЗОКС «Довіра» ОСОБА_6, що кошти ОСОБА_3 вона буде сплачувати без відсотків на відміну від боргу за кредитним договором перед спілкою.

Проте ці викладені ОСОБА_2 на обґрунтування зустрічного позову обставини не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами в ході розгляду справи, тому судом було відмовлено їй в задоволенні зустрічного позову. Саме ці висновки суду оспорює ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, посилаючись на їх невідповідність фактичним обставинам справи.

Дослідивши ці доводи апеляційної скарги, колегія вважає їх небгрунтованими з огляду на таке.

Чинним цивільним кодексом України передбачено, що в період дії зобов»язання, за зальним правилом, припускається заміна приймаючих в ньому участь осіб із збереженням самого зобов»язання. Як правило, може відбутись заміна кредитора «цесія», або заміна боржника, яка називається переведенням боргу. В обох випадках один з учасників вибуває із зобов»язання, а до нового, який вступає на його місце, переходять права та обов»язки колишнього.

Так, відповідно до положень ч.1 ст. 512 ЦК України, відступлення права вимоги - це зміна у зобовязанні кредитора іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Таким чином, договір відступлення прав вимоги укладається між кредиторами - первісним та новим, у тій самій формі, що й основний договір, права за яким відступаються.

Зазначаючи в якості первісного кредитора ЗОКС «Довіра», а нового кредитора ОСОБА_3, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не вказує, яким чином за укладеним договором позики між нею та ОСОБА_3 до останньої перейшло право вимоги, яке до цього мало ЗОКС «Довіра» за кредитним договором. Будь-яких доказів на підтвердження укладання саме договору про відступлення права вимоги між ЗОКС «Довіра» та ОСОБА_3 не надає. Докази щодо того, що ЗОКС «Довіра» мала заборгованість за депозитом перед ОСОБА_3, в матеріалах справи відсутні.

З письмових пояснень ЗОКС «Довіра» випливає, що будь-яких договорів щодо відступ-

лення своїх прав кредитора відносно боржника ОСОБА_2, зокрема, ОСОБА_3, нею не укладалось, та боржник ОСОБА_2 виконує рішення суду шляхом щомісячних відрахувань на погашення заборгованості зі своєї пенсії.

Зазначені ствердження відповідають матеріалам справи, з яких вбачається, що 13.10.2012р. на підставі виконавчих листів № 2538/2011 від 12.12.2011р. відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ЗОКС «Довіра» суми боргу у розмірі 146865,95 грн., яке виконується шляхом відрахування з пенсії апелянта 20 %. І ці обставини не заперечує апелянт. Відтак, відносини між ОСОБА_2 та ЗОКС «Довіра» перейшли в площину виконання судового рішення, яке є обов»язковим для боржника, і тому на цій стадії є неможливою заміна кредитора шляхом відступлення права вимоги.

Крім того, ОСОБА_2 одночасно погашає борг і перед ОСОБА_3 за договором позики від 31.10.2014р., сплативши їй 3505 грн.

Тобто ОСОБА_2 виконує свої зобов»язання перед обома кредиторами: перед ЗОКС «Довіра» та перед ОСОБА_3, що спростовує її ствердження щодо відступлення права вимоги від ЗОКС «Довіра» до ОСОБА_3, зокрема, спростовує і її доводи щодо удаваності договору позики та його безгрошовості.

ОСОБА_2 вказує, що викладені нею в зустрічному позові обставини могли бути підтверджені у кримінальному провадженні, відкритому за її заявою ГУНП в Запорізькій області, щодо вчинення посадовими особами ЗОКС «Довіра» злочину, передбаченого ст.190 КК України, про що було внесено інформацію до ЄРДР під № 12016080000000246, в якому її визнано потерпілою. Тому вона просила суд зупинити провадження у цій цивільній справі до набрання чинності судовим рішенням у даному кримінальному провадженні, в чому їй було відмовлено ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016р. та що, на її думку, є незаконним.

Однак колегія, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вказану ухвалу суду першої інстанції визнала її необґрунтованою і відхилила із залишенням ухвалу суду без змін, визнавши, що знаходження кримінального провадження на досудовому розслідування не є підставою у відповідності до вимог ст. 201 ЦПК України для зупинення провадження у цивільній справі.

В своїй апеляційній скарзі сама апелянт ОСОБА_2 наголошує на тому, що інших доказів на підтвердження вказаних у зустрічному позові обставин, на тепер не мається.

Отже, за наявними у справі доказами суд, ретельно, повно та всебічно дослідивши їх кожен окремо та всі у сукупності, дійшов правильного висновку про безпідставність заявленого позивачем зустрічного позову та обґрунтованість первісного позову ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики, який є нотаріально посвідченим, містить вказівки на отримання суми позики позичальником ОСОБА_2 від позикодавця ОСОБА_3 в сумі 90000 грн., які не спростовані апелянтом іншими письмовими доказами, та частково виконувався позичальником ОСОБА_2, якою сплачено 3505 грн. на погашення позики.

Висновки суду про те, що наявність в даному випадку нотаріально посвідченого письмового договору підтверджує не лише факт укладання договору, але й факт передачі грошової суми позичальнику внаслідок реального характеру такого договору, відповідають застосованим нормам матеріального права, аналіз яких наведено у судовому рішенні.

Також базуються на матеріалах справи і висновки суду в тій частині, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, заявляючи про удаваність договору позики, не довела суду, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення інших правових наслідків і приховували іншу волю учасників угоди, ніж передбачено договором позики, під яким був прихований інший договір, а саме, договір відступлення прав вимоги, за яким право вимоги ЗОКС «Довіра» до ОСОБА_2 за кредитним договором перейшло до ОСОБА_3

За вказаних обставин колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстав для визнання договору позики від 31.10.2014р. удаваним, тобто таким, що вчинений з метою приховати договір відступлення права вимоги, не мається, і тому у зв»язку з цим відмовив в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та задовольнив частково позов ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права в частині надання переваги стороні позивача ОСОБА_3, всі клопотання якої на відміну від її клопотань задовольнялись, не відповідають наявним матеріалам справи.

Так, зі справи вбачається, що ухвалою суду від 17.06.2016р. відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_2 квартиру, що свідчить на користь ОСОБА_2; ухвалою суду від 08.09.2016р. задоволено заяву адвоката ОСОБА_3 ОСОБА_7 про витребування у ЗОКС «Довіра» всіх документів з кредитної справи ОСОБА_2 та документів за депозитним договором ОСОБА_3, але такі документи фігурували і в клопотанні ОСОБА_2, тобто ця ухвала забезпечувала докази для обох сторін; ухвалою суду від 30.09.2016р. задоволено аналогічну попередній заяву представника ОСОБА_2 ОСОБА_8 про витребування зі СУ ГУНП у Запорізькій області копії всіх документів її кредитної справи у ЗОКС «Довіра» та всіх документів з депозитної справи ОСОБА_3 в ЗОКС «Довіра».

Отже, суд дотримався принципів змагальності, задовольняючи клопотання сторін у справі, якщо вважав їх обґрунтованими, а всі відмови у задоволенні таких клопотань сторін належним чином вмотивовував. А невиконання ухвал суду щодо надання витребуваних документів відбувалось через об»єктивні обставини.

До того ж, доказовою базою у правовідносинах, на які вказувала ОСОБА_2, є не самі по собі документи, які маються у кредитній та депозитній справах сторін, а тільки письмові договори про відступлення права вимог або про заміну боржника, але таких договорів, як слідує з матеріалів цивільної справи та пояснень сторін, не існує. В іншому випадку, такі обставини щодо обману з боку посадових осіб ЗОКС «Довіра» можуть бути доведені лише судовим рішенням у кримінальній справі, але на час ухвалення оскаржуваного рішення суду у ній провадиться досудове розслідування та підозра нікому не пред»явлена.

Зважаючи на вказані обставини, колегія визнає апеляційну скаргу необґрунтованою, тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України вона підлягає відхиленню із залишенням без змін оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Дашковська О.В.

ОСОБА_9